ОУН В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ. Продовження. Матеріали ХХ Великого Збору Українських Націоналістів.

14 грудня 2013 року в Києві відбувся ХХ Великий Збір Українських Націоналістів. Найвищий форум націоналістів відкрив голова Сенату ОУН професор Дмитро Степовик. Від імені управи Фундації імені Олега Ольжича в Канаді ХХ ВЗУН привітав Іван Підкович. Також було заслухано вітання від Голови, Дирекції та членів Дослідної Фундації імені Олега Ольжича у США, яке передав Екзекутивний Заступник Голови Михайло Герець «Назарук», а також професора, доктора філософії зі США Наталії Іщук-Пазуняк.


Крім того, Великий Збір ОУН привітали представник ОУН у США — Олександра Ткаченко, Німеччині — Оксана Гриненко, Об’єднаних Арабських Еміратах — Дмитро Мосійчук.
Було зачитано вітання від Голови Проводу ОУН (бандерівців) Стефана Романіва. Народний депутат України, заступник Голови ОУН Павло Кириленко передав вітання від ВО «Свобода» та його голови Олега Тягнибока. Від ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери вітав Дмитро Ярош, Конгресу українських націоналістів — Степан Брацюнь, Народного руху України — Василь Куйбіда, Української республіканської партії — Сергій Джерж, Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова — Олег Баган.
ХХ ВЗУН ухвалив рішення прийняти до ОУН на правах колективного члена Жіноче товариство імені Ольги Басараб та Олени Теліги на чолі з Олесею Применко.
Були заслухані та затверджені звіти керівних органів ОУН: Голови ОУН Богдана Червака, голови Головної контрольно-ревізійної комісії ОУН Леоніда Осипчука та голови Дисциплінарної комісії ОУН Катерини Криворучко.
Делегати ХХ ВЗУН схвалили ідеологічно-політичний документ «Український націоналізм і сьогодення: нові виклики і нові завдання», спільну заяву Голови ОУН Богдана Червака і Голови Проводу ОУН (бандерівців) Стефана Романіва «Сила у єдності!», а також концепцію змін до Статуту ОУН.
Головою ОУН одностайним голосуванням обрано Богдана Червака. Обрано також Провід Українських Націоналістів, новий склад Головної контрольно-ревізійної комісії ОУН та Дисциплінарної комісії ОУН.
Після завершення ХХ ВЗУН його делегати та гості вирушили на Майдан для участі у протестних акціях.

Український націоналізм і сьогодення: нові виклики й нові завдання.
Ідеологія українського націоналізму органічно визріла в історії як світоглядна система ідеалістично типу. Націоналізм пояснює життя як пріоритет духовного над матеріальним, нуртування духу й сили волі, енергетика й цілеспрямованість яких визначають успіх чи неуспіх народів, впливають на їхню здатність до державотворення, соціальної самоорганізації, історичного розростання й наступальности. Свободи, поступу не буває без жертв. Воднораз слід пам’ятати, що жоден нарід не зможе досягти національного ідеалу без цінування життя своїх представників. Метою ж існування людини є наближення до Бога, тоді як «дорога до Бога лежить через Батьківщину», глибоке єднання із розвитком своєї нації.
Націоналізм вимагає заглиблення в національну історію та культуру. Усі біди української нації пов’язані з одними й тими самими причинами — тривалою бездержавністю та нехтуванням національною ідеєю як наріжним каменем державотворення. Ключ до розв’язання на користь українському народові всіх наших проблем (політичних, економічних, соціальних, аграрних, правових, конфесійних, мовних, освітніх, культурних тощо) — утілення в життя української національної ідеї, тобто:

  • відновлення історичної пам’яті, пробудження національної самосвідомості, гордості та гідності українців;
  • узяття ними всієї повноти влади у власній державі, створення надійних умов для здійснення права на вільні життя та працю на своїй землі;
  • об’єднання народу навколо спільної мети, зумовленої його прагненнями та глибинними потребами, навколо ідеї загального добра та щастя як найвищої мети, визначення нацією своєї історичної місії;
  • утвердження незалежної України як національної не лише формою, а й змістом, високодуховної, соборної, правової, демократичної та соціальної, могутньої та заможної, передової та процвітаючої держави — світового лідера, спроможної забезпечити поступ і вільний розвиток українського народу, гарантувати своїм громадянам широкі права, свободу, безпеку, справедливість і добробут;
  • відродження та плекання духовності, охорона традиційних українських цінностей, збереження нацією історичних надбань, питомої культури та мови, своєї самобутності й цілісності;
  • виховання національно свідомого, цілісного громадянина-патріота й формування на цій основі спільноти, здатної самовідроджуватись;
  • становлення й повнокровне життя єдиного народногосподарського, мовно-інформаційного, культурницького та інших просторів, які зміцнюватимуть соборність і підтримуватимуть тотожність нації, забезпечуватимуть передання знань від покоління до покоління.
    На часі — органічне поєднання національного відродження з національним державотворенням, реалізація системного захисту етнонаціональних інтересів і свобод українства. Нація потребує розгортання якнайширших процесів розвитку своєї культури, утвердження України як надважливої держави у Центрально-Східній Европі, забезпечення міжнародних зв’язків, системи військово-політичних союзів, які б, своєю чергою, гарантували цілковиту захищеність і незалежність держави.
    Нинішні загрози існуванню української нації та держави є як зовнішніми, так внутрішніми. Перша й головна — це насамперед російський імперіалізм. Москва жодним чином не хоче змиритись із розпадом СРСР і втратою України як частини своєї території, відмовляється сприймати нашу державу як суб’єкта міжнародного права, як рівноправного партнера, усе ще не полишає надій повернути Україну до свого складу. Звідси — грубе й неприкрите втручання в наші внутрішні справи, тиск і шантаж, економічні війни, спроби нав’язати свою волю.
    Друга зовнішня загроза пов’язана з глобалізацією — порівняно новим явищем сучасного світу, яке виразно заявило про себе в останні десятиріччя. Загальне політичне й економічне зближення, міжнародний поділ праці, рух до економічного простору, який осягає світ, переплетення культур — закономірні явища, невідворотні процеси. Проте з позицій націоналізму ОУН не сприймає нав’язування цілковитого уодноманітнення, ідей усунення будь-яких міжнаціональних бар’єрів, руйнування міждержавних кордонів і самих національно-державних утворень, тотального панування великих усесвітніх підприємств і, нарешті, створення світових наднаціональних центрів впливу та управління. У такій системі немає місця національним державам, а збереження національних традицій стає неможливим. Ми ж, націоналісти, цінуємо й захищаємо культурницьке розмаїття людства, для нас важливі як внутрішня зв’язність, так і відокремленість національних рік в океані людства. Для нас українськість має неминущу цінність. Ми вважаємо, що національна самобутність не була, не є і ніколи не буде перешкодою для поступу, здатності до розвитку в різних галузях діяльності.
    Не бракує для поступу й внутрішніх проблем. Найголовніші серед них — потужна промосковська п’ята колона, роз’єднаність країни, втрата духу національної солідарності й розпорошення сил корінного народу, викривленість національної самосвідомості українців унаслідок тривалого часу підневільного стану, зросійщення та комплекс меншовартості, що насаджували сторіччями, брак довіри народу до відроджуваної державності як до своєї, віками вимріяної, глибоке занурення суспільства в так званий «рускій мір», девальвація національних цінностей та подальше розмивання національної самосвідомості, панування ідей та цінностей лібералізму й космополітизму, що стали новітнім засобом розхитування національної окремішності, утверджують культ споживацтва, наголошують лише на матеріяльних чинниках і відкидають позаекономічні сенси руху до вершин цивілізації. Отже, стратегічним завданням ОУН є організація в сучасному українському суспільстві центрів ідейної сили з поширення світоглядних принципів націоналізму. Важливо пробудити оптимістичне, наступальне світовідчуття в українській нації.
    ОУН підтримує передовсім ті політичні середовища, які сповідують націоналістичні ідеї і сприяють національній консолідації та мобілізації українського суспільства. Водночас вона протидіє силам, які дезорієнтують наших громадян і хаотизують політичне мислення українського соціуму. Ідейне протистояння із середовищами, які дотримуються космополітичних, ліберальних принципів чи реанімують народницьке мислення в політиці є закономірним.
    Внутрішньополітична ситуація в Україні сьогодні набула загрозливого стану. Зумовлено це насамперед несформованістю національної еліти. Через те на верхівці влади зчаста опиняються випадкові особи, котрі не мають чіткого усвідомлення того, які внутрішні й зовнішні умови існування українського народу, якою на сьогодні є його роль в економічному та політичному світовому просторі. Воднораз керманичі держави так і не дали однозначних і переконливих відповідей на запитання: хто наші стратегічні партнери, союзники, у чому істинний сенс щасливого життя нації, якою має бути стратегія та тактика розбудови нашої держави, її політичної системи. Як наслідок, політичні кола ніколи не мали чітких критеріїв і принципів державотворення. Відсутнє розуміння того, що процес утвердження нації має поєднуватися з динамічними змінами в усіх ділянках суспільного життя.
    Систематичне нехтування національною ідеєю призвело до витворення й остаточного оформлення неоколоніяльної системи поневолення українства — режиму «внутрішньої окупації». Нерозв’язаним залишається українське національне питання. Реально українська нація не має всіх можливостей і прав для самоутвердження й повноцінного розвою, у суспільстві маємо потужні процеси подальшого змосковлення та денаціоналізації. Тут визначальними чинниками є домінування російської культури у вітчизняному просторі й надзвичайне поширення викривлених до абсурду та здеформованих ідеалів лібералізму й космополітизму. Якщо такі тенденції не буде зупинено, якщо не почнуть домінувати принципи націоцентризму, то декларативна українська державність цілком може перерости в Малоросію, де домінуватиме неукраїнський соціальний та духовний елемент. Це може стати точкою неповернення до власних джерел. Народи, які не спромоглись чітко усвідомити власної сутности, визначальні, корінні інтереси, найважливіші цілі та шляхи їх досягання, зникали зі світової мапи.
    Додатковим чинником нині став наступ російського шовінізму, який в сучасних політичних умовах отримав усі можливості для поширення в українському суспільстві: з Росії завозять літературу імперської та чорносотенної тематики, у пресі публікують, а в інтернеті викладають усе, що хочуть із постійним наголосом на ненависті до українства. Високопосадовців влада добирає за одним принципом — аби любив усе російське й був байдужим до української справи, до українського національного питання.
    Засилля в керівних кріслах системи осіб проросійської орієнтації, як і засилля змосковлених типів у середовищах, які формують інформаційні потоки (преса, телевізія, кіно, аґенції новин) є реальною небезпекою й потужним гальмом для країни. Вона все ще зберігає свій напівколоніяльний характер. Як вислід, українська нація поки що не дивиться на світ своїми очима, ще не розпросторила свій творчий потенціал.
    До всього цього маємо ще й чинник соціальної загрози для українства, яке у своїй державі опинилось у великій залежності від великого капіталу. Зосередження значних ресурсів у невеликої групи осіб, які в умовах неконтрольованого ринку стали недосяжними для правосуддя, відкрило ще один простір для руйнування національного буття. Масове зубожіння українців, їх безправ’я перед капіталом, тотальне пограбування природних і матеріяльних багатств України, усюдисуща корупція — ось головні наслідки правління «ефективних господарників». Тому лише національна солідарність, захист національних інтересів можуть сприяти розбудові справжньої Української держави.
    Кардинальні зміни в українському суспільстві можуть статись лише внаслідок зміни ментальности нації в напрямку вивільнення її від психологічних стереотипів політичного рабства, прислужництва, малоросійства, безвілля, інертности, безпринципности. Саме користаючи із цих неґативних ознак українства, нечисельна проросійська частина нашого суспільства продовжує домінувати. Тому надважливим завданням для нації є докорінна та якісна зміна основної парадигми її виховання, прищеплювання їй через ідеологічну пропаґанду, ЗМІ, культурне виховання цілковито нових, базованих на філософії ірраціоналізму, традиціоналізму й волюнтаризму принципах. Отже, першочерговим завданням для ОУН є системне поширення в суспільстві ідеологем націоналізму, дбання про те, щоб вони циркулювали у свідомості нації.
    Нині Україні властива роздвоєність суспільства у виборі подальшого шляху розвитку — між Заходом і Москвою. В обох випадках створюється певний пропаґандистський оманливий міт: мовляв, усі проблеми України буде розв’язано по інтеґрації в Европейський чи Митний союз. Це, безперечно, не так. Проте було б наївним уважати, що Київ зможе залишитись осторонь загальноевропейських і загальносвітових процесів, що наша країна здатна бути такою собі другою Швейцарією, але на сході Европи.
    У цій ситуації надважливо зрозуміти одне: европейський вибір не має альтернативи. По проголошенні незалежности повернення нашої держави в сім’ю европейських націй є природним і закономірним. До того ж Україна має зробити рішучий і реальний крок, який відірвав би її від Росії, а отже, зміцнив суверенітет. Без такого кроку Україна буде приречена плентатись у фарватері московської політики, яка мов иржа залізо точить тіло української нації. Розглядаючи все лише в реґіональному вимірі, можна приректи себе на марґіналізацію та довічну світову ізоляцію. То ж на часі — зміцнення зв’язків нації із загальнолюдською цивілізацією, утвердження европейських стандартів. На кону – вибір різних світів, способів і філософій життя.
    Хоч як би там було, ми маємо здолати як хвилю російського імперіалізму та шовінізму, так і виклики глобалізації. Ще одне завдання націоналізму — підготувати народ до протистояння цим викликам, мобілізувати його для втримання повноцінної суверенности. Принциповим є недопущення входження України в будь-які союзи, які мають наднаціональні органи керування. Лише за таких умов стане можливим майбутній вільний розвиток українського народу у світовому співтоваристві. Поза всяким сумнівом, наша нація спроможна піднятися до рівня великих націй Европи та світу, досягти свого ідеалу в структурі загальнолюдських цінностей і добробуту.
    Зміцнівши, у подальшому Україна може стати ключовою державою Центрально-Східної Европи. Про це свідчать її географічне розташування, природні ресурси, науковий та економічний потенціял, демографічна величина. Відповідно, уже час дбати про плекання у свідомості нації візії майбутнього України як стрижневої країни, яка, спираючись на берегову лінію Чорного моря, може потужно впливати на створення нового геополітичного реґіону — Балто-Чорноморської осі, з подальшим прилученням до нього держав Південно-Східної Европи та Закавказзя. У цьому контексті має по-новому прозвучати традиційне націоналістичне ідеологічне гасло «Опора на власні сили», збереження на прикордонні власної культури посеред розмаїття інших світів.
    Головними напрямами змагань за національну державу вбачаємо такі:
  1. Закорінення в суспільстві основних гасел ОУН «Воля народам, гідність людині», «Україна — спільне добро усіх її громадян!» «ОУН — за національну та соціальну справедливість в Українській державі!», створення системи захисту інтересів українців в усіх сферах життя, запровадження та дотримання низки юридичних механізмів (обов’язковий іспит з української мови, історії та українознавства для чиновників та інших посадовців усіх без винятку рівнів, для емігрантів та трудових мігрантів, обов’язкова фіксація національності кожної людини на державній службі; створення спеціальних громадянських комісій, які
    контролюватимуть дотримання норм щодо забезпечення українських національних інтересів у внутрішній політиці держави й т. ін.).
  2. Розширення представницьких функцій і прав народних обранців, обмеження депутатської недоторканности та пільг, створення реального механізму відкликання депутатів усіх рівнів, поширення принципу виборности на голів обласних і районних державних адміністрацій, суддів, начальників міліції та інших держслужбовців.
  3. Проведення системної політики щодо декомунізації країни, протидії всім формам і проявам денаціоналізації та русифікації нації.
  4. Боротьба за скорочення випадків подвійного громадянства, за автоматичне припинення громадянства України особами, які набули громадянство іншої держави.
  5. Запровадження суворого контролю за міґрацією населення з-за кордону.
  6. Створення боєздатної армії, наповненої духом українського патріотизму, утвердження в суспільстві переконаности, що Україна як стрижнева держава Центрально-Східної Европи, як надважлива країна для стабільности всього геопростору від Балтики до Передньої Азії не може існувати з деморалізованим, роззброєним, урізаним військом, як це є тепер, а повинна мати передові й боєздатні військо та флот, які б будь-якої миті змогли дієво протистояти аґресивному російському імперіалізмові, реагувати на нові виклики. Боротьба за цілковите виведення з території України московських військ.
  7. Заснування мережі молодіжних патріотичних осередків, покликаних створювати в суспільстві атмосферу поваги до військової справи й виховувати молодь у дусі національної героїки. Заборона антиукраїнських і антидержавних осередків усіх видів.
  8. Державний контроль за стратегічними галузями господарства, скорочення контрольних органів, реформа податкової системи, послідовне забезпечення умов для самодостатности національної економіки, законодавче обмежування експансії транснаціональних капіталів в Україну, протидія економічному неоколонізму, системний наступ на вседозволеність олігархів.
  9. Збереження й відродження потенціялу українського села, його духовности й культури як основ нації. Пільгове оподаткування підприємств на селі, мораторій на продаж сільськогосподарських земель до леґітимного розв’язування питання про рух земельних ресурсів.
  10. Забезпечення національного характеру української освіти, протидія її комерціалізації, забезпечення єдиної та безплатної системи освіти на всіх рівнях, кардинальна дерусифікація навчально-виховного процесу.
  11. Національно зорієнтована державна програма розвитку мовно-інформаційного простору з відповідною протидією всім антиукраїнським тенденціям і формам одурманення суспільства.
  12. Забезпечення умов розвитку України як сучасної високотехнологічної держави, що здатна ефективно розвивати свою економіку в сучасних умовах конкуренції, спираючись на використання усіх можливостей інтелектуального потенціалу української нації.
    Слава Україні!
    (Ухвалено делегатами ВЗУН)