Ніна Головченко.
Так, переглянула кінострічку і я. Це – масове кіно із ясним сюжетом, що вибудуваний на основі історичних фактів, але доповнений художнім вимислом. Образи – яскраві, чітко позитивні / негативні. Є кілька виразних метафор, наприклад сон про річку, води якої набралися кольору крові знищених митців. Є жорстка замальовка про голодомор, на жаль, трішки плакатна. Антураж фільму відповідає епосі, про яку йдеться – мистецьке життя Харкова 20-30-х років 20-го ст. Правда, Харкова у фільмі замало, усі події відбуваються переважно у будинку для українських митців «Слово».
Емоційно мене фільм не торкнув (зараз я просто перевантажена іншим). Але усі типові для таких фільмів епізоди прописано добре, відзнято чудово, зіграно фахово: що сцена у пральні, що сцени з вирощування сексота із графомана, що сцени Хвильового з Любистком (названою донькою) тощо.
Загалом, акторський ансамбль чудовий. Свого часу я доволі критично поставилася до гри В’ячеслава Довженка в «Кіборгах», ‒ у цьому фільмі актор був переконливим (Микола Хвильовий). Так само як і Валерія Ходос (Раїса Троянкер).
Фільм – свого роду колективний байопік. У ньому автори спробували крупними мазками, крізь знайомі кліше («Партія веде…») створити образ / трагедію української мистецької богеми, яку намагалася упокорити, зламати чи знищити радянська влада. У фільмі звучать футуристичні вірші Михайля Семенка, еротична поезія Раїси Троянкер, звучить музика. Митці добряче випивають, закохуються, зраджують подружжю… Митці не ідеальні (нарешті це прозвучало в українському кіно!). Але талановиті!..
Добре, якби цей фільм став прелюдією до низки художніх фільмів-персоналій про українських митців. Такого контенту українському масовому глядачеві дуже бракує!
Чому це масове кіно?.. Тому що у ньому, наприклад, дуже прямолінійно виписано переродження графомана у сексота. Як на мене, природа графомана складніша. Графоман не лише має потяг до творчості, має хворобливі амбіції, дуже болісно сприймає критику. Часто ці люди потребують атмосфери творчості, потребують спілкування з митцями як стилю життя. Але не завжди своїми аматорськими спробами у творчості вони дотягують до рівня своїх кумирів. Можна їх зневажати, висміювати, різко ставити на місце. А можна дати змогу обертатися у мистецько-богемних колах, і на якомусь етапі «поет» сам утямить свій рівень. Або навпаки – почне зростати у творчості. Або нарешті почне вирощувати капусту, як отой римський імператор, якому обридли політика і влада, а також увага людей.
Тобто, природа митця, як і графомана, доволі складна і таємнича матерія. Її осягнення та відображення – заскладне завдання для масового кіно.
Але привернути увагу до доль українських талантів в умовах тоталітаризму творці фільму змогли. У період, коли російський імперіалізм знову нищить нашу культуру, наші музеї, наших митців, ‒ цей фільм набуває особливої актуальності. Отож, дякую і авторам, і акторам, й усьому творчому колективу. Зробили гарну справу, зробили висновки, ‒ рухаємося далі!