КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.
Автор: © Владислава Голуб, 9 років,
с. Світильня, Броварський район, Київської обл.,
учасниця Літературної студії Світильнянського НВК (керівник Василина Сіденко).
“Їж своє, рідне”
Їв, їв, не доїв,
Бо животик заболів.
Ті цукерки, шоколадки,
Чупа-чупси, мармеладки…
Краще їсти борщ червоний,
Він на увесь світ відомий!
Ковбасу та голубці
Полюбляють вдома всі!
Холодець з духмяним хріном,
Шинка, печена із тміном!
Запивати все компотиком,
Щоб добре було животику!
“Мама – мій янгол”
Мов янгола ніжний дотик,
Цілують твої вуста.
І вже не болить животик,
І ніч не така густа.
Забуті страхи-видіння,
Бабайка з-під ліжка втік,
Бо в мами магічна скриня –
В ній добрий дідусь-чарівник.
Він знає казок мільйони
І має на лобі знак,
Солодких цукерок півтони,
На лисині довгий ковпак.
Стихає бешкетник-вітер,
І місяць дрімає вгорі,
Лиш сонно колишуться віти,
Бо мама співає мені.
“Найгарніша”
Я кажу, що мама в мене найгарніша,
Працьовита, мила, навіть найкласніша!
І розумна, ніби справжній академік.
А придумує казки, начебто письменник.
Мама – гарний кухар, добре куховарить.
Голубці тушкує і котлети смажить.
А пісні співає, наче соловейко.
Як погляне в дзеркало – радує люстерко.
Вчить мене писати чисто і гарненько.
Все це я умію, дякуючи неньці.
Я про це сказала усім друзям в класі,
Наді і Софії, і з садочку Васі.
А вони сміються, мов несамовиті.
Кажуть, їхні мами − найгарніші в світі!
“Мамина піца”
Рідна матуся тісто місила,
З нього смачненьку піцу ліпила.
Зверху поклала вона ковбасу,
Моркву, цибулю і курку смачну.
Потім приправи, кріп, майонез…
Бабок, лисичок – кошик увесь!
Я готувати допоможу:
Сир і томатів смачних накришу!
З перцю наріжу кусочки тоненькі…
За це мене точно похвалять гарненько.
Час вже відправити піцу до печі!
І скоро буде “ням-нямка” малечі.
Дякую, мамо! Спасибі тобі!
Найкраща ця піца з усіх на землі!
Казка про Лінивого Кота
(казка у віршах)
За полями, за лісами…
Не далеко й не близенько…
Сплять там тихими ночами
І дорослі, і маленькі.
Янголята скрізь літають,
Пір’ям носики лоскочуть,
Колискові лютні грають –
Казки слухать всі охочі.
От, повідаю вам повість
Про кота у чорній шубці.
Як шукав він свою совість,
Бо пролежав вік на грубці!
Раз дізнався пан-господар,
Що кіт з мишами дружив.
Дарував тому свободу –
В човен хутко посадив…
Плив кіт цілу ніч казкову,
Зорям все він дивувався.
З риб же не робив улову –
Ними в річці милувався!
Ось пристав він до лісочка,
Та замучив голод сильний.
Хоч би манного комочка,
Навіть якщо дуже пильний!
День пройшов, і ніч минає.
В животі, як грім гуркоче.
Що робити – кіт не знає,
Тільки жалібно муркоче.
Коли чує, мишенятко
Тягне в нірку кусень сиру.
Та не встиг сховатись в хатку,
Кіт умить спіймав поживу.
Сир з’їв враз. Увесь. До крихти.
І на мишку поглядає.
Мале бачить, дарма бігти.
До котяри промовляє:
“Не губіть, шановний пане!
Стану вам я у нагоді.
Хутро маєте ви гарне,
Та ось очі в вас голодні.
Маю думку я цікаву,
Як вам в хаті оселиться.
Мати їсти, добру славу…
І щоб зовсім не трудиться!
Я залізу до оселі…
Там скрізь безлад нароблю:
Від долівки і до стелі –
Все довкола надгризу!
Ви ж мене тоді спіймайте
Так, щоб бачив те господар.
Тільки дуже не кусайте,
Пане, ясний мій володар…”
“Добре! – кіт відповідає. –
Та опісля ми не друзі…”
Кіт з мишами не гуляє,
Бо отримав по заслузі!
Так хитренькі і зробили…
Знову кіт, мов сир у маслі.
Хоч такі бувають дива
Лише з котиком і в казці!
Ви ж, малята, не лінуйтесь,
Мамі й тату помагайте.
Вчіться гарно і шануйтесь,
Миті щастя не прогавте!
Тверезість нині в моді! (байка)
Одно разу вечором осіннім,
Коли худоба вся повиростала,
Коли хмарки на небі тепло-синім
Над ставом і селом розтали,
Тоді гуляв Гусак веселий
Співав собі пісні грайливо,
А був, як бик, такий дебелий,
І, як дитя, він вередливий.
Зайшов до Півня-кума він,
А той якраз пиячив.
Кум запросив, бо був один.
Гусак вклонився вдячно.
Пили друзяки аж до сліз!
Заходить господиня…
– Це пляшечки лежать тут скрізь? –
Шокована богиня!
Гусак, хитаючись, пішов,
Образи кинув Курці:
“Ти що, з салону, кумцю, знов,
Що дзьоб весь в штукатурці?”
На дворі ранок світлий встав,
Ідуть всі на роботу…
Гусак Індика привітав:
– Що, дурень, у турботах?!
– Ти що, Гусаче, схаменись!
Чим я тобі завадив?
Іди до озера, умийсь! –
Та той не чув поради.
Отак ще довго він ходив,
Співаючи під носа.
Багато шкоди наробив.
Поспав у сіні вдосталь.
На другий день прокинувся.
І, наче втратив пам’ять,
Іде, навколо дивиться…
Усі його так сварять:
– Ну що, Гусак, проспався вже?! –
Його питають всюди.
– Чи тобі соромно? Невже? –
Плюються, мов верблюди.
“Як ти на радощах зап’єш, –
Так кажуть у народі, –
То з горем під руки підеш…”
Тверезість нині в моді!