Майстер античного тероризму

Аліна Акуленко
Аліна Акуленко

«Політика» із дарчим написом Григорія Косинки та «Чорна рада» Пантелеймона Куліша. Ось і все, що вилучили у Миколи Зерова під час обшуку. Але цього виявилося досить, щоб затаврувати його як «терориста». Та й катували насправді так вишукано й довго, що він зізнався в усьому на світі. У тероризмі, націоналізмі, контрреволюційній діяльності та усіх теоретично можливих злочинах супроти молодої радянської імперії.
Син вчителя й інтелігент до найпотаємніших струн душі, викладач «давніх мов» і перекладач античної літератури, майстер сонетів і професор, про лекції якого студенти складали легенди, − неокласик Микола Зеров був схожий на кого завгодно, але не на терориста й контрреволюціонера в одній особі. Чи не найбільшою його провиною було послідовне відстоювання конкуренції в літературі. Він був безжальний до літературного гуртківства й кумівства: вважав, що оцінювати треба талант, а не те, що «етот человєк із нашей організаціі». Натхненно доводив, що цінуватися має робота письменника, а не його маніфести.
Миколу Зерова вважали диваком: він постійно занурювався у філософську сутність буття і писав вишукано й витончено. При тому − не про робітничий клас, а про прекрасне. Як з’ясувалося, сонети Зеров й соцреалізм − речі несумісні. Так само, як і його заклики до здорової конкуренції у літературі суперечили державній політиці «каждой сєстрє по серьге». А з історично-літературними розвідками взагалі не склалося: тільки видав 1929 збірку статей «Від Куліша до Винниченка», як і Куліша, і Винниченка оголосили «фашистськими письменниками».
Наприкінці лютого − початку березня 1930 його запросили свідчити у сфабрикованій владою справі Спілки визволення України. Він уже тоді здогадався, що це − початок кінця: українізації, нації і його життя. Але все ж якось тримався. Тоді не стало Миколи Хвильового − застрелився сам. І не стало Григорія Косинки й Олекси Влизька − їх розстріляли інші.

Від Зерова влада почала вимагати політичних декларацій. Відмовчуватися не вдавалося. 1934 звільнили з університету, без якого він не уявляв свого життя, бо лектором був − від Бога. Тоді − помер від скарлатини маленький син – «його Котик». Тож арешт і звинувачення у перебуванні на чолі контрреволюційної терористичної націоналістичної організації Миколу Зерова уже не так вже й пройняли.
Хоча він спочатку все заперечував. Але катували так, що в усьому зізнався. У тому, що існувала така собі «група Зерова». Кандидатів до неї кадебісти добирали довго. Нарешті обрали − Павло Филипович, Ананій Лебідь, Марко Вороний, Леонід Митькевич, Борис Пилипенко. Ну, і Микола Зеров, який на суді визнав, що справді − до терору закликав. Щоправда, лише раз. 26 грудня 1934 року у квартирі Максима Рильського. У формі прочитання поезії Пантелеймона Куліша. Поезія називалася «До Кобзи».
Микола Зеров отримав вирок − десять років таборів і конфіскація майна.
9 жовтня 1937 його справу переглянули. Унаслідок перегляду − розстріляли в урочищі Сандармох. У документах навіть збереглося ім’я ката − капітан держслужби Михайло Матвеєв.
Так само зберігся й факт, що енкаведист Літман, який допитував Зерова, настільки невміло сфальсифікував справу, що його звільнили із органів держбезпеки, аби більше не дискредитував звання радянського офіцера настільки липовою роботою.
Але Зерову це не допомогло.
Такі часи були. І така правда.

 

Майстер античного тероризму «Політика» із дарчим написом Григорія Косинки та "Чорна рада" Пантелеймона Куліша. Ось і…

Опубліковано Alina Akulenko 2 травня 2018 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *