Назар Данчишин
У що вдягаємо Тараса Шевченка сьогодні? У що він одягає нас?
Поза сумнівом, «Кобзар» Тараса Шевченка вивів українську літературу та українську літературну мову на небувалий раніше рівень, тож неминуче став уособлювати голос усієї бездержавної, подрібленої між імперіями нації – Шевченка читали, шанували і наслідували як на Галичині («Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа»[1]), Буковині («Спи ж ти, руський соловію, я за тебе тужу, а як тутки зазоріє, я тебе пробуджу»[2]), Лемківщині («Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,… що їх оспівував Шевченко»[3]), так і на Наддніпрянщині («… в пилу на шляху наша мова була, і мислива рука її з пилу взяла…»[4]), Слобожанщині («Його поезія приходить на зміну народній пісні. Вона спонукає визнати, що вироблене народною думою не зникне…»[5]) й Кубані («Часті споминки про … того, земля благословенної Вкраїни котрого приязно хранить кості, привели кубанців на мисль в день Тараса пом’януть і почтить того, хто вічно сохраняється в пам’яті йому рідних»[6]). Отже, саме Шевченко став основною об’єднавчою фіґурою для українців усіх етнографічних країв. Культ його поезії в народній свідомості нерозривно пов’язаний із культом біографії самого поета, що суттєво підкріплює довіру до написаного, і створює своєрідну метонімію (Шевченко=Україна), найзагальнішими підставами для чого є його кріпацьке походження (Шевченко був поневоленим, як і його народ) та 10-річне заслання із забороною писати і малювати (його засудили до німування, як і його народ).
На справді високий статус Тараса Шевченка в культурі українців окупантам не зважати було неможливо. Відтак, уже безпосередньо від часів царату почались припасовування образу поета в лещата цензури і домінантних ідеологічних постулатів. Шевченка, на зразок Миколи Гоголя та Евгена Гребінки, вносили до числа російських письменників і патріотів «отечества чужого». Коли ж, як зазначав у 1941 році знаний діяспорний педагог і публіцист Віктор Андрієвський, «у його [Шевченкових – Н.Д.] поезіях читається щось цілком противне [тобто протилежне до тези про належність до російської культури – Н.Д.], то для доказу на це вишукується якісь факти з його життєпису, притягається за свідків його друзів і знайомих та наводиться його в московській мові писаний і щоденник, і приватну кореспонденцію»[7].
Совєцька пропаганда подавала постать Тараса Шевченка як полум’яного «революційного демократа», предтечу «чекістів» – такого собі безбожного борця проти самодержавства та експлуатації кріпацтва. Ключовим образом, який трактували за пророцтво постання совєцької держави, була «сем’я велика, сем’я вольна, нова», створити яку, мовляв, заповідав поет. Сценою декламування «Заповіту» з такою візуальною інтерпретацією, наприклад, завершується совєцький фільм «Тарас Шевченко» 1951 року – учні-«піонери» в червоних галстуках читають на Чернечій горі саме фінальні рядки з цієї поезії.
На схилі ХХ століття активізувалися ріжноманітні спроби «демітологізувати» Шевченка, які ще в 1920-і роки здійснювали «футуристи» на чолі з Михайлем Семенком, що епатував, спалюючи «Кобзар» – потім совєти винищили реальних кобзарів, як і «футуристів». З 1982 року з’явилися науковоподібні вульгаризовані інтерпретації з-під пера Джорджа Грабовича («Шевченко як міфотворець»), а вже з настанням незалежности України у 90-і розголосу набула плюгавенька «вовкулакіяда» Олеся Бузини. 2014 року до 200-ліття Генія «ударом під дих» телеглядачів, за висловом поета і видавця Івана Малковича[8], стала «документальна» стрічка виробництва каналу «1+1» про буцімто позашлюбне походження Шевченка від царської родини.
Упродовж останніх 27 років вирвані з контексту цитати Шевченка часто використовували політичні сили у своїй передвиборній агітації (наприклад, «Ідіть, діти, в Україну – в нашу Україну» з натяком на партію «Наша Україна»).
Нового ж дійсно правдивого звучання Кобзар набув під час Революції Гідности (2013-2014) та з початком новітньої російсько-української війни на сході України.
До трему пробирає відео, на якому Сергій Нігоян, перший загиблий на Майдані, читає уривок із Шевченкової поеми «Кавказ»: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає»[9]. На стінах будівель та в інтернеті з’явилися трафарети із зображенням Шевченка в образі майданівця, а потім – і солдата українського війська на фронті. І така іпостась поета, вочевидь, найліпше відображає дух його творчости, особливо в теперішності.
Зродившись у період Романтизму, коли поневолені народи відроджували свою гідність і годність (здатність) до повстання та націєтворення, Шевченко став наденергетичною точкою синтезу минувшини, сьогодення й майбутнього українців та України (завжди актуальним посланієм «і мертвим, і живим, і ненарожденним»). Тож природно, що до його творчості та постаті горнулися як до джерела натхнення і підтримки в часи гонінь і випробувань – і в боротьбі за незалежність УНР, і в добу репресій і терору ЧК-НКВД-КГБ («щораз частіше хапаюся за томик Шевченка», писав поет Ігор Калинець, засуджений у 1972-ому на 6 років концтабору та 3 роки заслання[10]), й сьогодні.
Зодягають Шевченка також і в одяг низькопробного «молодіжного» кітчу «митці» на зразок типово «ватної» посередности на ім’я Алєксандр Грєхов, чию «виставку» «Квантовий стрибок Шевченка» у київському метрополітені, де поета було зображено, зокрема, у вигляді коханки Троцького та ріжних маскультних персонажів, нещодавно пошкодив небайдужий український націоналіст із Вінниці Юрій Павленко (Хорт). Останній влаштував своєрідний перформанс, який викликав невдоволення в ліберальної та гіпстерської спільнот. Утім, унаслідок дій Хорта, якого, до речі, у 2016-ому намагалися позбавити волі на 4,6 років за розірване фото президента Петра Порошенка (вирок скасував Апеляційний суд)[11], «творіння» Грєхова демонтували, а заразом скасували й запланований тур «виставки» містами України.
До речі, в 1940-50-і роки «стрибками» називали енкаведистів, що, переодягнувшись у форму вояків УПА, дискредитували повстанський рух злочинами і провокаціями. Виставка–«стрибок» має пишне словесне обрамлення з уст організаторів, але, по суті, виконує ту саму роль, що й «стрибки» в лісах Заходу України у війні проти наших героїв.
Не дивує вже позиція українського ПЕН-клубу, який після скандалу став на захист майстра користування мобільними застосунками, що так невдало «хайпанув» на імені Шевченка[12]. Таку саму солідарність ця організація висловила з автором недолугого антивійськового «Параду членів» Спартаком Хачановим, виключеним за неуспішність із київської Академії мистецтв – творіння «митця» викликало обурення викладача Академії, художника, ветерана новітньої російсько-української війни Володимира Харченка. Натомість, на знак протесту проти такої резолюції з ПЕНу демонстративно вийшли Іван Малкович та Максим Стріха[13]. Цікаво, чи хтось покине цей клуб після підтримки ще однієї сумнівної персони.
Якщо ж згадати учасників нацвідбору на пісенний конкурс «Евробачення», які не цураються гастролювати «за порєбріком» у час війни з російським агресором, як і прогнозоване лідерство в президентських перегонах коміка ЗЕленського, що неодноразово дозволяв собі публічні випади проти поширення української мови та некоректні жарти про Україну[14], створюється враження «реваншу» – передусім реваншу посередностей, інфікованих бацилою пост- і нео-совкового маскульту, тиражованого з Москви. Ми маємо справу з цілеспрямованою диверсійною роботою історичного ворога, яка ні на мить не припиняється й у гуманітарній площині вже не одне століття.
Попри все, на п’ятий рік війни, коли відзначатимемо 205-ліття від уродин Тараса Шевченка, замість зодягати його в «модне» лахміття, вслухаймося передусім у його поезію. Вдягнімося в його поезію – не будьмо інфантильним стадом любителів селфі з низькопробними карикатурками на Генія:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
(Тарас Шевченко. Із циклу «В казематі», між 17 квітня і 19 травня 1847).
Нам не має бути однаково.
[1] Іван Франко. «Присвята». Більше тут: https://www.ukrlib.com.ua/krstat/printout.php?id=5
[2] Юрій Федькович. «На скін Тараса Шевченка». Більше тут: https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/F/Fedkovich/Verses/DumyISpivanky1862/SpivackaDobranich.html
[3] Богдан Ігор Антонич. «Вишні». Більше тут: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=4557
[4] Володимир Самійленко. «Українська мова» (пам’яті Тараса Шевченка). Більше тут: https://poezia.org/ua/id/10229/
[5] Микола Костомаров. «”Кобзар” Тараса Шевченка. 1860». Більше тут: http://izbornyk.org.ua/kostomar/kobz1860.htm
[6] Антип Скопець. З листа до Василя Гнилосирова. Більше тут: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/62456/18-Biliy.pdf?sequence=1
[7] Віктор Андрієвський. Тарас Шевченко – український національний поет. Більше тут: https://zbruc.eu/node/48764
[8] «Шевченко і Україна переможуть». Більше тут: https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chitayte/shevchenko-i-ukrayina-peremozhut
[9] Сергій Нігоян.”Кавказ” ( уривок з твору Т.Г. Шевченка). Більше тут: https://www.youtube.com/watch?v=oUWqUacyDtI
[10] Мар’яна Лановик. Образ Тараса Шевченка у поетичній візії Ігоря Калинця. Більше тут: http://miok.lviv.ua/?p=1762
[11] Святослав Хоменко. «Хуліганство на тлі портрета президента, або Чим скінчиться справа Хорта». Більше тут: https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2016/11/161115_vinnytsia_khort_sx
[12] Український ПЕН-клуб засудив атаку на виставку портретів Шевченка. Більше тут: https://zik.ua/news/2019/02/27/ukrainskyy_penklub_zasudyv_ataku_na_vystavku_portretiv_shevchenka_1518839
[13] Іван Малкович вийшов з ПЕН-клубу через антиукраїнський скандал у НАОМА. Більше тут: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2634396-ivan-malkovic-vijsov-z-penklubu-cerez-antiukrainskij-skandal-u-naoma.html
[14] Інтерв’ю в час початку російської агресії 2014 року, у якому шоумен закликає «отцепітся» від «тєх, кто гаваріт па-русскі» https://www.youtube.com/watch?v=OCvGLF4ePdI; Про некоректні жарти «кварталівців» у Латвії https://www.obozrevatel.com/ukr/society/40168-tse-zavisu-zelenskij-v-latvii-vistaviv-ukraini-zhebrakom-i-aktrisoyu-filmu-dlya-doroslih.htm