Ніна Головченко
Декілька слів про ВЕРЛІБР на прикладі «Віршів з війни» поета, учасника Євромайдану та Антитерористичної операції на сході України Бориса ГУМЕНЮКА.
Збірка «Вірші з війни» (2015) − це сучасна українська патріотична поезія. Написана переважно у формі верлібру, що є цілком органічною формою, бо, як твердить Борис Гуменюк: фіксувати війну треба в коротких жанрах, стан війни не налаштовує на розлогий формат, тут треба встигнути розпочати й завершити текст, доки живий: «А верлібр дає змогу писати просто, як їде танк, як летить куля чи вибухає снаряд».
У літературознавчих довідниках ВЕРЛІБР (від франц. vers libre – вільний вірш) тлумачиться як 1) неримований нерівнонаголошений віршорядок (тонічний вірш) і 2) як жанр вірша.
Ґенезу вільного вірша науковці виводять із фольклору (замовлянь, голосінь), античної поезії, літургійної поезії доби Середньовіччя, віршів німецьких передромантиків і романтиків 18 ст., творів французьких символістів 19 ст. й американського поета Волта Вітмена. В українській літературі 20 ст. верлібр поширювався у творчості поетів-модерністів: Павла Тичини, Ігоря Калинця, Грицька Чубая, Василя Ґерасим’юка, Ігоря Римарука, Миколи Воробйова, Василя Голобородька та ін.
На межі 20−21 ст. верлібр набув серед українських поетів особливої популярності, саме тому Микола Вінграновський і застерігав від «моди» на верлібр, від спрощеного розуміння ПОЕЗІЇ.
Верлібр як жанр і віршорядок має свій канон.
Насамперед, верлібр – це образне мовлення.
Текст верлібру є своєрідним художнім синтезом поезії і прози, але вибудовується як вірш.
Верлібр – неримований вірш, хоча спорадична (нерегулярна) рима може траплятися.
Ритм верлібру вибудовується шляхом:
- застосування синтаксичного паралелізму та антитези;
- вживання анафори та епіфори − повторення однакових слів, звукових сполучень, словосполучень на початку і / або наприкінці віршовихрядків, строф;
- використання прийомів каталогізації (переліку) та градації (підсилення або послаблення смислового чи експресивного рівнів при переліку);
- застосування риторичних питань і рефренів (повторів речень чи словосполучень).
У вірші «Коли чистиш зброю» зі збірки «Вірші з війни» поет Борис Гуменюк послуговується формою класичного верлібру.
Своєрідність «верлібру від Гуменюка» визначається домінуванням у творах звичайної розмовної мови, відсутністю високоестетичних мальовничих образів та метафор.
Верлібр Б. Гуменюка має ліро-епічний характер, тут поєднуються два роди літератури і два жанри – епос (оповідання або новела) і поезія (вірш, що тяжіє до жанру балади).
Поезія «Коли чистиш зброю» має притчовий характер: історія Андрійка і Марійки, що відбувається на тлі подій Євромайдану та АТО, на рівні підтексту спонукає читача до співпереживання, жертовності, любові.
Віршу притаманна інтонація журливого епічного спокою. Адже доля кожного справжнього чоловіка – це доля чоловіка-воїна, Бога війни, яким би юним він не був і в якому б столітті не зринула ця війна…
Доречно вжиті у віршах виразні художні деталі спонукають читачів до глибоких емоційних переживань і, як наслідок, до ката́рсису.
Борис Гуменюк
***
Коли чистиш зброю
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю і стаєте ви суть одно
Коли копаєш землю
Коли щодня копаєш окоп чи траншею
Пригорщами вигрібаєш цю дорогу й ненависну землю
Кожна друга пригорща засипається тобі в душу
Вона скрипить у тебе на зубах
Ти ламаєш до неї нігті
Зрештою – у тебе нема і ніколи не буде іншої
Ти залазиш у неї як в лоно матері
Тобі в ній тепло й затишно
Ти раніше ніколи не відчував її так близько як зараз
І стаєте ви суть одно
Коли стріляєш
Навіть якщо це нічний бій і ти не бачиш обличчя ворога
Навіть якщо ніч ховає його від тебе так само як тебе від нього
І кожного з вас пригортає як свого
Ти пахнеш порохом
Твої руки обличчя волосся одяг взуття
Скільки не вмивай не пери – пахнуть порохом
Вони пахнуть війною
Ти пахнеш війною
І стаєте ви з війною суть одно
Марійка
Її направду звати Марійка
Вони разом ходили до школи
Коли восени він сказав їй що їде з чоловіками на Майдан
А за тиждень повернеться
Вона йому повірила бо він її ніколи не обманював
А коли за подаленілим авто здійнялася курява
Зомліла коло воріт
Потім минула вічність
А коли почали гинути ті хлопці на Майдані
Вона перед іконами синці на колінах простояла
І таки відмолила його
А потім він сказав − почекай ще одну вічність
Ти жінка ти зможеш
І записався в батальйон
Минає ще одна вічність
Кожної неділі перед тим як йти до церкви
Мати заплітає Марійці косу і дивується
Що в її 19 у неї так багато сивого волосся
А цього разу нащось згадує бабусину сестру тітку Теклю
Яка ще на ту війну провела хлопця
А він не повернувся
На все життя залишилася самою
Хоч би дитину була він нього народила
А так − що ж
У дорогу Марійку проводжало все село
Найняли автівку з водієм за бензину
(Чоловік категорично відмовився взяти бодай якісь гроші)
І два дні зносили
Сало крупу борошно цукор мед олію
Натільні хрестики з Почаєва (щоб кожному)
Проскурки із Зарваниці
Білизну чай каву
І все що Бог послав у селі людям
Всього 5 тонн
Андрійко
Назвімо його Андрійко
Хоча бійцю не можна мати імені
У нього лише позивний і псевдо
Від самого ранку відмивав руки
І обличчя і волосся і взуття і одяг
Від порохових газів від землі яка пов’їдалася в шкіру
Від мастил якими чистив зброю
І від війни яка в’їлася в серце
Особливо від війни
Милом пральним порошком піском шампунем
Лимонним соком і бозна-чим
Ви пробували колись у душі відмитися від війни?
Найбільше він хвилювався за свої руки.
Посічені з обламаними нігтями з болючими занозами з мозолями
Які від зброї з’являються не там де це буває зазвичай
Від лопати чи граблів.
Він був занадто юний щоб розуміти
Що його руки мріє виліпити кожен скульптор
Його руки мріє оспівати кожен поет
У таких руках мріє опинитися кожна жінка
Тому що у нього руки чоловіка-воїна
Бога війни
Коли Марійка з’явилася в розташуванні батальйону
Її зустріли радісними вигуками і свистом
Наче олімпійську чемпіонку з гімнастики
Яка зібрала все золото
Наче кінозірку яка отримала Оскар і що там ще
Коли проводжали зніяковілого Андрійка
На побачення з Марійкою
Кожен намагався доторкнутися до нього поплескати по плечу
Мовляв давай мужик ми у тебе віримо покажи себе
Будемо тримати за тебе кулаки.
Андрійко повернувся рано-вранці
Навшпиньках пройшов до свого спальника
Щоб нікого не потривожити
Склав у кутку зброю
Бо бійцю навіть на побачення не можна без зброї
А коли побачив що я не сплю
Самими губами прошепотів одну-єдину фразу
Вона цілувала мої руки
Уявляєте?
Блаженно всміхнувся вдихнув на повні груди
І за мить пірнув на саме дно глибокого короткого сну
04.07.2014