Культурна референтура ОУН. Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.

КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.

Автор: © Юлія Баженова, 13 років,
м. Запоріжжя, Запорізький колегіум «Елінт».
Учитель-наставник: Кваша Людмила Володимирівна, вчитель зарубіжної літератури Запорізького колегіуму «Елінт»

Як народжується життя
Життя наповнене любов’ю,
Духмяним запахом квіток.
Воно велике й неозоре
І пахне щирістю думок.
Життя – це вітер в верховині
І біла хмара в небесах.
Це жовті крокуси в долині,
Це вільній подих, теплий смак.
Життя прекрасне і єдине,
Як тепле сонце золоте.
Як і великая родина,
Любов і втіху нам несе.
Життя…воно таке чудове!
Як неба синього блакить,
Веселка різнокольорова,
Що справжнім щастям миготить!..
І, прочитавши цю поему
Про різні якості життя,
Ви зрозумійте її, прошу,
Не доведіть до забуття!
…Що таке космос? Щось незабутнє.
Метеорити. Планети і зорі.
Сонце і Місяць, синя безодня,
Плескіт всіх фарб, полотно неозоре.
І саме там! Біля Сонця самого,
Що зігріває всю Землю теплом,
Жили малі янголяточка кволі
З крилами з пір’ям і білим чолом.
Їх було сотня, а може, і більше,
Кожен тримав у руці оберіг.
Той оберіг, що життям називався,
Кожен його для людини беріг.
Всі обереги були дуже різні –
Жовті, Червоні, Зелені. Але
Всі-всі гладенькі, мотузки не зрізані
Кожен був схожий на серце мале.
Десь на Землі народилась дитинка,
Кожна хотіла щасливе життя.
А янголятко не марнить хвилинки,
Стрімко примчало забавить дитя.
Цей оберіг йому в душу поклало,
М’яко малятко воно обійняло.
Сіло на плечико ліве дитині,
Є охоронець в житті у людини.
Будуть в маляти в житті і незгоди,
Будуть щасливі солодкі миті.
Із янголям подолають їх разом,
Буде супутник за нього радіти.
Бо янгол-охоронець завжди поруч.
Відлякує страхіття і біду.
Завжди у кожного на плечику ліворуч.
Є життєносець, помічник і друг!!!
Він береже життя, його солодкі миті,
Примножує душевні почуття.
Життя із променів добра і миру зшите,
Життя прекрасне, бо воно
ЖИТТЯ!
***
РІДНА НЕНЬКА УКРАЇНА

Наша Україна
Веселкою покрита.
Прапор України –
Синє небо й жито.
На герб України
Подивись поволі,
Зможеш прочитати
Слово «воля».
Гімн Державний прочитай,
І, будь ласка, заспівай.
Ці три символи Вкраїни
Знає навіть ще дитина.
В Україні гарні люди,
Роботящі працелюби.
На полях в них колоситься
Золоте зерно – пшениця.
Так всі українці говорять:
-Україно, рідна ненько,
Ти рости і процвітай.
Українонько рідненька,
Ти наш єдиний рідний край!
***
ПАМ
`ЯТІ ШЕВЧЕНКА
200 літ тому назад
Народивсь малий кріпак.
І ніхто не знав про нього
Нічогісінько – нічого.
Як назвати хлопця, не гадали,
Тарасиком маленького назвали.
Любив Тарасик малювати,
Волелюбиві віршики писати.
Але у дев`ять років бідолаха
Став сиротою без матусі й тата.
Тут пан хотів було його продати,
Довелось Тарасу виїжджати.
Але ж і там, покинувши Україну
Він не забув її, єдину.
… Вже 200 літ пройшло з того моменту,
Як народивсь Тарас Шевченко.
Ми всі його ще досі пам’ятаєм,
Він нашу Україноньку прославив!
***
Небо – у долоньці
Сильно вітер віє, злісно завива.
І надворі зимно, бо прийшла весна.
Календар гортає дівчинка мала:
«Певне, загостилась веснонька-весна.
Небо біло-сіре, сонечка нема,
Щось в нас засиділась лютая зима!!!»
Пташки вже злетілись, вкупці край вікна,
зЕрням пригостились, та тепла й нема.
Всі у купці збились, дівчинка їх зна.
Тільки загубилась пташечка одна.
Їх було дванадцять, всі – одна родина.
Стало одинадцять, десь одна пташина.
Може. Вона впала, бідна та сумна.
Чи крило зламала, бо знесилена.
Шкода тую пташку, мабуть, прилетить.
Бо в житті важливо і себе любить.
Хай всі перешкоди будуть по плечу.
«Де же ти, пташино?»
«Я уже лечу!»
Натягнула шапку дівчинка в ту ж мить,
Вибігла із дому – справді, хтось летить!
Пташка сизокрила високо й вгорі
Понесла на крилах вісточку весни.
Де вона летіла, там усе цвіло,
Небо сіро-біле синім залило.
Там, де голі землі, вже росте трава…
Хоч ми люди й чемні, та ходи, зима!
Білим простирадлом війнувши,зима
Тихо за вітрами лютими пішла.
Та зі свого трону льодики зняла,
Ніжною ходою підійшла Весна.
Дівчина незвично вздовж двору пройшла,
Проліски й ромашки сонцем полила.
Озеро розмерзло, диво-глибина.
Вже стає безмежна неба синява.
Небо, як кришталик, синьо-голубе
І відображалось у воді тепер.
Дівчинка дзвіночком засміялась: «Ну,
Я тепер в долоньку небо зачерпну!»
Підійшла безшумно, де води блакить,
Тихо зачерпнула ніжну теплу мить.
У її долоньках, змерзлих і малих
Красувалось… небо, що живе вгорі!
Озеро те чисте, прозоре, як сльоза,
Синє, не барвисте, ясне, як роса,
Дівчинка, що з нього воду набрала,
Як те щире небо, така й вона сама.
…А надворі тепло, вітер повіва.
Віє, та не зимно, бо прийшла весна.
Небеса тримає дівчинка мала –
Пташка, що співає, весну принесла!!!

***
Минуле
Коли-небудь в незнані часи,
Коли й діда тоді не було,
То спокійно жили всі ліси
І вдихали наповну тепло.
Ще озер тихий плескіт співав,
Гомоніли самотньо тополі.
Вітерець полечком мандрував
І цвіли всі волошки у полі.
І бабуся, не знаючи бід,
Під щасливий той щебіт онуків
Пішки вранці збиралася в ліс
Й не зважала на стомлені руки.
Трохи ягід  і жменьку грибів –
Все, що треба бабусі й онукам.
В той час їх збирати ще кожен умів –
Це їдять, щоб не стерпіти муки.
І щодня самотужки долали дорогу –
Все від хати по самий темнесенький ліс.
Потім старались зробить якомога
Шлях позручніш. І придумали віз.
Тоді набридло людям їсти одне й те саме.
І вони
Знайшли тварин, їх стали пАсти,
Вже згодом молоко пили.
Тоді зробили сир, а потім вже яєчню,
Знайшли зернину, навіть ще зерня.
Життя ставало більш і більш безпечним,
Вже з голоду не марилась рідня.
Зі рік вже на кобилі в полі хлопець
Поїхав дальні землі борознить
Побачив інших і завів знайомство,
Їм стало  у  підтримці  легше  жить…
Ходили по несходженій землі,
Придумали машини й кораблі.
У путь новий, покинувши рідню,
Вже чоловік  летів на літаку.
А після вже він збудував метро,
Шляху тяжкого більше не було.
Не повернувся більше він в село
Та й на городі грядки не полов.
В нових будинках стали люди жить.
Ходили працювати, в офісах сидіть.
Підлогу мити і навчать малих,
Щоб виросли та мудрими були.
Нащадки винайшли для людства диво з див:
Про техніку хтось думку породив!
І люди спілкувались, стоячи не поруч,
Змогли дізнатися, чи в все в когось гаразд.
І в кого не було ще телефону,
Могли почути невдоволення в серцях.
Пройшло багато років, і людина
Живе в квартирі, їжа – на столі.
Вже має кожен хатнюю тварину,
Так мріє відпочити на Балі.
Не маючи останньої моделі
Планшету, телефону, взагалі
Багато вередують і сумують,
Бо хочуть бути модним і крутим.
І дітлахи помалечку кепкують
З бабусі, що не знає про Ай-Фон.
З батьків, що в Інстаграмі не слідкують,
Їм майже не потрібен телефон.
Нехай згадають, леле, хай згадають
Про своїх пращурів, про їх складне життя.
Коли бабуся без метро або трамваю
До лісу йшла, щоб годувать дитя.
А потім давнім людям стало важко,
Спростили вони праценьку собі.
Вони придумали усе, аби не тяжко
Було і їм, і  нащадкам  своїм.
Якби не те минуле, то і сьогодення
Ще, безперечно, б навіть не було.
Бо предки надали благословення
Всім нам. Розвинули своє село.
І що у тебе є крута модель Ай-Фона,
Й кросівки, ті, що мерехтять вночі,
Дурненький хлопче, ти подякуй Богу
За пра-прадавніх родичів своїх.
Навчіться шанувати давнє і минуле,
Як не воно, ми б навіть не жили.
Давайте зробим, щоб наснага не втонула
І зробимо ще краще рідний світ!!!

***
ПРАЦЯ
Діти! Хто працює –
Буде все уміти.
Ті знання отримать
І все зрозуміти.
Дівча дуже працьовите,
дуже беручке.
І життя у дівчинки
вийде таке.
А лінивим-то поділом,
доводити успіхи треба ділом!
Ось ледацюга на кріслі лежить –
ні книжку не читає,
ні у м’яча не грає.
А просто лежить і куняє.
Хоча треба уроки учить,
Хоча можна рекорди побить.
А вона лежить і спить.
А це працьовита дівчина,
з неї вийде людина.
Творчість свою розвиває вона.
Її картина висить край вікна.
А в хаті не безлад – порядок.
Ранок починає з зарядок.
Пісеньки вигадує талановита дівчина.
Та нею пишається вся родина!
***

ЗИМОВІ МІСЯЦІ
Ой приїхала Зима
На санях на біленьких.
І сяють по боках саней
Ясні крижиночки маленьки.
За Зимой на білих конях
Славних скакунах своїх
Вперед мчаться стрімголові
Всі зимові місяці.
Перший місяць скаче – Грудень,
Із волоссям із сріблястим.
Кінь у нього швидкий-швидкий,
Сіро-білий, не барвистий.
Січень – братик далі скаче,
У торбинці – Новий рік.
Їде-мчиться кінь, не плаче,
Сніжно-білий, наче сніг.
А останній скаче Лютий, брат серйозний і рішучий,
Кінь його в чоботі взутий,
І підковами підкутий.
…Їде молода Зима,
Скачуть-їдуть місяці,
Всі здорові й рум’яненькі,
Гарні, файні й милі всі!

На фото Юля Баженова
з вчителем-наставником Л.В Квашою

33 Відповісти на “Культурна референтура ОУН. Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.”

  1. Дякую за піднесення патріотизму. Приємно відчувати себе частиною маленької батьківщини “Елінт”, яка багата і славиться такими талановитими дітками!

  2. Голосую за вірші Юлії Баженової! Юлія – велика молодчинка! Особливо зігрівають серце теплі слова про Тараса Григоровича Шевченка!

  3. Такі твори надихають. Віршованим рядкам Юлії Баженової радіють і очі, і душа. Голосую за Вас, Юліє. Успіхів Вам на творчій ниві!

  4. Молодець! У жовтні Юля читала своі вірші бійцям АТО, вони взяли іх на фронт побратимам. Бійці були дуже вдячні. В віршах Юлі вражає глибина думки, розуміння того, що життя- найбільша цінність, мова метафорична (життя зшите з променів добра), образи символічні(янголи, обереги, дитинка), а рима співуча і йде з глибини душі

  5. Прочитаю Ваші вірші, Юліє, своїм початківцям на уроках. Будемо брати з Вас зразок. Натхнення Вам, творчої наснаги та успіхів.

  6. Молодець! Чудово! Дивовижно! Приголомшливо!!!!!!!!!!!!!!!!! Дякую за таку величезну талановиту працю!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Блискуче! Бездоганно! Чарівно! Розумничка! Так тримати!!11!!!!!!!!!1!1!1!!!!!!!!111111111111!!!!!!!!!!!!!!!!!!11!!!!!!!!!!!!!!))))))))))))))))))

Залишити відповідь