Грані слова: Про схрещування списів довкола вельмишановних Олегів

Тетяна Кришталовська
Тетяна Кришталовська

Урок 10. Про схрещування списів довкола вельмишановних Олегів

Читачі моїх дописів попросили розповісти про кличний відмінок імені Олег. Як правильно – Олегу чи Олеже?

Хоч на цю тему відомі мовознавці та фахівці з культури мовлення вже сказали багато, палкі дискусії не вщухають. Мовці агресивно звинувачують одне одного у безграмотності, відсталості, зашореності, тож я вважаю за доцільне процитувати авторитетні (принаймні для мене) джерела.

За правилами «Українського правопису» нормативний варіант – форма Олегу. Про це читаємо у пункті 2 параграфа 103: «Українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та о, відмінюються як відповідні іменники II відміни».

Лінгвіст і автор багатьох підручників Олександр Авраменко в одному зі своїх експрес-уроків української мови на телеканалі «1+1» навчає не вживати замість кличного відмінка називний і виправляє звертання Олег батькович на Олегу батьковичу (згідно з нормами правопису).

А от у виданні «Культура мови на щодень» (2000) читаємо: «У сучасній мовній практиці паралельно існують форми кличного відмінка від імені Олег – Олегу і Олеже. Перша утворена за зразком Андроник – Андронику, Ісак – Ісаку, Людвіг – Людвігу, Фрідріх – Фрідріху; друга – за іншим зразком: Стах – Сташе; пор. загальні назви друже, робітниче, соколе».

Вдалим доповненням слугує заувага професора Івана Ющука у статті «Похвала звертанню»: «Якщо ім’я Олег сприймати як іншомовне, то справді кличний відмінок мав би бути Олегу, так само, як Людвігу, Фрідріху, Жаку. Проте ім’я Олег, як і цілковита більшість наших запозичених власних імен, сприймається як своє, українське, то й воно повинно підпорядковуватися законам української граматики: маємо Бог – Боже, друг – друже, враг – враже (у Шевченка в “Перебенді”: Скачи, враже, як пан каже), луг – луже (у народній пісні: Ой не шуми, луже, зелений байраче); тож логічно має бути й Олег – Олеже. Тому цілком закономірне звернення в пресі до депутата: Олеже Івановичу! Виборці Зінькі́вщини доручили Вам представляти їхні інтереси у Верховній Раді; або звернення до недавнього Генерального прокурора України Махніцького: Вельмишановний Олеже Ігоровичу! У Степана Крижанівського: Здрастуй, друже білявий Олеже!»

Мовознавець Олександр Пономарів, відповідаючи у блозі на запитання читачів, визнає паралельність форм: «У своїй книжці “Культура слова” я написав, що кличний відмінок від імені Олег буде “Олегу”, а “Олеже” – застарілий варіант, хоч останнім часом почали знов віддавати перевагу цій формі, і, мабуть, вона витіснить “Олегу”, бо природніша для української мови».

З одного боку, я як людина, яка редагує тексти, маю керуватися усталеним правописом (інакше – мовний хаос). З іншого – як носій мови не можу не зважати на частотність уживання природніших для нашої мови лексем. Тож у рукописах жодну з форм не виправляю як неправильну, бо вважаю, що обидві поки що нормативні. А далі час і мовна практика покажуть. 

Передруковувати матеріали рубрики «Грані слова» без згоди автора заборонено.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *