Едуард Крилов.
Коли мені 1990-го року трапилася нагода поїхати до Грузії, я мало що знав про цю республіку. Уже в поїзді, який мене віз на Кавказ, мене ввічливо запитували, куди я саме їду. Це була моя перша зустріч з грузинами, і я був вражений їхньою ввічливістю і добротою. З кінцевої станції до Боржомі я їхав таксівкою, водій якої теж поводив себе досить ввічливо і зайвої плати за проїд з мене не взяв. Влаштувавшись у санаторії, я відвідав мого лікаря, до якого був приписаний. Моїм лікарем виявилася молода симпатична грузинка. «Ґамарджоба» – привітався я грузинською мовою. На той час я вже знав кілька слів і виразів по-грузинськи. До речі, грузинська мова, на думку визначних мовознавців світу, є одна з давніх, досить розвинених і багатих і має вона має свій алфавіт, який цілком відповідає звуковому складу мови. Цією ж мовою написано неперевершену пам’ятку 16-го століття «Витязь в тигровій шкурі» Шота Руставелі. Отже, моя вимова, мабуть, не викликала жодної підозри і лікарка і далі говорила грузинською. Я мусів вибачитися. Після обстеження і певних приписів я запитав її, чи може вона підказати мені адреси місцевих опозиціонерів. А це, між іншим, був час, коли по всьому Союзу ширився рух опозиції, яка виступала за розширення демократичних свобод. Усі міста захопила хвиля мітингів. Отож, лікарка порадила мені звернутися до редакції місцевої газети «Боржомі», що я й зробив.
У співробітників редакції я викликав щирий інтерес. Вони розпитували мене про Україну, про необхідність створення в Україні незалежної національної футбольної команди. Врешті, наша розмова затягнулася надовго, незважаючи на те, що це був робочий час. Мені розповіли, що в цьому поясі гірських курортів лише недавно отримали право відпочивати самі грузини. «Дуже тисне на нас московський чобіт» – скаржилися вони.
Дні, проведені мною, на курорті були цікаві й з кожним днем все більш захоплюючі. Одного дня серед персрналу курорту поширилася чутка про приїзд Звіада Гамсахурдіа, який балотується на посаду Президента республіки. Мені було надзвичайно цікаво і я з нетерпінням чекав дня приїзду. За цей час я довідався, що його батько – відомий в Грузії письменник. Найвизначніші його романи «Правиця великого майстра» і «Давид Будівельник». А врешті він не був лояльний до радянської влади. Та й син його Звіад постійно переслідувався нею. Його, тай батька, не один раз кидали до тюрми, незважаючи на те, що він був людиною високоосвіченою, знав кілька іноземних мов. Але, як відомо, радянську владу це не цікавило. За весь період свого існування вона знищила немало визначних вчених, письменників, поетів, акторів.
Нарешті день приїзду Звіада Гамсахурдіа настав. На мітинг перед будинком колишнього комітету компартії зібралося чимало людей. Показався автобус під прапором незалежної Грузії. Звіад Гамсахурдія і супроводжуючі його люди рушили на ґанок будинку, що мав підвищення на кілька сходинок, тож вести звідси мітинг було зручно. Мітинг, звичайно, провадився грузинською мовою і я не міг знати про що йшлося, але загальний настрій був надто піднесений. Цікаво було спостерігати, як на ґанку люди рвали компартійні квитки і викидали їх під ноги. І тут до мене підходить якийсь чоловічок і каже: «Пан Гамсахурдія просить вас піднятися на ґанок». «Звідки ж він мене знає», – вмить промайнула думка. Я підійшов до майбутнього Президента Грузії. Він привітався зі мною і подивився на мене розумними і лагідними очима. «Ви з України?» – запитав він. Я відповів ствердно. «Бажаєте виступити?» – Я погодився і взяв до рук мікрофон. Почав я з українського вітання: «Здоровенькі були!». Всі зрозуміли, усміхнулися і заплескали в долоні. Далі я говорив про великі зміни, які відбуваються у мене, в Україні і тут, у Грузії. Нарешті мітинг добіг до кінця, і автобус з національним прапором покинув містечко. З того часу, як тільки я проходив вулицями Боржомі, люди, побачивши мене, сердечно віталися.
26 травня 1991 року в Грузії відбулися перші президентські вибори. Більшістю голосів Президентом було обрано Звіада Гамсахурдіа. Але це, безсумнівно, не могло подобатися Москві. 22 грудня 1991 року піднявся заколот під керівництвом Тенгіза Кітовані, якому підкорилася частина грузинської Національної гвардії. Було створено Державну раду Грузії і її головою було обрано комуніста Едуарда Шеварнадзе, колишнього міністра закордонних справ СРСР. А Гамсахурдія зі своїми прихильниками намагався повернути собі вирвану в нього владу. Тоді Шеварнадзе звернувся до Москви, щоби та надала йому військову допомогу. Москва не забарилася, і Шеварнадзе тут же приєднав Грузію до Союзу незалежних держав – нового витвору хитромудрої Москви.
Гамсахурдія змушений був покинути батьківщину. Певний час проживав у Ічкерії, загинув при загадкових обставинах на рідній землі.
Москва завжди вміла замітати свої сліди і відшукати їх не так було вже й просто. Було створено комісію, яка мала дослідити обставини загибелі Гамсахурдія. Вона працює і досі і нічого конкретного ще не виявила. Проте пам’ять про першого Президента Грузії жива. Ореол слави його не покинув, з п’єдесталу слави його зіштовхнути не вдалося. В безслав’я пішов Шеварнадзе і подібні йому функціонери. Грузія (Сакартвело) розвиваєься і йде своїм шляхом. Міцніють дружні зв’язки між Україною і Грузією. Не дарма знаменитий співак Вахнанг Кікабідзе заповідав, щоб після його смерті труну обгорнули українським і грузинським прапорами, що й було зроблено.
Додам, що Сосо Джугашвілі (Сталін), який вважав себе «русским грузинского происхождения» і створена ним розвідка НКВД – КДБ, глибоко в цілому світі запустила своє коріння і намагається шкодити людству. А тому неспокійно тепер в Грузії, і тому Росія з наказу кадебіста Путіна пішла війною на Україну.