Культурна референтура ОУН. Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.

КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.

Автор: © Владислава Голуб, 9 років,
с. Світильня, Броварський район, Київської обл.,
учасниця Літературної студії Світильнянського НВК (керівник Василина Сіденко).

“Їж своє, рідне”
Їв, їв, не доїв,
Бо животик заболів.
Ті цукерки, шоколадки,
Чупа-чупси, мармеладки…

Краще їсти борщ червоний,
Він на увесь світ відомий!
Ковбасу та голубці
Полюбляють вдома всі!

Холодець з духмяним хріном,
Шинка, печена із тміном!
Запивати все компотиком,
Щоб добре було животику!

“Мама – мій янгол”
Мов янгола ніжний дотик,
Цілують твої вуста.
І вже не болить животик,
І ніч не така густа.

Забуті страхи-видіння,
Бабайка з-під ліжка втік,
Бо в мами магічна скриня –
В ній добрий дідусь-чарівник.

Він знає казок мільйони
І має на лобі знак,
Солодких цукерок півтони,
На лисині довгий ковпак.

Стихає бешкетник-вітер,
І місяць дрімає вгорі,
Лиш сонно колишуться віти,
Бо мама співає мені.

“Найгарніша”

Я кажу, що мама в мене найгарніша,
Працьовита, мила, навіть найкласніша!

І розумна, ніби справжній академік.
А придумує казки, начебто письменник.

Мама – гарний кухар, добре куховарить.
Голубці тушкує і котлети смажить.

А пісні співає, наче соловейко.
Як погляне в дзеркало – радує люстерко.

Вчить мене писати чисто і гарненько.
Все це я умію, дякуючи неньці.

Я про це сказала усім друзям в класі,
Наді і Софії, і з садочку Васі.

А вони сміються, мов несамовиті.
Кажуть, їхні мами − найгарніші в світі!

“Мамина піца”
Рідна матуся тісто місила,
З нього смачненьку піцу ліпила.

Зверху поклала вона ковбасу,
Моркву, цибулю і курку смачну.

Потім приправи, кріп, майонез…
Бабок, лисичок – кошик увесь!

Я готувати допоможу:
Сир і томатів смачних накришу!

З перцю наріжу кусочки тоненькі…
За це мене точно похвалять гарненько.

Час вже відправити піцу до печі!
І скоро буде “ням-нямка” малечі.

Дякую, мамо! Спасибі тобі!
Найкраща ця піца з усіх на землі!

Казка про Лінивого Кота
(казка у віршах)
За полями, за лісами…
Не далеко й не близенько…
Сплять там тихими ночами
І дорослі, і маленькі.

Янголята скрізь літають,
Пір’ям носики лоскочуть,
Колискові лютні грають –
Казки слухать всі охочі.

От, повідаю вам повість
Про кота у чорній шубці.
Як шукав він свою совість,
Бо пролежав вік на грубці!

Раз дізнався пан-господар,
Що кіт з мишами дружив.
Дарував тому свободу –
В човен хутко посадив…

Плив кіт цілу ніч казкову,
Зорям все він дивувався.
З риб же не робив улову –
Ними в річці милувався!

Ось пристав він до лісочка,
Та замучив голод сильний.
Хоч би манного комочка,
Навіть якщо дуже пильний!

День пройшов, і ніч минає.
В животі, як грім гуркоче.
Що робити – кіт не знає,
Тільки жалібно муркоче.

Коли чує, мишенятко
Тягне в нірку кусень сиру.
Та не встиг сховатись в хатку,
Кіт умить спіймав поживу.

Сир з’їв враз. Увесь. До крихти.
І на мишку поглядає.
Мале бачить, дарма бігти.
До котяри промовляє:

“Не губіть, шановний пане!
Стану вам я у нагоді.
Хутро маєте ви гарне,
Та ось очі в вас голодні.

Маю думку я цікаву,
Як вам в хаті оселиться.
Мати їсти, добру славу…
І щоб зовсім не трудиться!

Я залізу до оселі…
Там скрізь безлад нароблю:
Від долівки і до стелі –
Все довкола надгризу!

Ви ж мене тоді спіймайте
Так, щоб бачив те господар.
Тільки дуже не кусайте,
Пане, ясний мій володар…”

“Добре! – кіт відповідає. –
Та опісля ми не друзі…”
Кіт з мишами не гуляє,
Бо отримав по заслузі!

Так хитренькі і зробили…
Знову кіт, мов сир у маслі.
Хоч такі бувають дива
Лише з котиком і в казці!

Ви ж, малята, не лінуйтесь,
Мамі й тату помагайте.
Вчіться гарно і шануйтесь,
Миті щастя не прогавте!

Тверезість нині в моді! (байка)
Одно разу вечором осіннім,
Коли худоба вся повиростала,
Коли хмарки на небі тепло-синім
Над ставом і селом розтали,

Тоді гуляв Гусак веселий
Співав собі пісні грайливо,
А був, як бик, такий дебелий,
І, як дитя, він вередливий.

Зайшов до Півня-кума він,
А той якраз пиячив.
Кум запросив, бо був один.
Гусак вклонився вдячно.

Пили друзяки аж до сліз!
Заходить господиня…
– Це пляшечки лежать тут скрізь? –
Шокована богиня!

Гусак, хитаючись, пішов,
Образи кинув Курці:
“Ти що, з салону, кумцю, знов,
Що дзьоб весь в штукатурці?”

На дворі ранок світлий встав,
Ідуть всі на роботу…
Гусак Індика привітав:
– Що, дурень, у турботах?!

– Ти що, Гусаче, схаменись!
Чим я тобі завадив?
Іди до озера, умийсь! –
Та той не чув поради.

Отак ще довго він ходив,
Співаючи під носа.
Багато шкоди наробив.
Поспав у сіні вдосталь.

На другий день прокинувся.
І, наче втратив пам’ять,
Іде, навколо дивиться…
Усі його так сварять:

– Ну що, Гусак, проспався вже?! –
Його питають всюди.
– Чи тобі соромно? Невже? –
Плюються, мов верблюди.

“Як ти на радощах зап’єш, –
Так кажуть у народі, –
То з горем під руки підеш…”
Тверезість нині в моді!

Залишити відповідь