Культурна референтура ОУН. Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.

КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.

Автор: © Софія Миклащук, 10 років,
с. Вербівці, Шепетівський р-н, Хмельницька обл.

Вірш тату
Сьогодні пишуть всі листи солдату,
Який не спить на східнім рубежі.
А я пишу, пишу для тебе, тату,
То СМС, то зболені вірші.
Бо інші дітки разом з татком в школу
За руку, на руках або в авто.
Мені ж в цю мить самотньо, як ніколи,
Бо ти воюєш досі там, в АТО…
Твої відпустки пахнуть, татку, щастям,
Тоді й матуся квітне як весна.
Та миті ці бувають, ой не часто.
Я розумію, татку, це ж війна.
Відправлю лист й молитимусь прещиро
За тебе, побратимів, усіх тих,
Хто щиро зичить Україні Миру.
Бо будем поруч, татку, я і ти!

Україна жива!
Загиблим у Голодоморах
О, як тягнули руки-рученята:
«Їсти!»
Байдуже що, лиш би давали.
Побільше.
Очі голодні впивалися кігтями в тата:
«Їсти!»
«Їжте мене, тільки хоч ви —
Живіте».
Жали життя забираючи
Жито.
Хтось святкував, запиваючи кров’ю
Жнива.
Падали люди
 /підкошені  квіти/.
Нелюди гляньте:
Моя Україна жива!

Досить воювати!
Скинули дерева
Снігове пальто.
П’ятий рік минає:
Тато мій в АТО.
Ой тече повільно
Тут без нього час.
Я самотньо ходжу
Вже у п’ятий клас.

Люди, вас благаю:
Досить воювати!
Дітям України
Так потрібен ТАТО!                                                

***
Як стане справді холодно в житті:
Мене зігріє сонце України.
Хай обіцяють гори золоті —
Та я, мала, не стану на коліна.
Бо зроду не робив так рідний дід.
І тато мій нескорений на Сході.
Тож Україна буде, доки рід
Шанує мій лиш Бога і Свободу.
                 
***
Тату, вертайся скоріше.
Я виглядаю тебе щодня.
У ліжку, мабуть, тепліше,
Тобі ж матрацом — твоя броня.

Зранку чекаю до ночі.
Часто в ночі я хвилююсь: не сплю.
Дуже до тебе я хочу,
Дуже тебе я, татусю, люблю.

***
Мамо, матусю,
Сонечко миле.
Ти — моє небо,
Ти —  мої крила.
Жайвір досвітній,
Що крізь віконце,
Будить цілунком
Заспане сонце.
В хмарну годину,
Ти, моя рідна,
Завжди зігрієш
Променем світла.
Лагідні руки —
Янгола крила.
Ти ж мені, мамо,
Світ цей відкрила.
Боже єдиний,
Щиро благаю:
Хай моя ненька
Горя не знає.
Хай вже настане
Мирна година.
Хай живе мама
Й ненька-Вкраїна.

На Сульжинському ставку
Між зефірними хмарками
В золотистих промінцях
Пара лебедів над нами
Пролітали в манівцях.
Втома падала на крила,
Тіло нило і гуло —
Втративши останні сили,
Птахи сіли за село.
Цілу ніч купались в зорях
На Сульжинському ставку.
Поруч поле неозоре,
Лілії, мов у вінку.
Зранку сонечко будило,
Що летіти вже пора.
Але серденько ожило,
Як прибігла дітвора.
Несли хліб: «Які преславні!»
Щастям сяяли малі.
Залишились птахи в плавнях
Тут, у Сульжині в селі.
А на осінь на ставочку
Гордо голови здійма:
Дві лебідки й три синочки —
Лебединая сім’я.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *