Микола Симчич
В ці літні дні 2022 року повномасштабної «колоніальної війни» (Тімоті Снайдер) москалів проти України, коли одвічні вороги нашої держави вчиняють геноцид не лише над українцями, але й над нашими містами і селами, перетворюючи їх на суцільні руїни, здавалося б не на часі вести мову про щось інше окрім війни, я спробую привернути увагу читачів до постаті українського письменника-фантаста, футуролога і філософа, учасника Другої світової війни, богослова і громадського діяча, двічі судимого за дисидентську діяльність, автора понад двадцять романів і повістей, зокрема таких популярних як «Зоряний корсар», «Вогнесміх», «Стріла часу», «Вогняний вершник», «Камертон Дажбога», Олександра Павловича Бердника (1927-2003 рр.).
Скептики можуть нагадати, що О. Бердник публічно «розкаявся» перед тодішньою колоніальною владою за свою антисовєтську позицію. Так, це правда… Але ж каялись навіть апостол Петро, Коперник та багато інших подібних «грішників». Але не в цьому суть обдарованої Богом особистості. Частіше за все «каються», щоб зберегти і передати людям Божий дар пророка і провидця.
Мені випала честь познайомитися з Олесем Бердником в 1990 році підчас Першого Собору Духовної України на Воскресінецькій горі поблизу Коломиї (Прикарпаття). Про цю подію я опублікував розлогий репортаж з світлинами в газеті «Промінь» (ВО «Родон»).
Пропоноване читачам інтерв’ю з О.Бердником я записав у 1992 році напередодні Всесвітнього Конгресу Українців, і того ж року воно було опубліковано в газеті «Новий час» за 13-19 червня і в моїй книжці «Ностальгія за Україною.Письменницькі діалоги» ( Івано-Франківськ, 2004 р.). Це інтерв’ю бачиться мені актуальним і під сучасну пору.Отже…
АРХЕОЛОГІЯ МОВИ ОЛЕСЯ БЕРДНИКА.
– Пане Бердник, наші попередні зустрічі були епізодичними. Сьогодні сподіваюсь на розмову вільну, неквапну, таку, що не виключала б альтернативних оцінок нинішньої ситуації в Україні.
– Альтернатива завжди потрібна. Навіть тоді, коли все буде розчинене в радості та ейфорії. Все одно треба бути пильними, бо навіть вільну Україну можна перетворити в тоталітарне, фашистське утворення, якщо зважити на те, що в нас немає досвіду демократичного розвитку, а наш північний сусід має нас за здобич, якій дозволено тимчасово погратись в незалежність… Ми ж виховувались на тоталітаризмі, він проник у всі сфери нашого буття. Так, фактично понад 300 років рабства… І це треба вичавлювати із крові, з генів, із свідомості.
– І найсильніше це робиться шляхом духовного очищення, як Ви це робите Собором Духовної України, започаткованої Вами в 1990 році на Воскресінецькій горі поблизу Коломиї.
-Я був тільки ініціатором. Фактично на Воскресінецьку гору прийшло пів мільйона людей. Україна була готова до творення Духовної Республіки. Особливо Галичина. Я не очікував, що люди настільки зберегли оце полум’я, вогонь. Але треба стояти на сторожі: люди легко віддають свою волю новим тиранам. А серед них є багато вчорашніх, що перефарбувалися в синьо-жовті кольори. Пам’ятаєте, у Франка у повісті «Захар Беркут» є передсмертні слова старого Беркута про те, що настануть великі часи, згасне ідея давнього громадянства і народ потрапить в кабалу до чужих наїзників. Мудрий Каменяр попереджав: не треба думати, що коли буде свій жандарм, своя тюрма, своя адміністрація, то цим уже все вирішено. Можливо навіть більше треба бути пильними тоді, коли свої прийдуть до влади. Бо свого якось не зручно критикувати, а треба критикувати, ставити більші вимоги.
– Під час Першого Собору Духовної України мені доводилось чути від коломиян, що Ви дуже подібні до Захара Беркута. До речі, його роль у однойменному кінофільмі зіграв мій стрийко, татів брат, Василь Симчич, режисер Коломийського театру, актор Київської кіностудії імені О.Довженка. На Вас люди дивились як на цілителя нації, духовного пастиря, який виведе Україну на шлях духовного очищення.
– Віра повинна бути тільки в Бога, і виведе тільки Бог. Ви гарно ставите питання – віра необхідна. Але разом з тим треба пильно дивитися, чи за фразами не ховається підступ. Сьогодні легко говорити, це вже дозволяється. Я ж віддаю перевагу практиці – хай це буде побудова школи, притулку для перестарілих, лікарня. Спробуйте віднайти бодай одну школу, де ідеально виховують патріотів. Нема навіть програм. Ми витратили кілька років на мітингування, на крики. А де нова історія? Грушевський? Цього мало. Все-таки – історик старого типу. Він навіть використовував матеріали Соловйова, Ключевського. А от, скажімо, є дуже багато можливостей відкрити нашу праісторію. Для нас треба знати не тільки те, що почалось від Нестора-літописця, не тільки його намагання здійснити апологію християнства, а попередню історію закреслити. Ми вірили в єдиного Бога ще до Володимира-Хрестителя. Може його інакше називали, але вірили в нього. Більше того, знаєте ви чи ні, що уже в перші віки після того як Андрій Первозванний пройшов по нашій землі, було так зване Іванове християнство. Акція 988 року розчавила оте первісне, вільне християнство, яке не було заангажоване в державні структури.
– І, напевно, це християнство мало прямі зв’язки з княгинею Ольгою, яка охрестилась в Константинополі і в такий спосіб уникнула женячки з стареньким імператором, який «поклав око» не стільки на Ольгу, як на її посаг – могутню на той час державу Київську Русь – Україну?
– Безумовно. Княгиня Ольга, а перед тим князь Аскольд та інші були прихильниками Іванового християнства. В дружині князя Святослава було багато християн.Вони були плюралісти, висловлюючись сучасною мовою. Окрім свого сонячного культу вони допускали і інші вірування, в тому числі і християнство. Але мечем введене на нашу землю християнство пошкодило, адже з допомогою канону воно сприяло створенню московського патріархату, який потім взяв під контроль нашу автокефальну церкву. І ще: оскільки князь Володимир нав’язав християнство мечем, то й далі аспект меча проходить через всю історію церкви.
– Даруйте, але історичні джерела свідчать, що князь Володимир, як і його бабуся княгиня Ольга, дошукував оптимальної для Русі віри: послав гінців до всіх країн і після їх повернення влаштував так би мовити експертну нараду на тему: яка віра нам, русичам-українцям найбільш підходяща. Зупинились на Християнстві Візантійського обряду. Але навіть після цього князь Володимир не поспішав офіційно запроваджувати на Русі цю віру. Підштовхнув його до прийняття остаточного рішення випадок: після взяття Херсонеса в 988 році князь осліп. До речі, здобувши збройно Херсонес, де окрім греків та інших народностей проживало багато русичів-українців, які і допомогли князеві Володимиру здобути місто, підказавши перекрити водогін, володар Руси-України першим ділом помолився в християнській церкві, продемонструвавши, що поважає городян і їхню віру і пожадав взяти собі в жони рідну сестру Візантійського імператора Анну. На випадок відмови пригрозив здобути Константинополь. Анна прибула до Херсонеса в супроводі своїх духівників і з великими дарами. Вона теж виставила свої умови – вийде заміж за князя лише тоді, коли він прийме Християнство. Князь відреагував прагматично: «Якщо твій Бог сильніший за мого, то нехай допоможе мені прозріти і тоді я повірю в нього». Духівники Анни і її лікарі взялися за зцілення князя і він прозрів, хвороба відступила. Князь Володимир повірив у Християнського Бога, офіційно охрестився в Херсонесі, обвінчався з Анною, а, приїхавши до Києва, здійснив хрещення всієї Київської Руси. Тобто не меч був призвідцем Християнства на Русі, а глибока і щира віра в Господа Бога нашого Ісуса Христа і в його святу Церкву. А що частину простого люду довелось силоміць заганяти до Дніпра на Хрещення, так це атрибут культури, який, до речі, тягнеться через всю історію, аж до наших днів. Зверніть увагу, що понад 1000 років Хрещатик ніхто не перейменовував. Отже Християнство стало органічною вірою українців.
– Зараз потрібно знову розкувати християнство від догм і канонів, повернутись до первісного, апостольського християнства. Я говорив про нашу праісторію. Тоді розкриються великі надбання нашої нації, нашого народу, які дозволили прийняти християнство. Бо якби наші предки не підготували свої серця до такого прийняття, то його й не прийняли б. Так же? Тому ваш роздум на історичну тему логічний. Прийняти можна тільки в чисту світлицю. І зараз нам потрібна не просто національна школа, національна культура, а національна духовна культура, національна духовна школа, навіть національне духовне землеробство. Мову веду про те, що потрібно не просто віддати землю селянинові, а щоб він, обробляючи її, пам’ятав, що ця планета дана нам Богом, і Він від нас вимагатиме: що ти зробив з моєю спадщиною, купу сміття, чи садом гарним зайняв? Нас зараз старанно тягнуть на базар. Я називаю ринок базаром. Нас обов’язково хочуть насадити на економічний гачок. Я ж переконаний, хоча мене критикують дуже багато, що на перше місце треба поставити культуру і духовність. Я пов’язую це ось як: якщо людина високодуховна, вона і бізнес робитиме чесно. Якщо людина ще не піднялась духовно, то вона обов’язково буде шахраювати. В Росії зараз один з керівників уряду – Шахрай. Наш, українець, бо прізвище явно українського походження. І це символічно. Я надаю цьому великого значення – із давніх наших українців, очевидно з тих, які колись обманювали, а тепер випливають наверх.
– Логічно. Але давайте торкнемось ще й такої теми: відбувся Перший Конгрес Українців, а в серпні готується вже Всесвітній Конгрес Українців. Якого значення надаєте цим форумам?
– Це в тому ж ключі. Адже Собор Духовної України і поставив завдання об’єднання українців усього світу. Українців дуже багато. Я припускаю, що нас не 50 мільйонів, а не менше 100 мільйонів. Дуже багато людей записалося росіянами, поляками, білорусами. Особливо росіянами. Багато взагалі не пам’ятають хто вони. Чим престижнішою буде Україна, тим більше буде пробуджуватися їх, душ заснулих, щоб прийти в праотцівську світлицю. Тому ці Конгреси матимуть колосальне значення: вони започатковують процес консолідації, всеоб’єднання. Але основне – це нам тут, в Україні, віддати свої зусилля не політизації, а побудові глибинної духовності, відновленню всього забутого. Ми дуже багато забули, окупанти всіх мастей постійно обкрадали нас. Тому потрібно не просто знати історію, потрібно її відродити. Ми відкриємо археологію нашої мови, її глибини. У мові нашій закладена наша праісторія. А цим фактично не займаються. Етимологія у нас поверхова, фактично русифікована. Справжня етимологія, яка має скоро виникнути, відкриє неймовірну ґенезу наших предків. Виявляться такі речі, що саме Прарусь, Прасловянщина була родоначальницею всієї великої білої цивілізації індоєвропейської. Це все ми маємо розкрити, і тоді комплекс неповноцінності розтане. Бо нас завжди привчали думати, що ми бидло, що ми якісь другорядні…
– Фактично це формула Івана Франка: «Народе мій, замучений, розбитий, / Мов паралітик той на роздорожжу,/ Людським презирством ніби струпом вкритий! / Твоїм будущим душу я тривожу./ Від сорому, який нащадків пізних / Палитиме, заснути я не можу. / Невже тобі на таблицях залізних / Записано в сусідів бути гноєм, / Тяглом у поїздах їх бистроїзних? / Невже повік уділом буде твоїм / Укрита злість, облудлива покірність / Усякому, хто зрадою й розбоєм / Тебе скував і заприсяг на вірність?… Та прийде час, і ти огнистим видом / Засяєш у народів вольних колі, / Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, / Покотиш Чорним морем гомін волі / І глянеш, як хазяїн домовитий, / По своїй хаті і по своїм полі».
– Так, тільки не формула, а передбачення…
– Але ж я – фізик…
– Зараз багато українців говорять, що ми вискочили з колії європейської цивілізації, що нам треба повернутися в Європу. Не про це треба говорити. Досить того, що цар московітів Петро перший прорубав вікно в Європу. Ми ж маємо виробити свою цивілізацію. Від Європи, Америки, Індокитаю, від усіх ми візьмемо найцінніше, але все це маємо трансформувати через свою національну неповторність. І коли ми підіймемось до таких висот, тоді збудеться те, про що Кирило-Мефодіївські братчики говорили в «Книзі буття Українського народу»: «Прийде час, коли народи всього світу покажуть на мапі місце, де лежить Україна, і скажуть: «Ось камінь, який відкинули будівничі, а він став главою угла, наріжним каменем». Дуже багато пророцтв про те, що Україна буде родоначальницею нової цивілізації. Навіть Фатімське пророцтво говорить про Україну.
– До речі, подібне напророчив і Нострадамус…
– Прекрасно, прекрасно… І я на це звернув увагу.
– І якого значення надаєте цим пророцтвам, тобто баченню через час і простір, зокрема, Нострадамусу?
– Чого ж, це відкрито у сферах вищих, у ноосфері записано.
– Скажіть, будь ласка, а як це стосується української діаспори?
– Діаспора, чи навіть розділення України на частини завжди відігравали роль захороненого зерна в таємниці. Якби не було діаспори, то, можливо, була б катастрофа. Пам’ятаємо, що в минулому Україна була поділена: частина під Росією, частина під Польщею, частина під Австро-Угорською імперією. Тож коли гніт під Росією глушив нестерпно, то під Австрією, на Західній Україні появлялись велетні такі як Іван Франко, Ольга Кобилянська чи Леся Українка на Волині. І це дозволяло оберігати український вогонь. Тут гасять – там спалахує, там гасять – тут спалахує. Отже діаспора в Австралії, Південній Америці, а особливо в Канаді, США, Англії відіграла роль рятівника дуже багатьох скарбів. Думаю, що історія відзначить це і слава тим людям, які багато робили і продовжують робити для України. Мандруючи по Канаді і США, я звернув увагу на дуже багатьох людей-безкорисливців, які, не маючи прибутків, друкували пісні, ноти, історичні книги, тих чи інших поетів. У нас було вибірково: цензура когось пропускала, когось ні. А там був процес невпинний. До речі, я боюся і зараз, що маємо наче б то демократію, а фактично переривається літературно-інформаційний процес. Ви бачите, що робиться з газетами, журналами, телеканалами, книгами. Я думаю, що нова урядова інституція, я про це написав нашому президенту, повинна взяти під захист, під своє крило літературно-інформаційний процес. Необхідно знайти кошти для того, щоб забезпечити правдиві, патріотичні, державотворчі канали, крім порнографії.
– І очевидно слід забезпечити певні пільгові законодавчі кроки в цьому напрямі?
= Безумовно, адже це уста держави, уста нації. Не можна їх пускати на ринок, чи віддавати в руки ворожих маніпуляторів, тобто потрібно створити своєрідний контроль задля культури і здорового національного розвитку. Треба ж дивитися, щоб не відбувалось проникнення ворожої пропаганди і зомбування людей, особливо дітей і молоді. Бачите яка розпуста поширилась на шпальтах газет і журналів, на телеекранах, у переходах, на вулицях. А ще матючня повсюдно…Деякі автори цим навіть хизуються. В такий спосіб калічиться молоде покоління, поширюється вірус цинізму, хамства, деградації. Навіть на Заході, в умовах розвинутої демократії, не дозволяють собі такого. А ми пустили на самоплин. Цю проблему інформаційних потоків треба вирішувати невідкладно. Інакше ми просто пропадемо.
– Чи всі ці проблеми культурного і світоглядного характеру знаходять відображення у Вашій творчості?
– Я готую декілька книг, в тому числі і побудованих на автобіографічному та психологічному матеріалі. І в тих книгах все це буде відображено: і довоєнні, і воєнні, і післявоєнні, і теперішні часи. Все це буде в художніх творах. А в публіцистиці я регулярно виступаю. Невдовзі матиму контакт із духовними центрами Індії. Я туди прямую. Маю намір об’єднати Духовну Україну з Духовною Індією тому, що індуси, ознайомившись із концепцією Духовної України, страшенно зраділи і запропонували те, що я хотів = скликати Вселенську Раду Духовних Націй. І саме в Україні, на терені нашої Вітчизни скликати таке диво = Всесвітній Конгрес Духовних Націй.
– Дай Боже Вам, пане Бердник, здоров’я, сил і наснаги у цій титанічній праці. І на завершення = Ваші побажання всім українцям і галичанам зокрема, де відбувся Перший Собор Духовної України.
– Всім українцям бажаю єдності, мудрості і відповідальності. Галичанам = побажання і провіщення, що Галичина, Карпати, які стали ініціатором Першого Собору Духовної України, не дати погаснути полум’ю нашого національного відродження в контексті країн Вільного світу. Я, наприклад, переконаний, що Христос, в майбутньому вперше появиться на терені Карпат = від Говерли почнеться повне воскресіння.
– І Воскресінецька гора виправдає свою провісницьку назву?
Безумовно, бо випадкових речей не буває. Це – провіщення Духу Господнього.