Конкурсні роботи учасників другого Всеукраїнського конкурсу патріотичних творів імені Олени Теліги та Олега Ольжича

Риси справжнього громадянина або майстер-клас по виявленню псевдопатріотів

Есе

Тендітна Поліна

Лиманська ЗОШ I ̶ III ст. № 3
м. Лиман Донецька область

Я часто думаю про те, чи достатньо лише народитися у межах певної держави, щоби бути її патріотом?

З одного боку, напевно, що так. Адже терпкий присмак євшану десь на підсвідомому рівні рано чи пізно повертає нас до рідного порогу. Нехай цей аромат у кожного свій, із різними домішками запахів, кольорів та відчуттів, але незмінно має спрацьовувати. Особливо у критичні для себе й країни моменти. Коли від слова «Україна» починає то щемити серце, то прискорено битися, то завмирати, а то й на деяку мить зупиняється. Скажіть, чи можна це почуття зімітувати, скопіювати та відтворити? Напевне, що так. Але… Але ніколи воно не зупиниться навіть на секунду в того, хто байдужий до цього слова.

А коли твоя Батьківщина стоїть перед небезпекою, перед загрозою знищення? Тут мало вдавати з себе патріота та тримати очі на вологому місці. Кожен, безсумнівно, що кожен, повинен внести свою частинку до збереження територіальної цілісності країни. Гучні слова? Вже чую, як дехто з моїх однолітків скептично зауважить, що він надто малий, щоби брати до рук зброю. Але ж нищити ворогів і підтримувати бойовий дух воїнів можна і за допомогою не менш вразливої зброї – Слова. Говори українською, щоб ворог знав нашу кількість. Пиши листи бійцям на фронт, щоб вони чули твою підтримку, що їхня звитяга не даремна. Скажи матерям загиблих воїнів, що вдячний їм за гідне виховання синів. Співай українські народні пісні, зберігай традиції та звичаї. Налаштуй переписку з дітьми, батьки яких несуть службу чи пожертвували своїм життям заради твого вільного слова. Слова рідною мовою.  

Звичайно, що на світі є набагато красивіші краєвиди, ніж у нас на Україні, більш екзотична кухня чи обряди. Та чи може, скажімо, щось зрівнятися з українською колисковою чи вишиванкою? А яка мова у світі має стільки синонімів до слова «мама»? Можливо тому, що саме з цим словом і пов´язані колискові пісні і вишиванки?

Чому? Бо кожну ниточку мама виростила з насінини, кожну власноруч пофарбувала й вишила чудернацькими квітками, загадковими кутами й ромбами щасливу долю своїм дітям. Бо кожне слово колискової, немов замовляння на довге життя звучить відлунням: «баю-бай, спи, Поліно, засинай…».

Чи можна зрадити спогадам дитинства? Коли пам´ятаєш, як ненька схиляється над тобою вночі й розповідає про казкові світи, коли кожне сказане нею слово залишається з тобою назавжди. Коли заплющуєш очі й тобі сняться Мавки та Чугайстри.

Через роки пронесеш із собою і розповіді дідуся про родовід. І досі чую його слова, які тоді звучали якимось зашифрованим кодом, здавалися продовженням маминих казок: «У твого прадіда було ще троє братів: Пилип, Петро та Андрій. Була ще й сестра Милька, та померла у голодовку…».

Ще довго буде паморочитися в голові від пахощів бабусиної оселі напередодні Трійці. Коли свіжовимиту підлогу встеляли пирієм, полином, любистком, м’ятою. А терпкий аромат кленових гілок? Які слугували за «клечало» й відганяли злі сили від дому.

А як забути таїну «народження» великодньої паски? Коли бабуся ще вночі починає чаклувати над опарою. А воно слухняно виконує її команди й починає рости, немов живе. «Одягнене» в стару шубу, час від часу, починає спокусливо визирати з-під кришки. А ти пам’ятаючи про страшенний гріх, все ж таки наважуєшся і тишком, щоб ніхто не бачив, куштуєш ще сире, але тепле й солодке на смак тісто.

Чи коли з маминих долонь хапаєш ще теплий пиріжок із капустою і шалено дуєш на нього, бо дитячі долоньки не звикли до гарячого. А матуся з усмішкою бере з твоїх рук випічку, розламує її навпіл і починає легенько дмухати на кожну половинку, які ще парують і так смачно пахнуть! Пахнуть домівкою, ненькою і маленькою батьківщиною.

Цікавий факт, чи не так? Бо любов до Батьківщини, гордість за свій рід та націю починається з перших хвилин від народження. І коли тільки навчився сприймати слово «Україна», то пошепки вже промовляєш: «Так, це і я!».

Як боляче слухати й розмови про «незграбність» української мови. Так і хочеться крикнути: «Люди добрі, та де ж ви набрали таких слів? Перш ніж щось говорити, почитайте, наприклад, поезії Ліни Костенко. Чи здатна будь-яка інша мова змальовувати таку гаму почуттів? Відповідь, я гадаю, очевидна. Навіть Джульєтта позаздрила б, як український юнак називає свою кохану: серденя, любонька, солодятко, лада…».

А ще, я гадаю, що лише справжня любов до рідного краю не дозволить сперечатися та доводити одне одному, яка її частина  ̶  Лівобережна чи Правобережна, головніша та красивіша. Адже лише у справжнього українця паморочиться в голові, скажімо, і від неймовірної краси квітучого весняного степу, і від осінніх пахощів Карпат.

Можливо тому так приємно мандрувати просторами України і всюди відчувати себе частинкою великої країни. Яка з гордістю носить ім´я  ̶  Україна!