160 років від дня народження незабутнього Євгена Чикаленка.

Ольга Веремійчик

«Треба любити Україну не тільки до глибини серця, а і до глибини своєї кишені.» Євген Чикаленко

В Україні 2007-го року Указом Президента України № 1220/2007 Україні було встановлено окреме офіційне свято День благодійництва. Відзначають його 13-го грудня, Це День подяки благодійникам за добрі справи. У цей день варто згадати Євгена Чикаленка (21.12.1861—20.06.1929) – у цьому році виповнюється 160 років від дня його народження. Сіячем, будителем, будівничим нації називали його сучасники.

У 2005 році у Видавництві імені Олени Теліги вийшла книга «Євген Чикаленко. Щоденник. 1919 – 1920», яку підготували до друку голова Історичної секції УВАН у США Любомир Винар і доктор історичних наук, професор Владислав Верстюк. Упорядкував книгу, написав вступну статтю і підготував покажчики Владислав Верстюк. У своєму дописі я буду користуватися матеріалами передмови.

Любов Євгена Чикаленка до України дивовижно поєдналася з обов’язком говорити правду, часом гірку, про власний народ, і «перти плуга», підіймаючи борозни національної цілини. Політичний і громадський діяч, видатний агроном, літератор, меценат, видавець, журналіст. Важко знайти, до чого б Євген Чикаленко не доклав своїх рук.

У 1890 році, коли маєток у Перишорах перейшов у його власність, Євген Чикаленко розпочав господарські справи. Про його неординарні методи господарювання тоді писала преса.

Десятилітня праця дала добрі результати. З`явилися кошти.

Коли Євген Чикаленко переїхав до Києва, він «з головою занурився в українську громадську діяльність». Відома його фраза – треба любити Україну не тільки до глибини серця, а і до глибини своєї кишені. Тисячу карбованців Євген Чикаленко передав редакції журналу «Киевская старина» на премію за найкраще написану популярну історію України. Також він взяв на себе виплату гонорарів для відділу белетристики цього журналу. Завдяки цьому журнал зміг опублікувати чимало творів Бориса Грінченка, Любові Яновської, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, якого він ще й матеріально підтримував. Оплатив гонорар (1 тис. крб.) Данилу Мордовцю за написану українською мовою повість «Дві долі».

Фінансував Євген Чикаленко і газету «Селянин», яку нелегально видавала Революційна українська партія, але надто радикальних поглядів цієї партії він не поділяв. У 1904 році Євген Чикаленко заснував Українську демократичну партію. У ті роки він також співпрацював з Михайлом Грушевським.

Багато коштів Євген Чикаленко передав на деякі заходи до Львова. А у 1905 році він разом з Володимиром Леонтовичем і Василем Симиренком взявся за видання української газети, більшу частину коштів сплачував саме Євген Чикаленко. Спочатку газету назвали «Громадська думка», а потім – «Рада». До редакційного колективу входили: Федір Матушевський, Сергій Єфремов, Андрій Ніковський, Дмитро Дорошенко, Симон Петлюра, Людмила Старицька-Черняхівська, Василь Королів (Старий).

Втримати видавання «Ради» Євгенові Чикаленку вдалося тільки до осені 1914 року – царська цензура закрила газету. Через небезпеку Євген Чикаленко мусив вести напівлегальне життя. Він намагався передати свій досвід господарювання селянам. Великої популярності набула його брошура «Чорний пар», також Євген Чикаленко видав книжечки «Розмови про сільське господарство», «Худоба», «Сіяні трави», «Виноград», «Сад», «Як впорядкувати сільське господарство в полі».

1900 року Євген Чикаленко придбав маєток у селі Кононівка – 1100 дес. землі, з яких 700 дес. продав місцевим селянам. Селяни його дуже поважали, дехто з них писали йому листи пізніше і в еміграцію.

У лютому 1917 року Євген Чикаленко радо вітав революцію, був одним з ініціаторів створення Української Центральної Ради, її членом, але активної участі в революції не брав. Про причини можна прочитати у щоденнику. На сторінках щоденника Євген Чикаленко ретельно фіксував суперечливий розвиток революційних подій. Той, хто цікавиться історією Української революції, може знайти там цікаві подробиці про її перебіг. Хоча Євген Чикаленко не брав прямої участі у революції, все ж залишався одним з авторитетніших українських діячів, спілкувався з найвідомішими українськими політиками, слідкував за пресою.

У лютому 1919 року під час чергового нападу більшовиків на Київ Євген Чикаленко залишив домівку, як виявилося назавжди, жив у Чехії. Довгий час він працював у Подєбрадах в Українській сільськогосподарській академії.

Помер Євген Чикаленко в 1929 році. У тому ж році в Парижі вийшло спеціальне число тижневика «Тризуб», яке майже повністю складалося із спогадів про одного з найвидатніших національних діячів кінця XIX – початку XX століття Євгена Чикаленка.

Видатний діяч того часу, один з прем’єрів уряду УНР В’ячеслав Прокопович висловив свою думку – якби існувала незалежна Українська держава, вона б вшанувала пам’ять Євгена Чикаленка достойним способом.

Така держава вже існує багато років, але ім`я видатного національного діяча, на жаль, все ще не вийшло з тіні забуття. Слід пам`яти будівничих Української держави!

Автор книги «Київ: люди і будинки» доктор історичних наук Ігор Гирич написав: серед видатних діячів української культури, які мешкали на Маріїнсько-Благовіщенській (нині Саксаганського), тоді її ще називали Українською, тільки Євген Чикаленко лишається не пошанованим на мапі Києва.

Юрій Гнаткевич з друзями, які утворили у Києві Просвітницький центр національного відродження імені Євгена Чикаленка, пропонували перейменувати площу Льва Толстого на ім’я Євгена Чикаленка. Це було б доречно через те, що він жив неподалік і був, як писала вище, будителем українського народу. А Лев Толстой ніколи й нічим не був пов’язаним із Києвом. Але, на жаль, не склалося.

У своєму блозі від 26.08. 2020 письменник Олександр Горобець написав про ініціативу Просвітницького центру національного відродження імені Євгена Чикаленка, який очолює колишній народний депутат України Юрій Гнаткевич, перейменувати парк Валерія Чкалова, розміщений на вулиці Олеся Гончара, на оазу імені видавця першої україномовної газети «Рада», публіциста, мецената і засновника Української Центральної Ради Євгена Чикаленка. Вони закликали усіх українців столиці та інших міст, котрі дружать з Інтернетом, підтримати цю ініціативу в соціальній мережі. На жаль, і цього разу потрібної кількості голосів не було зібрано.

Було б добре 160-ліття від дня народження Євгена Чикаленка відзначити вшануванням його пам`яті.