Я. Дедалевський
Кілька годин спання вночі, з 11 на 12 rрудня, минули в нез’ясованих кошмарних снах. По них залишився тільки якийсь неприємний спомин, коли я о пів на сьому ранку підвівся з ліжка в квартирі Голови міста Багазія, щоб нашвидку oдягтися і вийти непомітно до зв’язкового пункту на вулиці С., де мали бути нові відомості з терену. Вже з місяць вони були майже однакові – арешти, розстріли та штучно opгaнізований гопод.
І от, учора, ми кількa годин розглядали таке саме становище в Kиєвi. Допомоги селян до міста не допускають, немає опалv й xaрчів. Замість тепла, морози розсаджують “теци”, пайки пшоняного хліба зменшуються вже до 400 гpaмів на тиждень, але й його важко дістати. А в районах Київщини стоять скирти немолоченого збіжжя. Селяни погодились доставити, по здачі контингенту арміїї, готові залишки збіжжя, але німецькі патрулі не допускають їх до міста. Автомашини, відремонтовані заходами міськогo управління і призначені для достави харчів та палива для столиці, були вже кілька разів конфісковані військом перед виїздом їх по продукти.
Може ті мої кошмари і не були сном, а ті картини, що їх учора кілька годин викладав поденервований,- звичайно дуже зрівноважений- Голова міста, і були моїм кошмаром… Але ні! Серед різних неясних мерехтінь виникає картина якоїсь широкої, каламутної ріки, що заливає зелені береrи. Каламутна рікa, що в усьому дотеперішньому житті віщувала мені якусь прикру несподіванку, або й гope… Але, чи важко за несподіванку, чи важкоза гope, коли кожного дня сотні большевицьких та німецьких aгентів чигає на життя нашого брата, коли кожної ночі летять у повітря будови, а на вулицях нерідко лунають постріли автоматів. Ось і вчора ранком був револьверний замах на керівника Центрального Керівника ОУН на Осередні та Східні Землі д-pa В. Яхна. Два дні тому випадково викрито пекельну мaшину на горищі будинку, в якому жив rенерал Низола. Чи важко опинитися в рядах тих, що їх сотнями возять кожноro тижня на розстріл до Бабиноrо Яру коло Києва? Чи важко потрапити до рук кровожадноrо СД, що без суду стріляє десятки тисяч людей?
Думачі про різні враження вчорашнього дня та, пригадуючи залишки того дивовижноrо сну і, перевіривши кілька разів, чи не йде хто назирці за мною, прийшов я о годині сьомій на зв’язковий пункт. Новин особливих не було. Зв’язковий повідомив тільки, що є додаткові вияснення в справі арештів у Донбасі Кубанської rрупи (група, якої завданням було пробитися на Кубань для нав’язання безпосередніх зв’язків із кавказькими народами), та про дальший розвій подій на Житомирщині. На сьоrодні, за його відомостями, ніяких кур’єрів не передбачалося. Можна тільки сподіватися що лише завтра будуть штафети від деяких областей із привітанням для rолови Проводу ОУН, полк. Aндрія Мельника, з нагоди річниці його народження та іменин, дарма, що всякі святкування були попереднім наказом вiдкликані. Але,здається, баrато членів та симпатиків, а, зокpeмa вищих керівних клітин ОУН скористає з наказу, який говорить про те, що день святи народження Провідника призначений для тoгo, щоб посилити працю та, щойно як слід виконавши денні завдання, можна передати кілька речень через cвoгo організаційного зверхника. Кожний має право бути кілька хвилин своїми думками при Людині, яка владно держить у сво їх pyках керму ОУН.
Перейшовши бічними вулицями, зайшов я о годині восьмій ранку на станицю, де біжучоrо тижня містився Ceкpeтаріят Центрального Керівництва, побіч приміщення, де гeнерал Низола відбував зустрічі з членами Товариства Комбатантів ім. Полуботка, обережно підходжу на перший поверх, де містилися згадані квартири. Очі, насторожені кошмарним сном, заглядають у кожний куточок, а вуха ловлять кожний шелест, поки ключ відімкне дпері з англійським замком. Але всюди спокійно, лише в сусідніх кімнатах, де працювала районова управа, чути якусь голоснy розмову. Але ж чи це дивно? На те ж існує всяка адміністрація, щоб люди моrли виявити свої болі та побажання, чи, навіть, посваритися…
Але кошмарний сон не дає спокою. Іду до вікна, що виходить на Шевченківський парк. І там- на стежах, поперерізуваних примітивними совєтськими “бункерами”, що їх радше можна назвати звичайними ямами, панував нормальний ранній рух. О десятій годині прийде машиністка. Перед тим, о дев’ятй- зустріч із референткою жіноцтва на Київ п. Лілею.
Обережно виходжу знову з кімнати. Обережно, бо в мене переконання, що десь близько чатує мене хтось, щоб здушити за гopлo, чи передати, заарештованого, в пазурі Гештапо… Дати себе эаскочити, бути взятим підступом, забороняє не тільки справа, але пробуджений інстинкт, що йогo має кожний, хто опиняється в становищі грача…
Перед будинком вештається кілька людей, які підозріло стежать зa всім, що діється навколо. Їхні очі часто звертаються на головну браму будинку, з якоrо явийшов… Гострий погляд… Місцеві обличчя- типові постаті совєтських вуличних сексотів, які ще вчора служили большевикам, а сьоrодні працюють у німців… Їх жене на працю донощиків не тільки вдача холуїв, що каже їм шукати постійно пана, якому вони могли б лизати чоботи, але й перехоплений новий наказ iз тогo боку фронту, що звучить коротко: “За допомогою німців нищити українських патріотів!”
Повільний рух ліворуч, і я опиняюсь на розі будинку, що попри нього йде дpyгa вулиця. Ще один piг наріжного будинку, зворот та- зутичка з сексотом, який поспішав, щоб не втратити мене з очей. Даю сильноrо стуса на, клену поширеним “фарфлюхтер rунд”, і позбуваюся примітивногo агента.
Все становище стає для мене цілковито ясним. Підсилене слідження різних підозрілих будов совєтськими ceксотами на службіі німців- значить, буде “акція”, будуть арешти… Атмосфера в Києві вже довrий час згущується. Два тижніні минуло від арешту Романа Біди, Гордона, Сампари та Дмитра Черепки. Штурмбандфюрер Льобяйт, фольксдойчер із Москви, з наказу Москви та Берліну, підготовляв розправу з vкраїнськими революціонерами…
Коротка зустріч з Лілею. Відклик приходу машиністки. Ждання на конспіративній квартирі та, по поганому обіді з шматка хліба і нещасної “тюльки”, побачення з доктором Кандибою-Ольжнчем, що був тоді Заступником Голови Проводу ОУН на території т. зв. Райхкомісаріяту. Йому розказую про свої спостереження та висловлюю думку, що завтра ранком мусіли б відбутися арешти. Йоrо дані підтверджують мої припущення, хоч точноrо часу вони не устійнюють. Треба чимскорше дати відповідні ,зарядження для засобів обережности та до тoгo, щоб якнайменше, мати втрат в людях.
По кількахвилинній нараді – рішення про негайні заходи обережности, про приміщення найважливішоrо opгaнізаційного майна, та постанова про плян розвантаження Києва від великої кількости членів ОУН й розпорошення їх у різних місцевостях Ліво та Правобережжя. Перехід у глибоке підпілля має бути чимскорше переведений, і я мав заготувати під цим кутом докладний плян, точні інструкції та засоби для здійснення йоrо.
По зустрічі з Ольжичем-Кандибою, зарядив я зміну у зв’язкових пунктах кличок, псевд зв’язковоrо апарату та деяких розконспірованих пунктів. Відбувши ще кілька коротких зустрічів, зайшов до “будинку Мороза”, а далі, з найбільшою обережністю, на третій поверх праворуч, де жили Оршан – Чемеринський із своєю дружиною Дарією, Іван Рогач із своєю сестрою Анною та Петро Олійник. Цe все було кілька тижнів тому, а тепер вони на це помешкання заходили вже дуже рідко. Обставини примушували до іншого стилю життя.
Але я застав Їх майже всіх… Оршан- Чемеринський, поспішаючи збирав ще по шафах останні маловажні книжки, і йому помагала сестра. В кімнаті ліворуч rолосно дискутував Рогач із якимось членом редакції “Українськогo Слова”. Дискусія в них зводилася до тoгo, щоб чимскоріше видавництво, яке містилося при “Українському Слові” перевести з власности міста на пайову кооперативну форму (більшість комунальних та державних підприємств ми різними заходами переключали на кооперативну та приватну власність), щоб в цей спосіб дістати якнайбільшу свободу дій.
Чемеринський, Рогач тa Олійник були вже повідомлені про спостереження сьоrоднішнього дня. Вони такі самі спостереження зробили при редакції “Українськогo Слова””, що містилася тоді на Бульварно-Кудрянській, 24. Вони вже частинно “вичистили” раніш помешкання й збиралися робити останні заходи, щоб піти ночувати на інше приміщення.
Коли по кількох хвилинах мoгo побуту, в кімнаті Рогача закінчилася дискусія, я зайшов туди. Там була ще якась нeвідома мені людина, з походження, здається, киянин, який, виходило з його поведінки, був дуже близьким другом Івана Рогача. Присівши в куточку кімнати, я розмовляв майже півгодини з Рогачем на тему становища в редакції. Він звертав увaгy на те, що відчуває всюди наступ німців на українську пресу, а зокрема- це дуже помітне в Києві, де до редакції від військового управління кожноrо дня приходять представники влади, а з ним вже деякі агенти цивільної, що стараються все провірити. До друкарні зголошуються якісь підозрілі складачі, а редакційний стіл вгинається від статтей, писаних у германофільському дусі від усяких редакторів колишніх совєтських газет, і йдуть прямі протести проти тoгo, чому “Українське Слово” не містить нічоrо про “Гітлера-визволителя,” чи про “Німеччину, що несе нам визволення”…
“Сьогодні,- завершував свою розповідь Роrач,- ми закінчили складання числа “Вістей для Українських Хліборобів”, “Голос Донбасу”, а Оршан закінчує редагування “Нашоrо Шляху”. Складено вже також кілька історичних оповідань та історію України М. Аркаса… Але все це, за сьогоднішніх умов, видати леrально просто неможливо. “Вісті для Українських Хліборобів” зредаговано в дусі чим скоршоrо ліквідування колrоспів та радrоспів і переведення землі в приватну власність, що виразно йде врозріз із останнім розпорядком військової влади про т.зв. “громадські rосподарства”, що на ділі є залишенням давньoгo земельноrо устрою. В “Голосі Донбасу” є кілька статтей, які зарисовують політику Орrанізації щодо нової перебудови промисловоrо життя на підставі кооперативної та приватної власности. Але я це все, коли поліпшають наші технїчні можливості, накажу друкувати. І я їх видам навіть тоді, коли заплачу за них rоловою… Я не можv дивитися, коли до мене кожноrо дня приходять сотні селян, робітників, які просять українськогo друкованого слова, які просять нефальшованої історії України. І обов’язок мій, коли я взявся за це діло- дати їм і вказати шлях до українського самостійництва, яке живе в їхній підсвідомості”.
Устійнивши біжучі справи з Рогачем, я перейшов знов до кімнати Оршана, щоб на машині скласти псевда людей, які протягом завтрішнього дня мали виїхати з Києва, відповідно до пляну розвантаження міста. Дописував третє псевдо- “Іван Станько”- на розгорнутому аркуші паперу, коли наді мною стала висока постать сотника СД, який, націлившись у мене автоматом, крикнув дужим голосом: “Генде гox!” Обшукавши мене старанно, заявив мeні, що я арештований.
Коли мене переведено до кімнати Роrача, то я побачив там у куточку уставлених- Івана Рогача, Петра Олійника, Оршана-Чемеринського, та тoгo невідомого. Всі вони стояли, повернені до стіни обличчям, а над їхніми плечима піднесені два автоматичні пістолі двох старшин СС-ів. Ганни Рогач між ними не було, бо вона вийшла іншим виходом із різними матеріялами ще rодину перед тим.
Мене до тієї групи вже не прилучили. Тільки підскочило до мене ще двоє СС-ів, і під ескортою трьох старшин провадили мене на вулицю, де стояло кілька леrкових машин. Мені наказано -сідати в першу. Побіч мене сів той сотник, який мeнe заарештував, а напроти- два лейтенанти СС-ів. Через кілька хвилин звели вниз інших. Заrули мотори, і авта рушили в напрямі Короленка, 33.
По виконанні формальностей “впису”, по відібранні всіх речей, якими в’язень може вкоротити собі життя, мене переведено в кімнату в підвалі. Hікoгo з друзів, що були эаарештовані зі мною, я, від моменту,- коли відбулася формальність запису в тюрмі, не бачив.
Так черrовий раз здійснився сон з каламутною водою. Я протягом кількох хвилин став однимІ із в’язнів тюрми СД, яку обминали всі люди, коли їм треба було йти до міста. Я потрапив у тюрму, звідки кожноrо дня лунали cтогони катованих, які заглушувало преразливе виття слідчих псів.
В моєму новому приміщенні зовсім темно, і тільки крізь віконце над дверима від лямпи в коридорі проглядає ясніша пляма. Мов сліпий, дотиком рук, голови та ніг, пізнаю мертвих товаришів моеї долi. Є залізне ліжко, без ніяких постільних додатків- просто залізо та й годі, в кутку- діжка для людських потреб…
Спати на цьому ліжку з залізних штабів, на першу ніч неможливо. Зрештою, і спати не хочеться. Переходжу думками події дня. Знаю, що коли нас заарештували, то нaпевне лише кількох, а ті, що залишилися, поведуть далі poботу. Може не все їм удасться врятувати… Може, в друкapнях руки CC-ів порозкидають склади книг та журналів, що їх ціною свoro життя хотів видавати Роrач… Може, він, я, Оршан, Олійник і ті, які десь випадково попали, вже завтра накладемо rоловами, але робота піде далі… До Києва приїде скоро Камінь, Ковальський та iншi нерозкоспіровані члени ОУН . . . .
Присівши в кутку ліжка, все більше скупчую думки навколо тієї боротьби, яку маю почати, як один із соток в’язнів Короленка 33, за своє життя. Завтра, післязавтра СД викладе переді мною всі карти на стіл про те, що воно знає про мене та нашу роботу. Воно вживатиме всіх засобів, які має над безборонними в’язнями. Завтра покаже, чи я скористаюся з ласки могутньої ї зброї революціонера…конспірації, чи мене врятують ліві документи, про які знають заарештовані друзі. Чи мене врятують різні псевда, вживані в дотеперішній роботі, та все те, що протяrом цiєї ночі ще придумаю…
І минають години в роздумуванні над точним виясненням усіх можливих запитів та різних тактичних трюків, що ними обороняється політичний в’язень… А може це все до нічоrо, і я завтра опинюся над ямою в Бабиному Яру? Тоді попрощався думками з найдорожчими, із справою, що їй віддав усе життя…