На вшанування пам’яті Олексія Бабія

14 жовтня 2020 року на свято Пресвятої Покрови в с. Жизномир, Бучацького р-ну, Тернопільської обл. відкрито пам’ятну дошку уродженцю села Олексію Михайловичу Бабію (11.09.1909-18.07.1944) –  відомому під псевдо «Білий» і «Арієць» визначному діячу ОУН, організатору військових відділів УПА на Волині, учаснику північної «Похідної групи» 1941 року, співробітнику часопису «Український голос в Парижі».

Церемонію відкриття розпочали Державним Гімном України. Відкривали голова Бучацької районної ради Віталій Фреяк та сільський голова Дмитро Винник під мелодію гімну українських націоналістів «Зродились ми великої години».

У заході взяли участь: заступник голови райради Василь Вонсяк, архітектор Володимир Бевз, депутати райради Руслан Крупа і Ігор Савчук, о. Йосафат ЧСВВ, директор Жизномирської ЗОШ І-ІІІ ст. Олег Суслик, директор районного територіального центру Андрій Лисий, жителі села.

Автор пам’ятної дошки – скульптор Ігор Семак. Ініціаторами встановлення були: Роман Лесів, Володимир Бевз, Руслан Крупа. Фінансування здійснили районна та міська ради.

Роман Лесів

МОЯ НЕНЬКО, УКРАЇНО

                   Нашого цвіту – по всьому світу

Микола ГРИНЬ,  Член Національної спілки
журналістів України, лауреат міжнародної
літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша.

Моя ненько, Україно і джерело козацтва, якоже Фенікс, воскресне на добро людям, на вічну правду і волю. Поляки пекли нас живими, і тепер печуть їх москалі, небаром весь світ встане: згубити і великого,  і малого і  ім*я московське – варварів-людоморів – з лиця землі. З цею вірою я в останній раз закрию мої очі, і зіпну навіки…»

                  Так проникливо і відверто написав 1 березня 1894 року український священник Агапій Гончаренко у далекій від берегів його рідного Дніпра-Славути американській Каліфорнії, яка стала йому другою домівкою і в якій він упродовж десятиліть залишався вірним сином матері-України.

        Продовжити читання “МОЯ НЕНЬКО, УКРАЇНО”

Михайло Сидоржевський: «У літературі –  засилля халтури, попси, маргіналізація українського контенту»

Розмовляв Олег Баган

Минуло майже 5 років, як Національну спілку письменників України очолив Михайло Сидоржевський  –  поет, есеїст, видавець, публіцист, громадський діяч, член Проводу ОУН, головний редактор «Української літературної газети» (заснована 2009 р.). Автор поетичної збірки «Навпіл між обома світами» (2004), книг публіцистики «Здвиг» (2005), «Туга за свободою» (2007), «Пам’ять нашого роду” (2013), «Час фарисеїв і героїв» (2015) та ін. Лавреат премії Союзу журналістів СРСР за цикл статей «Заложники Чорнобиля» (1990), літературної премії ім. М.Гоголя. Був редактором часописів «Книжковий огляд», «Нація і держава», «Літературна Україна». Ми розмовляємо з паном Михайлом про сучасну українську літературу, її піднесення і зиґзаґи, про місце публіцистичного слова  в новітню добу тотального фарисейства, про парадокси модерних трансформацій національної культури і виклики перед нею.

– Отже, пане Михайле, як би Ви підбили підсумки своєї першої «п’ятирічки». Що вдалося і що не вдалося?

– На це запитання, мабуть, варто відповідати залежно від «точки відліку». Якщо говорити в межах наявної «системи координат», то, звісно, зроблено багато. Найголовніше – Спілку вдалося зберегти від руйнації, від розколів, від маргіналізації. Продовжити читання “Михайло Сидоржевський: «У літературі –  засилля халтури, попси, маргіналізація українського контенту»”

Чи буде в столиці України увічнено пам’ять великого українця, громадського діяча та мецената Євгена Чикаленка?

Юрій Гнаткевич,
Голова Просвітницького центру ім. Є.Чикаленка, народний депутат України трьох скликань,

Георгій Лук’янчук, прес-секретар Центру

Зовсім недавно велика група відомих в Україні діячів національно-патріотичної орієнтації, насамперед літераторів і народних депутатів попередніх скликань, звернулася до прем’єр-міністра України з проханням перешкодити намаганням столичних забудовників спорудити у київському сквері ім.Чкалова чергову київську висотку.

У Просвітницькому Центрі національного відродження ім. Євгена Чикаленка сподіваються, що Київрада вистоїть перед тиском забудовників і не дасть дозволу на будівництво  ще однієї висотки у центрі древнього Києва. Однак у згаданому зверненні до прем’єра є позиція, з якою ми не можемо погодитися. Йдеться про пропозицію перейменувати згаданий сквер, назвавши його «Письменницьким парком». Мотивація підписантів така: недалеко від скверу стоїть будинок, відомий багатьом киянам як «будинок письменників», який ще у комуністичні часи був збудований виключно для письменників. Його фасад увішаний нині пам’ятними дошками на честь багатьох відомих українських «майстрів пера» радянського минулого. Не сумніваємося, що майже всі підписанти листа до прем’єра не знали нічого про те, що Комісія Київради з найменувань півроку тому на підставі звернення до Міського Голови від Інституту археографії і джерелознавства ім. М. Грушевського прийняла рішення рекомендувати Київраді перейменувати сквер, назвавши його «сквер ім. Євгена Чикаленка». Продовжити читання “Чи буде в столиці України увічнено пам’ять великого українця, громадського діяча та мецената Євгена Чикаленка?”

На книжкову полицю націоналіста – Микола Сулятицький «За покликом великого чину»

До сторіччя створення Української Військової Організації (УВО) вийшла книга відомого дослідника українського національно-визвольного руху, доцента кафедри українознавства Івано-Франківського медичного університету Миколи Сулятицького «За покликом великого чину».

У виданні досліджуються минулий і сучасний періоди діяльності націоналістичних організацій Івано-Франківщини у відстоюванні державницьких позицій як в краї, так і в Україні загалом.          Через всю книгу  наскрізною ниткою проходить думка про те, що сучасний український націоналізм, попри свою мілітарну спрямованість, залишається одним із дієвих і результативних засобів боротьби в жорстокій інформаційній війні, яку розв’язала супроти України імперська Московія. Продовжити читання “На книжкову полицю націоналіста – Микола Сулятицький «За покликом великого чину»”

Кінокомпанія Star Media у пошуках внутрішнього світла та харизми Олени Теліги

Міжнародна кінокомпанія Star Media працює над байопіком «ОЛЕНА ТЕЛІГА. НЕЙМОВІРНА» — першим в Україні художнім фільмом про видатну постать і особистість, феноменальну жінку неймовірної краси і дивовижної сили, видатну поетку, першу українську модель, палку патріотку, в яку були закохані всі чоловіки того часу і за якою йшли навіть на смерть. Ми поспілкувалися з продюсеркою стрічки, Галиною Храпко, про підготовчий період, про те, якою саме вона бачить картину та про мотивації для її створення. Продовжити читання “Кінокомпанія Star Media у пошуках внутрішнього світла та харизми Олени Теліги”

КОЛІЇВЩИНА:  ПРОБЛЕМИ  ТРАКТУВАННЯ

Богдан Чорномаз,
історик, громадський і політичний діяч

У цьому році Україна відзначає 250 річницю гайдамацького повстання, яке в середовищі українського народу відоме під назвою «Коліївщина». На перший погляд може здатися, що за 250 років українські історики вже повинні б були завершити первинне накопичення історичних матеріалів придатних для наукових досліджень і можна б було констатувати чіткі відповіді на проблему безсумнівного трактування мети та способу діяльності повсталих народних мас та їхніх ватажків. Принаймні так думати нас підштовхують нові умови, які появилися для дослідження історичних подій та фактів після проголошення державної незалежності. Продовжити читання “КОЛІЇВЩИНА:  ПРОБЛЕМИ  ТРАКТУВАННЯ”

ВЕЛИКИЙ І БЛИЗЬКИЙ

Олег ЖДАНОВИЧ

23 травня 1938 р. зійшлися ми, студенти, у Варшаві, у нашій вийнятково того року просторій домівці, на звичайні сходини. Точніше не пригадую теми їх, але пригадую, що, саме коли промовляв Василь Регей, при вході зчинився заколот; хтось вривався до домівки. На запит — хто це? — впала відповідь: поліція!

— Уважай на тего, ктури гада!»* — Один із агентів підійшов до Василька, взяв його під руку й відвів набік. Почався звичайний поліційний допит. Один із тих, в яких ясно, що сама поліція не знає, чого хоче, бо має наказ зробити ревізію ось так, для шикани. Усіх нас провели крізь столик допиту.

Вся «урочистість» тривала понад годину. Нікого не затримали. Побоюючись, що ми можемо складати скаргу за необосноване переведення ревізії, під піяніно підкинено якусь летючку ОУН, і ми дістали дозвіл розходитися. Коли ми вийшли на вулицю, почули крики хлопчаків, шо продавали надзвичайні видання вечірніх газет. У них було повідомлення, шо в Роттердамі від вибуху бомби загинув Євген Коновалець. Це повідомлення вияснювало причину ревізії в студентській домівці, але одночасно ставило питання: і хто ж теперзайме місце легендарного Вождя? Продовжити читання “ВЕЛИКИЙ І БЛИЗЬКИЙ”

ТРАГІЧНІ ДНІ В КИЄВІ

«Українське Слово», ч. 1057, 11 лютого 1962

На сторінках «Українського Слова», у двадцяті роковини гекатомби, жертв Організації Українських Націоналістів у Києві, було надруковано чимало матеріялу. Але він не повний. І повним, певно, не буде ніколи, бо ж більшість дійових осіб цього героїчного періоду – пішла в могилу, живі не залишили писаної історії, тож вона ніколи не буде повна. Жили бо ми тоді й працювали та боролись справді на фронті. А хіба вояк у наступі може робити нотатки чи навіть запам’ятовувати прізвища? Ми ж намагалися часом забувати прізвища, щоб не пошкодити найкращим. І саме ті найкращі й забулися.

До Києва ОУН вислала свою найкращу екіпу. Поїхали туди члени ПУН-у ген. М. Капустянський та інж. О. Бойдуник. Керманичем всієї роботи на Центральних і Східніх Землях був призначений О. Ольжич, заступник Голови Проводу Українських Націоналістів. З ним- їхали до Києва О. Сеник-Грибівський та М. Сціборський, але вони загинули на підступах до столиці, у Житомирі. Продовжити читання “ТРАГІЧНІ ДНІ В КИЄВІ”

ІДЕЇ КОНСТРУКТИВНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ ІВАНА ФРАНКА

Микола Сулятицький,
Голова  Івано-Франківської обласної ОУН

«Мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів»[1] – наголошував у часи радикальних суспільних перемін 1905 року Іван Франко в «Одвертому листі до галицької української молодежі». Тут же він закликає стати до «великої праці – здвиження нашої національної будови в усій її цілості» [2] – тобто, витворити тривкий становий хребет української нації з майбутнім простуванням до постання незалежної соборної держави на усіх її етнічних територіях. Погодьмось, що висловлювати такі відверті державницькі сентенції в тодішній затхлій атмосфері суспільно-політичного безпросвіття під’яремної Галичини було досить поступовою дією у формуванні нової східноєвропейської нації. Продовжити читання “ІДЕЇ КОНСТРУКТИВНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ ІВАНА ФРАНКА”