Ні теплих снів, ні вічних трьох доріг…

Сергій Пантюк

 

Сергій Пантюк

 

 

Ні теплих снів, ні вічних трьох доріг,
Лише примари білі в чорнім томі.
Там ми були. Здається, ледь знайомі,
І кожен думав, ніби переміг.

Неначе сніг, розтанув оберіг,
І на догоду заздрісній сіромі
Кохання у Харона на поромі
Кудись пливе крізь аутичний сміх.

Тут за каноном має бути кода!
Летить моя печаль сивоборода
Опукою до вицвілих небес.

А там, де твій безмежний маргінес,
Нікчемна, звіртуальнена свобода
Тремтить в кутку, немов побитий пес. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *