Ольга Веремійчик.
Любов Євгена Чикаленка до України дивовижно поєдналася з обов’язком говорити правду, часом гірку, про власний народ, і «перти плуга», підіймаючи борозни національної цілини. Сіячем, будителем, будівничим нації називали його сучасники. Політичний і громадський діяч, видатний агроном, літератор, меценат, видавець, журналіст. Важко знайти, до чого б Євген Чикаленко не доклав своїх рук.
У 1890 році, коли маєток у Перишорах перейшов у його власність, Євген Чикаленко розпочав господарські справи. Про його неординарні методи господарювання тоді писала преса.
Десятилітня праця дала добрі результати. З’явилися кошти. Коли у 1900 р. Євген Чикаленко приїхав у Київ, він поселився у будинку за адресою Маріїнсько-Благовіщенська (нині Саксаганського) № 91. У цьому будинку також жили відомі люди : визначний математик Олександр Астряб та діяч Української революції Олександр Зарубін. 1904 року Чикаленко придбав будинок на Маріїнсько-Благовіщенській (нині Саксаганського) № 56. Тут проводили наради члени Товариства Українських поступовців, бував Михайло Грушевський.
У близькому сусідстві на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській (нині – Саксаганського), яку називали Українською, мешкали поруч генії національної культури Леся Українка, Микола Лисенко, Панас Саксаганський, Михайло Старицький, а також Євген Чикаленко . На території нинішньої музейної садиби бували, гостювали, вирішували українські справи найвідоміші культурні і громадські діячі – М. Коцюбинський, І. Франко, О. Маковей, В. Антонович та багато інших. Тут панувала атмосфера творчості, високого мистецтва, щирого товариства однодумців. «Українським Парнасом» називали тоді цей куточок Києва.
У Києві Євген Чикаленко «з головою занурився в українську громадську діяльність». Відома його фраза – треба любити Україну не тільки до глибини серця, а і до глибини своєї кишені. Тисячу карбованців Євген Чикаленко передав редакції журналу «Киевская старина» на премію за найкраще написану популярну історію України. Також він взяв на себе виплату гонорарів для відділу белетристики цього журналу. Завдяки цьому журнал зміг опублікувати чимало творів Бориса Грінченка, Любові Яновської, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, якого він ще й матеріально підтримував. Оплатив гонорар (1 тис. крб.) Данилу Мордовцю за написану українською мовою повість «Дві долі».
Фінансував Євген Чикаленко і газету «Селянин», яку нелегально видавала Революційна українська партія, але надто радикальних поглядів цієї партії він не поділяв. У 1904 році Євген Чикаленко заснував Українську демократичну партію. У ті роки він також співпрацював з Михайлом Грушевським.
Багато коштів Євген Чикаленко передав на деякі заходи до Львова. А у 1905 році він разом з Володимиром Леонтовичем і Василем Симиренком взявся за видання української газети, більшу частину коштів сплачував саме Євген Чикаленко. Спочатку газету назвали «Громадська думка», а потім – «Рада». До редакційного колективу входили: Федір Матушевський, Сергій Єфремов, Андрій Ніковський, Дмитро Дорошенко, Симон Петлюра, Людмила Старицька-Черняхівська, Василь Королів (Старий).
Втримати видавання «Ради» Євгенові Чикаленку вдалося тільки до осені 1914 року – царська цензура закрила газету. Через небезпеку Євген Чикаленко мусив вести напівлегальне життя. Він намагався передати свій досвід господарювання селянам. Великої популярності набула його брошура «Чорний пар», також Євген Чикаленко видав книжечки «Розмови про сільське господарство», «Худоба», «Сіяні трави», «Виноград», «Сад», «Як впорядкувати сільське господарство в полі».
1900 року Євген Чикаленко придбав маєток у селі Кононівка – 1100 дес. землі, з яких 700 дес. продав місцевим селянам. Селяни його дуже поважали, дехто з них писали йому листи пізніше і в еміграцію.
У лютому 1917 року Євген Чикаленко радо вітав революцію, був одним з ініціаторів створення Української Центральної Ради, її членом, але активної участі в революції не брав. Про причини можна прочитати у щоденнику. На сторінках щоденника Євген Чикаленко ретельно фіксував суперечливий розвиток революційних подій. Той, хто цікавиться історією Української революції, може знайти там цікаві подробиці про її перебіг. Хоча Євген Чикаленко не брав прямої участі у революції, все ж залишався одним з авторитетніших українських діячів, спілкувався з найвідомішими українськими політиками, слідкував за пресою.
У лютому 1919 року під час чергового нападу більшовиків на Київ Євген Чикаленко залишив домівку, як виявилося назавжди, жив у Чехії.
Довгий час він працював у Подєбрадах в Українській сільськогосподарській академії. Українська господарська академія (УГА) була заснована Українським громадським комітетом у Празі на чолі з Микитою Шаповалом при фінансовій допомозі міністерства закордонних справ Чехословаччини у 1922 році.
УГА мала три факультети: агрономічно-лісовий; інженерний і економіко-кооперативний.
Загалом було прийнято до УГА 786 студентів. (Своєю організацією УГА відповідала чеським високим школам такого типу з тією відмінністю, що крім фахових предметів було введено також українознавчі науки. При УГА діяла низка навчально-допоміжних установ: фундаментальна бібліотека (30000 тт. фахової літератури), 33 кабінети, 14 лабораторій, кілька ферм, лісовий розсадник, метеорологічна станція і два навчальні кооперативи. УГА містилася в старовинному замку чеського короля Юрія Подебрадського (1420 – 1471).
Упродовж перших десяти років УГА мала 118 педагогів, серед них: Борис Мартос, Євген Чикаленко, Максим Славинський, Василь Іванис, Борис Іваницький, Микита Шаповал. Першим ректором академії був Іван Шовгенів (батько Олени Теліги). У замку Юрія Подебрадського є меморіальна дошка, на якій вибито: «У цьому замку в 1922 – 1945 роках діяли Українська господарська академія (1922 – 1935) та Український технічно-господарський інститут (1932 – 1945)».
Помер Євген Чикаленко в 1929 році. У тому самому році в Парижі вийшло спеціальне число тижневика «Тризуб», яке майже повністю складалося із спогадів про одного з найвидатніших національних діячів кінця XIX – початку XX століття Євгена Чикаленка.
Видатний діяч того часу, один з прем’єрів уряду УНР В’ячеслав Прокопович висловив свою думку – якби існувала незалежна Українська держава, вона б вшанувала пам’ять Євгена Чикаленка достойним способом.
Така держава вже існує багато років, але ім’я видатного національного діяча, на жаль, тільки нещодавно почало виходити з тіні забуття. Слід пам’ятати будівничих Української держави!
Нарешті зараз можна пройти вулицею Євгена Чикаленка від Прорізної до Площі Українських Героїв.