Молитва нехрещених

Ніна Головченко

Ніна Головченко

24 листопада 2017 року в Києві в кінозалі «Оскар» (ТЦ «Guliver») відбулася кінопрем’єра повнометражного документального фільму «Невидимий батальйон» про участь українських жінок у війні з Росією.

Назва фільму «Невидимий батальйон» пов’язана з тим, що жінки воюють у складі ЗСУ на Донбасі, але законодавчо ця ситуація не забезпечена, тому право жінки на захист Батьківщини піддається дискримінації.

Модерувала захід автор ідеї та продюсер фільму Марія Берлінська. Співведучими вечора були також Соломія Вітвіцька, виконавча продюсерка Оксана Іванців, перекладачка Вікторія Іваненко.

Серед глядачів:  Роман Ващук, Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні, Сергій Фоменко (Фома), лідер гурту «Мандри», політики Валентин Наливайченко, Маркіян Лубківський, Валерія Лутковська, Марія Іонова та ін.

Головний меседж фільму: «Якщо жінка, мати, сестра чи донька бажає захищати наші цінності і нашу територію, то ніхто не може їй цього заборонити».

Тобто, жінкам-воїнам треба надати право воювати і право мати статус воїна. Справжні професіоналки, «заточені на війну», мають отримати законодавчий дозвіл – свого роду хрещення, благословення на захист Батьківщини.

Саме про це аргументовано йдеться у документальному фільмі «Невидимий батальйон».

 

Про проект «Невидимий батальйон»

Автор ідеї і продюсер фільму − Марія Берлінська, випускниця Києво-Могилянської академії, айдарівка, директорка проекту «Невидимий батальйон», голова громадської організації «Інститут гендерних програм», керівниця волонтерського Центру підтримки аеророзвідки.

Документальний фільм − третя складова глобального проекту «Невидимий батальйон». До цього були реалізовані масштабний фотопроект і соціологічне дослідження, проведене групою експерток на чолі з кандидаткою соціологічних наук, викладачкою Києво-Могилянської академії Тамарою Марценюк. Воно, зокрема, засвідчило вади законодавства (за яким тільки незначна кількість посад в армії відкрита для жінок), недоступність військової освіти й негативне ставлення до жінок, які служать.

Марія твердить: «У ЗСУ жінки-снайперки, танкістки, мінометниці оформлені кухарками та швачками. Відповідно, жінки позбавлені належного соціального забезпечення».

Унаслідок потужної адвокаційної кампанії «Невидимого батальйону», тиску суспільства, преси та міжнародних організацій Міністерство оборони розширило перелік посад для осіб солдатського, сержантського та старшинського складу, і тепер 63 бойові посади доступні для жінок.

Однак досі дві третини посад для жінок залишаються закритими, окреме питання − це офіцерські посади.

Марія Берлінська наголосила, що проект триває два роки, його присвячено жінкам на війні, пам’яті загиблим і пораненим, а також пам’яті про справжню російську «братську любов».

 

Про документальний фільм «Невидимий батальйон»

«Невидимий батальйон» − це шість епізодів / історій жінок-військовослужбовиць, розказаних трьома українськими режисерками: Іриною Цілик, Світланою Ліщинською та Аліною Горловою.

Перегляд розпочали з ушанування хвилиною мовчання пам’яті загиблих в АТО.

Героїня Андріана Сусак. Дуже щира і меланхолійна Андріана − штурмовик з «Айдару», яка вижила у складних боях, під Щастям зокрема, повернулася з війни, бо мала стати мамою. Зараз із чоловіком, айдарівцем, дбають про сина, тримаються купи з тими побратимами, хто вижив. Має на душі 130 могил побратимів, які треба відвідати, про яких не можна забувати. Філолог, молода дівчина з Косова, яка не змогла пройти мимо Майдану і мимо війни. Можливо, це гени діда − воїна УПА, і баби, яка 20 років відбула в Сибіру за те, що її чоловік воював проти більшовиків. А Андріана навчалася в тій школі, у дворі якої її діда розстріляли та й три дні не дозволяли забрати тіло… (Режисерка Ірина Цілик).

Героїня Оксана Якубова. Оксана − капітан і заступник командира батальйону по роботі з особовим складом. Вона воює вже третій рік і планує повертатися до мирного життя. Зараз вона проходить курс реабілітації в одному з санаторіїв Київської області. Оксана працювала з «папкою 200» − оформляла історії загиблих воїнів ЗСУ. І тягар оцих фактів і картин фактично розчавив психіку жінки. Успішний економіст Міністерства фінансів розтерзана нині почуттям провини перед тими, хто загинув у цій війні. «Вперше за всю війну… на моїх очах загинула дівчинка. Санінструктор, крихітна така. Її розірвало навпіл. І ця провина − чому вона загинула, а ти − ні?..» Худенька маленька жінка з розчахнутим від болю серцем… (Режисерка Аліна Горлова).

Героїня Юлія Матвієнко. Юля – «Білка», снайпер.  Її фронтова історія, як і у багатьох бійців, почалася з Майдану, далі була війна. Режисер та оператори зуміли відзняти Юлю на бойовій позиції. Усе є справжнім: і снайперська гвинтівка, і дрон-розвідник, і команди наводчика – жодної без матюка. І міни в ціль. Надзвичайно красива, спокійна, врівноважена жінка. (Режисерка Світлана Ліщинська).

Героїня − Юлія Паєвська, «Тайра». У мирному житті «Тайра» працювала дизайнером та професійно займалася спортом – президентка федерації айкідо «Мутокукай-Україна» (5-й дан Айкидо Айкикай). На війні – парамедик, нагороджена медаллю «Захиснику Вітчизни». Офіційно не оформлена. «У нас немає в армії солдат-жінок, у нас є солдати, які народились жінками», − твердить Юлія.

Струнка, креативна, упевнена в собі. Це вона зламала хід спілкування наприкінці перегляду фільму: взяла слово сама і надала мікрофон кожній із героїнь фільму. Попри те, що не у вечірній сукні і її виступ не прописаний у сценарії. Завдяки Юлії, дівчата наголосили на найважливішому: ця війна з Росією – наша спільна війна. Не можете бути на фронті – допомагайте, чим можете, пам’ятайте постійно про те, що йде війна, що вона не в телевізорі, а зовсім поряд. Це страшно. Гинуть люди. Ми всі повинні подбати про те, щоб перемогти і відвоювати українські кордони і українську незалежність.

Це Тайру, Юлю, нехрещеного солдата-парамедика, пастор благословив читати молитви (Псалом Давида: «Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться…») тим солдатам, які відходять в інший світ на її очах. «Читай, твоя молитва підійде і християнам, і мусульманам, і юдеям…» (Режисерка Ірина Цілик)

Героїня Олена Білозерська, снайпер: «Війна − це мистецтво, і доволі шляхетне мистецтво, яке умудрилися споганити»… Воює разом із чоловіком. Мріють про дітей. Чекають закінчення війни. А вона все тягнеться і тягнеться… Стримана мама, яка у скромній квартирі укладає нехитрий харч доньці на дорогу і не дозволяє собі зайтися у плачі. І тато, який благословляє доньку-воїна так: «Не знатимеш, як чинити, − думай про інтереси держави!..» (Режисерка Світлана Ліщинська).

Героїня Дар’я Зубенко – тактичний медик, яка рятувала людей на фронті, а тепер навчає такмеду інших. Її історія – це історія дівчинки з київської тусовки неформалів. Для неї завжди особливою цінністю були справжнє мистецтво і справжні емоції. Саме такі відчуття найчастіше вона переживає на війні, тому вона тут. Чарівне, тендітне дівча. У фільмі є епізод, коли Дар’я трохи схвильовано читає свої вірші. Зал зашелестів оплесками у відгук на її чесні поетичні рядки. (Режисерка Аліна Горлова).

 

Це кіно про тих жінок, що прийшли у армію добровільно, хоча могли цього не робити: їх не призивали. Героїні фільму різні за своїм життєвим досвідом, віком, військовими та цивільними професіями, проте їх всіх об’єднала ця війна, і їхні історії створюють панорамну картину становища жінки у Збройних Силах. Фільм покликаний актуалізувати дискусію стосовно формування армії за професійним принципом та необхідності реформування законодавства України відповідно до стандартів НАТО.

У фільмі звучить російська мова, українська мова, суржик та інвективна лексика. Це теж реалії війни.

Деякі висловлювання героїнь звучать як афоризми:

«Я смогу. Я выдержу. Я докажу».

«Война – не женское, и не мужское, вообще не человеческое дело».

«На войне ценны профессионализм, а не половая принадлежность».

«Будуть успішні снайперські виходи – то буде і конституція».

«Выжить после войны намного тяжелее, чем умереть на войне. Это еще одна сторона войны…»

«Постравматичний синдром. Не лише у бійців АТО, а у цілого народу».

Фільм є складовою інформаційної війни,  тому його титровано англійською мовою.

 

Замість післямови

У спілкуванні після прем’єри кожна із жінок-героїнь, учасниць АТО, мовила слово про те, що треба дати змогу жінкам, які можуть воювати, зробити це. І не ховати їх у документальних записах як швачок чи медиків, а допускати до військових спеціальностей і зазначати це і у послужних списках, і у військових книжках. Таких жінок буде не багато, тому лобіювати армію на 50% наповнену солдатами жіночої статі не варто: такої армії не буде. Але дати змогу професіоналам стати до бою поруч із чоловіками – треба.

Найскладніше для воїна – повертатися у мирне життя. Це паралельний світ з іншими законами, які видаються несправжніми. Через те тим, хто вріс у війну, дуже важко, часом неможливо повернутися до мирного життя чи навіть у родину. Але найбільший і непогамовний біль – це загиблі побратими, «пацани», воїни…

На вістрі оцього болю ще одну когорту воїнів ЗСУ склали вдови: жінки, які пішли на війну після загибелі своїх чоловіків. Про таких жінок теж варто відзняти окреме кіно, підсумувала прем’єру капітан Оксана Якубова.

 

Фільм планується до показу по Україні: творча група чекає на запрошення. Прокату в США та Європі пообіцяв сприяти Сергій Фоменко. Спеціальний перегляд в «Оскарі» забезпечив лідер громадсько-політичний руху «Справедливість» В. Наливайченко.

Проект реалізується ГО «Інститут гендерних програм» за фінансової підтримки Американського народу через проект «У-Медіа» Агентства США з міжнародного розвитку, який виконується неурядовою організацією Internews Network.

 

Після післямови

Найпотужніше враження від прем’єри: в Україні є когорта творчих, інтелектуальних, інтелігентних, гарних, завзятих, навіжених жінок, які сповідують і активно реалізують справжні духовні цінності. Попри відсутність дозволів від генералів, попри відсутність державного фінансування, попри домінування споживацьких стандартів і «глянцю». Про те, що справжня жіночність врятує жорстокий світ, марили свого часу поети, Олександр Блок і Грицько Чубай зокрема. Схоже на те, що до цієї місії у 21 столітті потужно долучилися і українські жінки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *