Хвилину тому з тобою ще розмовляють…

Борис Гуменюк

Борис Гуменюк

Хвилину тому з тобою ще розмовляють
на світлинах зроблених хвилину тому
впізнають тебе вітаються кудись кличуть
телефонують пишуть гукають з мегафонів
викликають по рації
кажуть що не можуть без тебе обійтися –
без тебе жити –
(фігура мовлення
для більшості людей слова нічого не значать)
в’ються по тобі наче старий барвінок по свіжих могилках
виснуть мовби плющ на деревині.
У тебе ще так багато спільного із цим світом –
хвилину тому! –
у тебе є ім’я життя і позивний.

За мить твої кицьки знайдуть собі інших господарів
твої собаки приб’ються до зграї бродячих псів
як свого часу вони до тебе прибилися
твій будинок накриє крупним калібром
з піонів чи гвоздик
чи ще із чогось з красивою назвою
твої книжки підуть димом
бо окрім вогню
жодна книга більше нічого не варта
включно з манускриптами священними письменами
полум’я під ногами єретиків
твою країну громадяни обміняють на харч і дрібну готівку
можливо ще жуйку та кольорову крейду
як це вони в усі віки робили
твої жінки теж підуть з мандрівним вертепом
чи пристануть до пересувного госпіталю
як це воно зазвичай буває з жінками –
бо госпіталя і вертепи –
це все що зрештою залишиться від країни –
або ж знайдуть собі інших чоловіків.

Хто дійсно не може без тебе обійтися –
це твій кактус –
найбеззахисніша істота у всесвіті –
на 45-річчя подарунок від Андрусяків.
Він найдовше з тобою –
вісім років –
поруч з тобою нема нікого
хто був би поруч з тобою довше як він.
Ти тримаєш його у себе вдома
відігріваєш за пазухою –
малого і дуже зляканого
приділяєш йому стільки уваги
наче Йосип чужому немовляті
замість того щоб посадити на віслюка
і відіслати в Єгипет разом з матір’ю:
мабуть він чимось нагадує твій народ.
Він нагадує твій народ
такий самий безпомічний та зворушливо-безглуздий
зі своїми смішними колючками
так само зляканий
котрому не знайшлося місця у світі
наче богу-немовляті
тож він сидить у тебе за пазухою
немовби півторамісячне кошенятко
встромив колючки тобі під шкіру
і їсть твоє тіло
п’є твою кров.

Твій народ розгублений і безпорадний
наче викинуте в чернігівські сніги кактусеня
із далекого Техасу
невідомо як опинився в цій частині галактики
у цьому ворожому всесвіті
після якоїсь важкої подорожі
але так й не прижився на цій землі.
Його давно слід було вирвати з серцем
з кров’ю разом із м’ясом
викинути із-за пазухи
і піти собі власною дорогою –
без нього –
але як він без тебе?
як ти без нього?
у тебе ж нікого більше немає
у нього – лише ти.

Ти ще міг би згадати рушницю
під патрон калібру 338 магнум
про яку не варто нікому знати,
котра рятувала тобі життя і була вірною товаришкою
яку ти завбачливо приховав у Пісках ще в березні 2015-го
і тепер бодай на один день щомісяця до неї повертаєшся
наче до потаємної коханки
щоб не дати їй померти
щоб не дати собі померти
щоб пересвідчитися:
почуття ті самі
ви обоє досі живі.
(Ту коробку набоїв
добрі люди переправили морем
із далекого Техасу
для Івана із 95-тої
але Іван не вийшов з ДАПу
тож тисяча набої – 20 боксів кожен – дісталися тобі.)
Перші 200 набоїв вилетіли у світ
тільки щоб до світу пристрілятися
(ти ж не стрілець
ти просто ненавидиш)
а наступні 100 за 2,5 роки пішли у ціль.
700 зосталося
не важко здогадатися
якщо нічого не трапиться –
сьогодні завтра наступного року –
ти знаєш що робитимеш
у наступні 15-20 літ.

Минуло зовсім небагато часу
і ти вже згрібаєш свої мобільні телефони
та відносиш барахольнику на ринок:
номери стерто
за цими номерами ніхто не значиться
опонент тимчасово не доступний
такого номеру не існує
твій номер на рукаві.

І тільки хтось незнайомий
чоловік без імені без минулого
без обличчя –
скільки до нього не придивляйся
сидітиме в старім саду
замаскувавшись віршами
на старій перекошені лавці
разом з рушницею з потертим прикладом
та геть відмороженим кактусом
і дивитимешся на осінь
від якої теж вже майже нічого не залишилось
хіба чернетка якогось вірша
який вже нікому не дописати
який ніколи не стане віршем
назавше залишившись чернеткою чогось більшого:
безіменний листок в купі листя –
вже й не знати з якого дерева він злетів.

2017

Хвилину тому з тобою ще розмовляють…: 2 коментаря

  1. Вражає… Обпікає… Наче проковтнув паяльника, й він застряг десь біля серця…

  2. Ох,як тяжко…Нічого і нікого.Крім кактуса,який геть без тебе не може. Глобально.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *