Про тарганів, тарганячі порядки і тарганячий парламент…

Борис Гуменюк
Борис Гуменюк

(Байка)

Була собі на білому світі біленька українська хата і жила в цій хатці щаслива українська родина. Тато з мамою, двоє їхніх діток, кішка, собака, пара рибок в акваріумі і хом’як.

Але якось у дім прийшла біда. У хаті завелися таргани. У чому проблема, скажете? Кого каблуком, кого тапком, а найкраще − купити трійла і розбризкати по кутках.

Спершу я теж так думав. Але ні, не можна.

Це не прості таргани. Тут кожен тарган із правом голосу, з паспортом, із генеалогічним деревом. Він кому хоч доведе, що на цій землі (тобто у вашій хаті) жили багато поколінь його предків. А оскільки в тарганів нема іншої оселі, окрім вашої хати, то ваша хата для тарганів – теж своя. (Ну, як вам формулюваннячко, га?)

Раптом з’ясовується, що у них тут більшість. І це правда. Їх реально більше од вас. Бо якщо ви у своєму домі не винищуєте тарганів, не створюєте їм таких умов, щоб вони самі геть забралися, то їх завжди буде більше. (І це ви бачите лише тих, що на поверхні. А скільки там ще в норах сидять!). Користуючись перевагами демократії і правом більшості, вони встановлять у вашому домі свої, тарганячі порядки. Проведуть публічні обговорення (у своєму тарганячому парламенті, на своєму тарганячому телебаченні), на яких дійдуть думки, що це вони, таргани, — люди, а ви — щось гірше за таргана.

От і вся байка, малята.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *