Маринич Валерія
Навчально-виховний комплекс
«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2-ліцей»
Немирівської міської ради Вінницької області
Тарасу Григоровичу Шевченку
Не згасло і не відійшло в минуле
Митця-пророка славного ім’я.
Тарас Григорович Шевченко!
Для нас – це вічна в небесах зоря.
Він той, хто втратив волю у житті,
Але за честь і славу свого роду
Повстав в огненній боротьбі
За майбуття й свободу рідного народу.
Його карали і морально катували,
Вигадували безліч заборон.
Але слова його палали
Незгасно крізь заслони і кордон.
Заслання не здолало його духу,
Він повернувся до народу знов
У слові правди, поступу і руху,
У ньому гідність, сила і любов.
Минають роки, та не владний час
Над Кобзаревим словом правди і свободи.
У вічний бій він кличе нас
За волю й незалежність рідного народу!
***
Згорає зміст рідного слова,
Згорить його душа у тлінь,
Як у палкій чиїсь розмові
Грубість і суржик промайне, як тінь.
Затьмарить димом звуки мови,
Що милозвучною була завжди,
Коли безжальне лезо слів образи
Буде лиш покликом біди.
Плекаймо щире і співуче слово,
Вивчаймо і шануймо предків дар.
Нехай полум’яніє рідна мова,
Як квітка, що дає бджолі нектар.
Молитва за Україну
Україно, моя Україно!
Я за тебе звертаюсь однині
Із молитвою до Всевишнього,
Бо для мене, як сонце, єдині
Твоя доля, душа і простори,
Нездоланная воля народу,
Твоя пісня, жива, калинова,
Твоя радісна й трепетна мова.
Є в людини три вічних матусі –
Батьківщина, Марія і ненька.
І вогонь їхніх душ непорушний
Зігріває назавжди серденько.
Я молюся за тебе, Вкраїно,
Як молюся за Бога, Матусю,
Як молюся за ненечку рідну,
Бо утратити кожну боюся.
Твоя мова – то промінь надії,
Світло, правда і ніжність, мабуть,
Що породжує світлії мрії,
Всім нам вказує праведну путь.
Живу люблю і мрію
Заради вас, матусі, й у душі
Надіюсь, що почує Бог на небі
Мої молитви, щирі і святі.
«Я не повернуся…»
Надворі весна, та бринять знов сльозини,
холодні, пекучі, нестерпні щоднини.
То плаче стривожене небо над нами,
Бо жаль йому сина старенької мами.
Хоч роки пройшли вже,
та пам’ять не згасла
Про те, що пішов із життя так невчасно.
Вогонь не розпалиш в душі юнака,
Війна ж бо сувора, жорстока така!
Прозорі сльозини втирає матуся,
Та чується голос: «Я не повернуся…»
Колись буде так
Я хочу бути вільною, мов птах,
Легкою й ніжною, мов подих вітру,
Яскравою, мов іскорка в очах,
Гнучкою і прудкою, немов кішка.
Я знаю: у мені горить вогонь,
Й хоча безшумний він та безпощадний.
Я можу бути сильною, і той,
Хто заважає, час вбиває марно.
Я можу бути вільною, мов птах,
Та зараз клітку міцно зачинили,
Яскравою, мов іскорка в очах,
Та очі помутніли, й я безсила.
Слабка я, знаю, й винна в тім сама.
Замучила мене одноманітність.
Та це лиш тимчасово: скоро я
Почну з нуля, й життя настане інше.
Я буду скоро вільною, мов птах.
Тенета не зламали мені крила.
Яскравою, мов іскра та в очах,
Адже її також не засліпили.
Я буду сильною і подолаю все,
Усе стерплю й переживу, я знаю.
І мій човен по річці понесе,
Де щастя і спокою я зазнаю.