Олександр Вакуленко, фото автора.
14 жовтня 2024 року в Києві у Краєзнавчому відділі Публічної бібліотеки імені Лесі Українки відбувся вечір пам’яті ,,Воїн на псевдо Мінор: війна, прощання, пам’ять’’ та презентація однойменної книги.
Небайдужі люди в цей день прийшли вшанувати бійця батальйону ,,Свобода’’ 4-ої бригади оперативного призначення імені Героя України, сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України Максима Олійника ,,Мінора’’.
Доброволець Максим Олійник в березні 2022 року приєднався до ДФТГ ,,Свобода’’ 112-ої бригади ТРО, де потрапив у 2-ге відділення, 2-го взводу, 1-ої роти з доволі боєздатним складом. Командиром відділення був Максим Нечипоренко із позивним ,,Вісімка’’. Особовий склад цього підрозділу із часом змінювався. А його бійцями були ,,Вісімка’’, ,,Лесьович’’, ,,Хрущ’’, ,,Луганськ’’, ,,Кроха’’, ,,Люфтваффе’’, ,,Бакс’’, ,,Буддист’’, ,,Світлий’’, ,,Лєс’’, ,,Наруто’’, ,,Чайник’’, ,,Сонях’’… Частина відділення, в тому числі й ,,Мінор’’, після стабілізації становища на Київщині воювала на сході України у складі батальйону ,,Свобода’’ НГУ.
Максим Олійник загинув 10 серпня 2022 року біля селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області захищаючи Україну. Його відзначено орденом ,,За мужність’’ 3-го ступеня (посмертно).
Ведуча пам’ятного вечора, двоюрідна сестра Максима Ангеліна Олійник розповіла про їхні дитячі роки, коли вони майже не розлучалися й були настільки схожими, що їх вважали близнюками. ,,А ти зі мною дружиш?’’, – постійно запитував маленький Максим у своєї сестри. ,,Дружу. Та дружу ж!’’, – відповідала йому. А коли став дорослим, він знав що буде страшна війна і навіть був готовий померти за Україну. І коли вона розпочалася – носив важку амуніцію й розповідав про різні види озброєння, неначе був досвідченим воїном. Згадував, як захищаючи Рубіжне небо відводило його від смерті, яка чатувала на свою жертву зовсім поруч. Ти бачив пекло, тому вірю що ти в раю. Я знаю що ти тут і мене чуєш. Кажуть перший рік після втрати рідної людини найважчий. Але мені й після року нестерпно важко. Ця душевна рана ніколи не загоїться.
Батько Максима В’ячеслав Олійник, висловився про свого сина, як про добру людину. Морально готову до війни. І його дух нас береже. Адже сьогодні вперше за останній час не літали Шахеди. Наші Янголи оберігають, захищають нас.
Батько намагається увіковічити пам’ять про Максима, як найдорожчу людину. Уклав про нього книгу-присвяту спогадів ,,Воїн на псевдо Мінор: війна, прощання, пам’ять…’’ Створена експозиція про життя та бойовий шлях Максима в селі Тарасівка, де вони проводили час влітку. Є згадка про нього на території військового ліцею у Боярці. Його фото розміщене на Алеї героїв Солом’янської району міста Києва. На фасаді Київської спеціалізованої школи №159 встановлено меморіальну дошку на честь її випускника Максима Олійника.
Коли загинув Максим на позиції залишився в живих тяжко поранений Артем Цимбал ,,Чайник’’. Бійцям батальйону ,,Свобода’’ вдалося у неймовірно важких умовах, вночі відкопати і евакуювати його разом із тілом ,,Мінора’’, якого ,,Чайник’’ тримав за руку. Також із місця бою винесли загиблого Андрія Губанова ,,Привида’’. Доля Владислава Крохмаля ,,Крохи’’, Бориса Баклановського ,,Бритви’’ та Владислава Голуба ,,Соняха’’ залишається невідомою.
У жовтні 2022 року Ангеліна побувала у шпиталі міста Вінниці, де проходив лікування Артем Цимбал. Після цієї зустрічі та щирого спілкування із побратимом свого брата почала опікуватися пораненими військовими. Допомагає як волонтерка медичним закладам Києва, Ужгорода, Чернівців. Вручає подарунки в Київському військовому клінічному госпіталі. Вже двічі бігала за Максима на благодійному марафоні підтримуючи ЗСУ. Пам’ять про брата та постійна турбота про українських захисників приносить їй полегшення на душі.
30 червня 2023 року їхня родина перенесла ще одне суворе випробування. Тяжке поранення отримав старший брат Максима – лейтенант Збройних сил України Ігор Олійник. Бог зберіг йому життя й нині він є учасником національної збірної ветеранів України з пораненнями Ігор Нескорених. Представляє місто Київ на змаганнях в Україні та за кордоном.
Шкільний друг Максима Олександр Румянцев на вечорі пам’яті, зазначив, що для нього він завжди буде живий. Адже Максима не можливо забути.
Керівниця проєкту ,,Рутенія’’ та співзасновниця громадської ініціативи ,,ІнфоВАРТА’’ Анжеліка Корнієнко нагадала, що сьогодні відзначається День УПА. І такі воїни, як Максим продовжують здійснювати подвиг Армії Безсмертних.
Завідуюча відділом краєзнавчої літератури Публічної бібліотеки імені Леся Українки Тетяна Серебреннікова зазначила, що книги, бібліотеки є великою рушійною силою. Адже у нас постійно вирує творче, насичене життя. Кожного дня відбувається щось нове. Відзначення пам’ятних та історичних подій, захоплюючі майстер-класи, психологічні тренінги. Тривають і пізнавальні екскурсії вулицями української столиці.
Вдячність батькам за виховання мужніх синів України висловила волонтерка громадської ініціативи ,,Жіноче коло’’ Лора Савчук.
Вячеслав Олійник під дружні оплески вручив квіти чарівній ведучій пам’ятного вечора, на якому лунало чимало зворушливої поезії Ангеліні Олійник, зазначивши, що саме вона є тим локомотивом, який сприяє збереженню пам’яті про Максима.
Вшанували українського воїна на псевдо ,,Мінор’’, який захоплювався музичною творчістю, під слова вражаючої пісні із репертуару виконавця Піанобоя та гурту ,,Танок На Майдані Конго’’:
,,Легенди злітають в небо,
Але нам залишатись тут,
Робити все, як треба,
Бо я – твій друг. І ти – мій друг…’’
Не поспішали люди розходитися після завершення заходу. Рідні ділилися спогадами про Максима із пораненими молодими військовими, фактично його ровесниками. Співчуття найближчим рідним Максима висловив колишній командир відділення ДФТГ ,,Свобода’’ Павло Малишев із позивним ,,Хорват’’. Відділення у складі якого перебував ,,Мінор’’, заступаючи на бойове чергування змінювало в бліндажах та блокпостах Оболоні у тривожні часи, коли російські війська підійшли впритул до Києва саме відділення ,,Хорвата’’.
А колишній командир відділення Максим Нечипоренко ,,Вісімка’’ згадує ,,Мінора’’ як тихого, неконфліктного, неамбіційного, позитивного хлопця зі світлою душею. Водночас рішучого, готового щомиті вступити у бій.
Пам’ятаємо завжди, що завдяки таким мужнім захисникам, як Максим Олійник ,,Мінор’’ та його побратими тримається фронт російсько-української війни й живе Україна.
