Категорія: Територія культури

Микола Сулятицький

Відвага і героїзм. Чи не вперше за час нашої незалежності ми повторюємо так часто ці вирази, як повторюємо їх тепер. Прославляємо героїв визвольних змагань, присвячуємо їм чимало друкованих сторінок і влаштовуємо на їх честь щороку велелюдні академії. Творимо культ героїзму, культ тих людей, що не побоялися віддати своє життя зі зброєю в руках під час воєн, в повній нервового напруження підпільній праці, чи, як Великий Шевченко, у боротьбі цілого свого життя проти імперської  влади.

Однак, не завжди ці національні пасіонарії і їхні вчинки були зрозумілі і сприйнятливі для широкого загалу, а то, почасти, небезпечні і ворожі для заскорузло примітивно-обмежених і, як правило, зматеріалізованих прагнень. Продовжити читання “Націєтворчість Шевченкового слова: минуле і сьогодення”

Назар Данчишин

У що вдягаємо Тараса Шевченка сьогодні? У що він одягає нас?

Поза сумнівом, «Кобзар» Тараса Шевченка вивів українську літературу та українську літературну мову на небувалий раніше рівень, тож неминуче став уособлювати голос усієї бездержавної, подрібленої між імперіями нації – Шевченка читали, шанували і наслідували як на Галичині («Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа»[1]), Буковині («Спи ж ти, руський соловію, я за тебе тужу, а як тутки зазоріє, я тебе пробуджу»[2]), Лемківщині («Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,… що їх оспівував Шевченко»[3]), так і на Наддніпрянщині («… в пилу на шляху наша мова була, і мислива рука її з пилу взяла…»[4]), Слобожанщині («Його поезія приходить на зміну народній пісні. Вона спонукає визнати, що вироблене народною думою не зникне…»[5]) й Кубані («Часті споминки про … того, земля благословенної Вкраїни котрого приязно хранить кості, привели кубанців на мисль в день Тараса пом’януть і почтить того, хто вічно сохраняється в пам’яті йому рідних»[6]). Отже, саме Шевченко став основною об’єднавчою фіґурою для українців усіх етнографічних країв. Продовжити читання “Одяг Шевченка”