Назар Данчишин
Рівень поверхової заполітизованости не знижується. Йду привокзальною, хлопи напідпитку сперечаються:
– То ліпше клоуна мати, чим пияка (sic!). Той хоч смішит, а не бухає.
– Ну то й шо, шо пияк? Зато людина він добра, а клоун – не знати.
Подумалося – комічна розмова п’яничок цілковито уособлює поєднання стереотипного сприйняття двох кандидатів.
Заходжу постригтися. За сусіднім кріслом “чувак на понтах” питає “барбера”:
– За кого голосував?
– Я не ходив. А ти за кого?
– За Зєлєнского, панятно ж…
– Я хоть і не ходжу на вибори, його підтримую.
Подумалося – побільше б тих, хто підтримує таке, але не ходить на вибори.
Таксист не відстає:
– Всьо вже вибрано до нас. Масони всім керують. А мені шо треба? Шоб було шо їсти вдома.
Суцільна Чорна рада довкола. Мудрий український народ. Сиджу, думаю. Згадалося Франкове:
“Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, –
Я ж не люблю її
З надмірної любови”.