Богдан Червак, Голова ОУН.
1 вересня виповнюється 135 років від дня народження Ольги Басараб. У вересні 1920 вона долучилася до діяльності Української Військової Організації, зокрема була особистою зв’язковою полковника Євгена Коновальця, виконуючи при цьому доручення підпільниці УВО. У 1923 у Львові в умовах суворої конспірації співпрацювала з референтом розвідки УВО Осипом Думіним. На конспіративних квартирах зустрічалася з довіреними особами Є. Коновальця, передавала їм інструкції, отримувала від них інформацію. Трагедія відбулася 9 лютого 1924, коли польська поліція здійснила обшук в кімнаті, де зі своєю подругою мешкала Басараб. Під час обшуку виявлено 19 аркушів документів УВО та агітаційну літературу. Обох жінок звинуватили в шпигунстві та ув’язнили у тюрмі на Лонського. Ольгу жорстоко катували, але вона не виказала нікого.
Жандарм Міхал Кайдан, який вів слідство, після допиту в ніч на 13 лютого сказав Ользі: ” Пані не хотіла нічого говорити нині, але завтра будемо краще паню допитувати, і пані з певністю все розкаже”. Наступного ранку, коли в’язничний сторож відкрив двері до камери Ольги Басараб, то її тіло було повішено до тюремних грат. Польська поліція приховувала інформацію про смерть Ольги, і тільки згодом повідомила про її самогубство. Офіційне повідомлення про самогубство було одразу ж опротестоване українськими організаціями. 26 лютого проведено ексгумацію тіла та повторне дослідження і перепоховання за участю кількох тисяч українців. Втім, це не дало відповіді на питання про причину смерті Ольги Басараб. Поліція залишилася на своїй версії, а українська громадськість й надалі була переконаною, що Ольга померла після тортур, а повішення було інсценізоване поляками.
У 1924 році заарештований та ув’язнений у справі «басарабівців» майбутній Голова ОУН Андрій Мельник на стіні тюремної камери побачив слова, написані кров’ю: «Умираю замучена. Помстіть. Ольга Басараб».
Із листівки УВО випущеної в 5-у річницю смерті О.Басараб: “Жадали від Неї зради посестер і побратимів, жадали підлоти, та Вона осталася вірною великій Ідеї, осталася святою. Згинула від мук і побоїв. За ціну свого життя зберегла тайну революційної праці. Охоронила товаришів і товаришок від мук, смерти та довголітньої тюрми. Її посвята була гідною української жінки. Її посвята – це лаврові листки над символами нашої державности.Загинула Ольга Басараб, та розцвілися квіти з засіяних нею зерен. Їі посвята окрилює нас, зриває до боротьби, а в слушний час пірве всіх українських жінок до нового Великого Чину. Тому не зневірюватися нам у річницю її смерти, а гордитись і вірити в слушність змагань, як вірила Вона. Її могила на Янівському кладбищі у Львові хай сталить наші серця! Вона додасть нам животворчого вогню, від якого станемо справжньою нацією. Громадяни! Ви, що вірите, як Вона, беріть собі примір з Неї! Немає більшого щастя, як вічне щастя Нації! Немає більшої Ідеї, як Вільна Україна! В річницю її смерти перестаньте бути байдужими! Присягніть, що підете її слідами і що в потребі віддасьте і своє життя! Тоді Дух замученої Героїні буде з нами й поведе нас до до успішної боротьби за Українську Державу. Слава борцям за волю!”