Пам’яті полеглих снайперів

Борис Гуменюк
Борис Гуменюк

 

 

Сьома вечора. Молочна темінь. Тихо.
Сніг під ногами підсвічує стежку серед руїн
холодним колючим світлом.
Помітив. Нетутешній цей сніг. Цей світ.
Від його світла предмети не кидають тінь.
Він крізь нас сиплеться.
Перелітає на протилежний бік.
Аж туди. Де немає ніякого світу.
Розпливаємося по поверхні снігу, наче дві грудки масла,
у своєму камуфляжі.
Сніг рипить під ногами.
Чутно до сєпарських бліндажів.
Та тихо ти. Та тихо я, тихо.
шшшшшшшшш
Місяць висить у небі, наче трьохсотий.
Охололий. Знекровлений. Ледь живий.
Повісився. Передивився кіна про людей.
Бере СВДуху. Дивиться.
Цікаво, що там сьогодні роблять наші “німці”.
Може, котре висуне голову.
Прибереш? Приберу. Прибиральники.
Тільки без кіна.
Щолк! По-тихому. І на лижі. Наче в паскудному кіні.
Тихо. Наче в середині снігу.
Вже не холодно. Тільки дуже тихо.
шшшшшшшшш
Вони їх тут називають «німці».
Воно не німці, звісно,
але таке саме далеке, незрозуміле, вороже, хиже.
Тихо.
Місяць, кажу, висить.
Мало, що кажуть. Не слухай. Він там живе.
А ще кажуть, що бог помер.
І поводять себе відповідно.
Наче нікому нічого не буде.
Воно й не дивно, що місяць вкоротив собі віку.
Якщо бога немає – нас теж немає.
Ні. Ми є.
І вони.
Ось і воюємо.
З’ясовуємо, хто залишиться.
Все.
Тихо.
шшшшшшшшш
Розігріває диханням пальці.
Постріл. Гарна робота.
Гарна оптика. Гарний глушник.
Як сніг. Тихий.
Одним менше. Припадає снігом.
Одягає рукавицю.
Все. Тихо.
Відповзаємо. Час міняти позицію.
Як твій роман? Та.
Пишеш? Трохи.
Даси почитати? Ну.
Добре. Давай. Зустрінемось.
Все. Все буде добре.
Спіть. Бог – є.
Ніч. Сніги. Тихо.
шшшшшшшшш

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *