Твори переможців «Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича».
Народженний стати Героєм
Відомий вислів «Героями не народжуються – ними стають», – підходить саме йому, лихівчанину Баранову Романові, справжньому герою сьогодення, який віддав своє життя за рідну Україну, за наше щасливе майбутнє.
На Сході нашої країни, в двадцяти п’яти кілометрах від Донецька, стоїть невеличке містечко Іловайськ, в якому проживає близько п’ятнадцяти тисяч осіб. До серпня 2014 року не кожен українець знав про його існування. Сьогодні це – зона АТО, і нині, слово Іловайськ в українського народу асоціюється із смертю, слізьми та «зеленим коридором», по якому в серпні 2014 року, з надією на порятунок, виходили українські солдати .
Для нас лихівчан Іловайськ – місце трагічної загибелі нашого односельця Баранова Романа. На жаль, саме там, неподалік Іловайська, в районі села Червоносільське, догоріла свіча короткого Романового життя.
Баранов Роман, 2014 р.
Баранов Роман Олександрович народився 11 січня 1978 року. Він був звичайним молодим чоловіком, нічим особливим не різнився від односельчан. Ходив тими ж лихівськими стежками, якими щоденно ходять місцеві жителі, співав ті ж пісні, шанував батьків, любив свою дружину Тетяну, був опорою для донечки Олі та сина Романа .
Навчаючись у школі Роман захоплювався спортом, був незмінний та неперевершений гравець шкільної волейбольної команди, часто брав участь районних та обласних легкоатлетичних змаганнях, де здобував перемогу, доводячи, в першу чергу собі, що він це зможе…
Красива легкоатлетична статура Романа свідчила про його сильний чоловічий характер, про незламний дух та витривалість.
«Серед друзів та однолітків Роман відрізнявся тим, що ніколи нікому не давав нудьгувати, бо мав прекрасне почуття гумору і був гаразд на різні вигадки. Поруч з ним ми відчували себе в безпеці», – згадує його однокласник Тофелюк Євгеній Іванович. В лави Збройних сил України Роман був мобілізований у квітні 2014 року, разом із дев’ятьма земляками – лихівчанами. Серед призваних Роман був найстаршим, тому побачивши очі двадцятирічних хлопців, які стояли в черзі до призовної комісії він, підбадьорюючи друзів, сказав: «Не хвилюйтеся, хлопці, я з вами!». На польових зборах при військовій частині в місті Черкаську він був справжнім другом і підтримкою своїх земляків, допомагав їм і словом, і ділом.
З перших днів АТО Роман воював у складі 93-тьої окремої механізованої бригади, займаючи посаду стрілець – помічник гранатометника. На війні у нього з’явилося багато нових друзів, та це й не дивно, адже ще зі шкільних років він звик думати не лише про себе, а й про своїх товаришів. Такою була і остання мить його життя – за свідченнями очевидців Роман загинув допомагаючи тяжко пораненому бойовому другові.
На місці Іловайських подій у серпні 2014 року опинилися двоє наших земляків Баранов Роман Олександрович та Гудзь Сергій Вікторович, які служили у складі 93 ОМБ. Хлопці довгий час трималися разом, та під час виходу були в різних машинах БМП. Так, як основну колону українських воїнів було розбито, то виходили маленькими групками, без прикриття, без підтримки, втрачаючи останні сили та надію на порятунок .
Вузьким «Зеленим коридором»
Ми вибиралися з «кільця».
Горіло небо над простором ,
Земля дрижала без кінця .
Вогнем рясним нас «гради» крили ,
Димали оповило даль,
Й збираючи останні сили ,
Ми вийшли , та не всі , на жаль…
Свідками жахливих Іловайських подій були безмежні соняшникові поля. Соняхи прикривали листям поранених солдатів та струшували свої сльози-роси на загиблих.
Загинув Роман Олександрович 29 серпня 2014 року, під час виходу із Іловайського котла, так званним “Зеленим коридором” на перехресті доріг з села Побєда до села Новокатеринівка поруч зі ставком. Загинув разом із значною частиною бійців 93-ї механізованої бригади, які довчий час були неопізнані (неідентифіковані). Був ексгумований пошуковцями Місії “Евакуація-200” (“Чорний тюльпан”) 11-го вересня 2014 р. Впізнаний за експертизою ДНК. 19 грудня 2014 року тіло Романа було перевезено в рідне селище Лихівку на Дніпропетровщину, де й поховали.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, солдат Баранов Роман Олександрович був нагороджений 25 листопада 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
В народі говорять « Герої не вмирають, вони разом з нами. Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо.» Сподіваюся, що лихівчани завжди будуть пам’ятати , про страшні події під Іловайськом у серпні 2014 року , які доповнили історію нашого селища трагічними сторінками.
Позитивного, життєрадісного красеня – Романа за життя поважали односельчани . Він назавжди залишиться тридцяти шестирічним молодим чоловіком із ясними очима, який тепер з неба вартує мирний сон своїх рідних лихівчан. Таким він був, таким він є, таким він залишиться навіки.
Слава тобі , наш Герою!