Тетяна Кришталовська
Урок 7. Бажаємо удачі тим, хто має заповзяту вдачу!
Одна з читачок моїх дописів попросила пояснити відмінність між паронімами «удача» і «вдача». Про це вже сказано чимало, бо помилка поширена, тож я лише повторю відомі речі.
Слово «вдача» означає характер, натуру, нахил або звичку до чогось (горда вдача, весела вдача, непохитна вдача, вдача борця тощо).
Лексема «удача» – синонім слова «успіх»; позитивний, бажаний результат чого-небудь, щасливий збіг обставин; творча знахідка, досягнення у праці; везіння; доля (бажаємо удачі, удача усміхається сміливим, творча удача).
Часто зауважують: слово «удача» – калька з російської, а те, що воно є у словниках радянської доби, мовляв, не показник нормативності, бо ж словники ті «російсько-російські». Однак цю лексему бачимо у Бориса Грінченка. Фіксують її і словники 1920–1930-х років (Агатангела Кримського і Сергія Єфремова, Овсія Ізюмова, Григорія Голоскевича, Андрія Ніковського).
У тлумачному словнику до слова «удача» подано паралельну форму «вдача», але для чіткості висловлюваної думки все ж таки доцільніше розрізняти пароніми, про які я пишу.
Так, у реченнях «Вдача любить наполегливих», «Жінки беруть вдачу до своїх рук», «На вдачу і довгі літа» краще вжити слово «удача», бо йдеться не про характер, а про успіх, везіння, щастя.