«І що тонша трава – то легша тиша»: абетка від Івана Андрусяка

Кожна наука починається з абетки, а кожне знайомство – з розмови. А чи можлива краща розмова, аніж про все на світі? Саме асоціації до слів, що починаються з кожної літери абетки, якнайповніше та якнайцікавіше покажуть нам людину.

Гість Книжкової хати – Іван Андрусяк, поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик і перекладач. 

а – алкоголь

З алкоголем я дружу. Не з усім, звісно – горілка, скажімо, не мій напій, та й до вина я загалом байдужий. Люблю коньяк і віскі. Коньяк найкраще болградський, а віскі – «Біла кобила», себто «White Horse», але інші шотландські та ірландські сорти (не бурбон!) теж цілком годяться. Маю чимало веселих алкогольних історій – щоправда, переважна більшість їх трапилася зі мною замолоду. Проте ніколи не вживаю навіть дещиці перед виступами, а якщо читання дитячі (останнім часом я ж передовсім дитячий письменник), то й опісля теж. Діти і алкоголь несумісні.

Одначе в мене ніколи не було проблем з алкоголем. Очевидно тому, що напиватись я категорично не люблю. Натомість дуже люблю смачно попоїсти (зазвичай сам і приготувавши) – і добрий алкоголь лише додає барв гарній трапезі.

 б – безсоння

Тут два варіанти: або є така гарна книжка, що не засну, доки не дочитаю; або така нудна, що яке б не було безсоння, вона «вирубує» вже за кілька сторінок.

 в – ворог

Росія.

Особистих ворогів не маю. Ясна річ, є люди, які мені неприємні, з якими волію не мати справ, яким не подам руки тощо. Але їх дуже небагато – і при тому немає жодної людини довкола, яку б я хотів знищити.

А Росія, як на мене, має бути знищена – як сутність. За всі мільйони, якщо не мільярди, її невинних жертв по всьому світу (серед яких і мої рідні); за її несамовиту жагу до війни – якщо не повномасштабної, то хоч гібридної; за те, що культуру й мову використовує як зброю; за те, що всім на світі нав’язує свою водку з матрьошками, свій спосіб життя, свій язьік, свої брехні і своїх пушкінів-цоїв-висоцьких…

 г – гуртожиток

Жив.

Замолоду це навіть корисно. Але краще недовго)

ґ – ґазда

Той, ким мене хотіли бачити мої батьки. Тато був справжнім ґаздою.

А я не від того – я від книжки… Навіть якби дуже старався, то ґазди з мене б не вийшло – лише життя б собі поламав. Але насправді трохи сумно, що не виправдав сподівань батьків…

Зате мій син має всі задатки того, щоб стати справжнім ґаздою. І це добре.

 д – дитинство

Ох… J

 е – екзорцизм

Багато про це читав, але в житті не стикався ні разу – дякувати Богу.

 є – єдиноріг

З усіх знайомих єдинорогів найпершим чомусь пригадується той, якого так мисливо прописала у своїй «Чорнильній трилогії» одна з моїх найулюбленіших письменниць Корнелія Функе: вичитаний графоманом з книжки лише для того, щоб його, тупо самостверджуючись, убив на полюванні якийсь владоможний миршавець.

Ненавиджу мисливців!

 ж – жаба

Біля хати моїх батьків є лелече гніздо. І тепер є. Коли мені було років 10, лелеки викинули одне маля. Атож, вони таке інколи роблять – коли бачать, що воно слабосиле чи хворе й не зможе дістатися вирію. Або коли усвідомлюють, що не в змозі всіх належно прогодувати, – і позбуваються найслабшого. Лелеченя було вже величеньке, оперене, і вижило після падіння. Звісно, я його приніс додому – і кинувся по калюжах і болотистих місцинах ловити жаб, щоб його нагодувати. І наловив тих, кого було найлегше, – кумок. Не подумавши, що в кумок шкіра виділяє їдку речовину, тож їх тому по болотах і найбільше, що їх ніхто не їсть. А лелеченя теж цього не знало… О, як страшно воно блювало тими кумками!

Такою була для мене школа життя: жаба жабі не рівня – є статечні й благородні, а є всякі напівотруйні шавки. Статечних і благородних їдять – а шавки плодиться. Точнісінько як у нашій літературі J

Лелеченя, до речі, цілу зиму прожило в стайні, їло хліб і варену картоплю, командувало курми й гусами, і навіть корова, коза й вівця ставилися до нього з повагою. А навесні, коли з вирію повернулись лелеки, все-таки полетіло…

Хочеться наївно вірити, що не загинуло…

 з – запах

З дитинства маю хронічний гайморит…

 і – інтернет

Корисна штука. Дуже корисна штука. Тому у відпустку я волію їхати туди, де цієї корисної штуки немає )

ї – їжа

Моя найулюбленіша страва – запечений гусак. Здається, можу його з’їсти цілого за раз. Але ніколи такого не було, щоб ми з ним залишилися віч-на-віч J

 й – йод

У мене не йод, а Йода.

Якийсь нелюд викинув кошеня – таке малесеньке, що ми його спершу мусили з піпетки годувати. Цибате, окате і вухате – кумедне таке, точнісінько великий маґістр Йода із «Зоряних воєн». Ну, так і назвали. Стефа його укошенятила. Заходжу якось зранку в її кімнату: Стефа спить, а воно на своїх довжелезних, порівняно з рештою тіла, ніжках стрибає по ній, як пружина J

А тоді підросло, і виявилося, що великий маґістр Йода – дівчинка J

Тепер вона одна з чотирьох наших чотирилапих членів сім’ї.

 к – країна мрії

Див.: «у» – Україна.

 л – літо

У червні Вербовець – моє рідне село в Гуцульщині. Полуниці, перші гриби, дивовижне розмаїття трав, дерев і птахів («Книга трав, дерев і птахів» – можливо, найкраща з моїх дорослих поетичних книжок). І сінокіс – дуже люблю косити!

У липні моє улюблене свято – Івана.

У серпні Куземин – родинне село моєї дружини на межі Слобожанщини і Гетьманщини. Кавуни, абрикоси, овочі просто з городу, походи над Ворсклою, дивовижне розмаїття трав, дерев і птахів – і творчість (якось так виходить, що мені там гарно пишеться; мабуть, найкращі свої книжки для дітей я написав саме в Куземині).

Отаке моє ідеальне літо )

м – мама

Див. «щ» – щастя.

 н – неділя

Оце тільки в неділю й знайшов трохи часу, щоб відповісти на ці запитання-асоціації J

 о – обручка

Я її не ношу. Без жодної «психоаналітики» – всі й так знають, що я одружений )

Просто руки в мене мають бути вільні – така звичка, мабуть, від того, що хоч я вже працюю й не руками, проте з роду все-таки селянин.

Те саме і з годинником: щасливим для мене був той день, коли я придбав свою першу мобілку, і відпала потреба носити годинник на зап’ясті )

п – перше кохання

Про те, як це в мене було, я написав у повісті «Завдання з фізики» у книжці «28 днів із життя Бурундука». Там майже все правда і про мене – за винятком того, зрозуміло, що дію я мусив перенести зі свого дитинства в наш час і з села до міста, тож і подієва канва, і культурний контекст відповідно адаптовані. Але головне – характер, мислення – збереглося.

І дівчинку справді звали Зірка – ну, Зореслава, мабуть, або якось так, але всі її називали Зіркою. Ясна річ, вона поняття зеленого не мала про мої почуття)

Після восьмого класу я перейшов в іншу школу і більше з нею не бачився – тепер, ясна річ, і не впізнав би.

 р – ревнощі

Коли знайшов свою дружину, свою пару, то перестав бути ревнивим, хоча до того це почуття було мені знайоме.

Але є дуже цікава річ – «літературні ревнощі». Цю фразу полюбляє вживати мій друг, чудовий письменник Степан Процюк – а я до неї ставився з гумором і вважав її не більше ніж елементом Степанового мовленнєвого колориту (письменники зазвичай уміють смачно висловитися і культивують це вміння).

Та ось нещодавно моя збірка віршів для дітей «Лякація» раптом отримала відзнаку «ЛітАкцент року» – геть несподівано для мене, я навіть на церемонію не поїхав у цілковитій певності, що мені нічого «не світить», адже перед тим «Лякація» отримала Корнійчуковську премію і відзнаку «Дитячий поет року» від БараБуки, і я подумав, що то вже було б забагато.

Так от, телефонує мені того-таки вечора один молодий письменник, якого я щиро підтримував і радів кожному його успіху. Якось так крізь зуби вітає й раптом каже: «Зате твоя книжка гірше продається, ніж моя, невідзначена»!

Виходить, що Степан таки має рацію: «літературні ревнощі» не просто красива фраза, а реальність…

с – страх

О, про мої страхи знають усі діти, які прочитали «Стефу і Чакалку» – а це вже, нівроку, десятки тисяч як мінімум. Чого боїться тато? Висоти і стоматолога

Я справді цього боюся. Колись працював у видавництві «Грані-Т», офіс якого на 21-у поверсі, – то для мене вийти на балкон було подвигом! Там два балкони: один «вбудований» – то ще нічого, якщо близько до билець не підходити; а інший «виносний» – то цілковита катастрофа, за кілька років роботи я на нього тільки двічі й виходив, і то дуже коротко… 

т – торт

Для мене найсмачніший у світі торт – той, який готує моя дружина. На позір ніби звичайний «празький» – але насправді є в ньому щось таке, чого немає в жодному іншому торті. Катя його нечасто пече – але на мій день народження неодмінно.

 у – Україна

Моє. Рідне.

ф – фанати

Не люблю фанатизму. Ні в чому. Бо фанатизм – це залежність, а залежність нищить особистість.

Однак дитячим письменником у цьому сенсі бути добре: твої фанати швидко переростають захоплення твоїми текстами.

Я, скажімо, знаю хлопчика, який шістнадцять разів перечитав мого «Бурундука», і принаймні трьох дівчаток на ім’я Стефа, яких назвали так старші сестрички після того, як прочитали мою «Стефу і Чакалку». Тепер вони підросли і читають уже інші книжки – а ці відкриває для себе нове покоління, і це чудово! Мені цілком досить того, що з ними десь глибоко в душі залишилася дрібка добра, яку вони з моєї книжки почерпнули. Здається, нібито це небагато – але для становлення особистості кожна дрібка добра має значення і зайвою не буває.

Щоправда, при цьому я крадькома мрію про те, що ті дівчатка й хлопчики, яким подобалися у відповідному віці мої книжки для дітей, виростуть – і колись відкриють для себе мою дорослу поезію. Мабуть, це наївно – але ж помріяти не шкодить

х – хабар

Не вмію ані давати, ані брати.

Але двічі таки брав.

Щоправда медом.

Це кумедно, але коли я був членом приймальної комісії спілки письменників, то майже перед кожним засіданням знаходився графоман, який мене десь «виловлював» (іноді навіть додому приходили!) і наполегливо пропонував банку меду за те, що я його «протягну в члени». Ну, отак тупо узяти й послать живу людину, навіть графомана, в глибоку парадигму я не можу – язик не повертається. То викручувався як міг. Але двічі викрутитися не вдавалося і мед довелось узяти. То й мусив голосувати «за»…

Направду, і смішно, і соромно…

Але потім наші дороги зі спілкою розійшлися – і більше меду не пропонують

ц – цигани

Мій друг, поет Сергій Пантюк. У ньому справді є трохи циганської крові – знаю, бо він сам про це розповідав. Ми з ним чимало всіляких пригод пережили і чимало алкоголю спожили. Але то літературні й довколалітературні історії, а не циганські. Циганські пригоди мене якось оминали…

ч – чорт

Я в дитинстві хотів вивести його собі під пахвою з курячого зноска – але так і не зважився.

А потім виріс – і написав про те, що було б, якби зважився.

Так би мовити, змоделював ситуацію

І вийшов «Бурундук» – одна з найуспішніших моїх книжок.

ш – Шевченко

Люблю пізнього Шевченка.

Узагалі, для мене він по-справжньому починається з циклу «В казематі», а до цього – лише кілька віршів.

Доти його вела інтуїція – геній вів. А там почала проявлятися мудрість – і він став значно скупіший на слова, зате значно розмаїтіший у формі. Доти його «несло» – а тут він проймає.

Зрештою, я не знаю в світовій літературі письменника, який зміг би «перескочити» через стиль. Художники такі були – а з письменників лише Шевченко: почав з романтизму, «перескочив» через реалізм і прийшов до модернізму.

Мабуть, це тому, що в нього було світовідчуття художника – і цей «трансфер» він здійснив теж спершу через образне мистецтво, а вже відтак через вербальне.

 щ – щастя

Колись я переклав книжку віршів чудового російського дитячого поета Михаїла Яснова, і в ній був дуже короткий, але страшенно класнючий вірш про щастя:

Вже чимале життя моє,

Я пережив усякі драми.

Тепер я знаю: щастя є:

Читати, горнучись до мами.

Можу до цього лише додати, що коли твоя дитина горнеться до тебе, і ви разом читаєте – навіть якщо кожне своє, – це таке само щастя.

 ь – ніжність

Про ніжність найкраще говорити віршем.

Але хай це буде такий вірш, який належить до інтимної лірики, але не любовної.

Адже інтимна – насправді значно ширше поняття, аніж любовна.

. . .

 спершу тиша пахне липою

але недовго

лише доки липа розправляє крильця

 а тоді липою пахне все

навіть небо

таке густе у цей час

хоч ходи по ньому

бджоли зрештою так і роблять

тому тиша в цей час пахне чебрецем

низько-низько

ховаючись у тонкій траві попри стежку

і що тонша трава – то легша тиша

ю – юрба

Втомлює.

 я – я

Я. Іван Андрусяк.

Який є – такий є )

 КУПУЙТЕ КНИГИ ІВАНА АНДРУСЯКА У КНИЖКОВІЙ ХАТІ!

https://bookopt.com.ua/catalogsearch/result/?q=%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8F%D0%BA

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *