Продовжуємо публікувати твори переможців літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятися зміг» (2023).
Сьогодні збірка поезій “Поетичний блокпост”, автор – Роман Любарський, пенсіонер, житель Кропивницького.
Продовжити читання “Поетичний блокпост.”
Продовжуємо публікувати твори переможців літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятися зміг» (2023).
Сьогодні твір “Hej, Sokoly”, автор – Слава Шторм, інженер з якості, уродженка Київської області.
Продовжити читання “Hej, Sokoly!”
Починаємо публікувати твори переможців літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятися зміг» (2023).
Сьогодні до уваги читачів твір “Прощання з фіялками”, автор – Тетяна Яремчук, редактор медичного вісника Львівської обласної професійної спілки працівників охорони здоров’я України.
Продовжити читання “Прощання з фіялками.”
Журі Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятися зміг» підбило підсумки конкурсу 2023-го року.
Продовжити читання “Визначено лауреатів літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича 2023 року.”
Сьогодні, 1 грудня 2023 року минає 129 років з Дня народження Юліана Головінського – крайового коменданта УВО і крайового провідника ОУН. Це був стовідсотковий націоналіст-революціонер та дуже талановитий організатор.
Саме він створив та очолював “Летючу бригаду”, яка кілька років уміло займалася реквізицією коштів із польських державних установ на потреби революційної боротьби. Його тактика була неймовірно зухвалою, але й добре продуманою та обережною.
Продовжити читання “Юліан Головінський – 129 років з дня народження.”
Олександр Вакуленко. (Фото автора з різних років).
У четверту суботу листопада в Україні – День пам’яті жертв Голодоморів. Три Голодомори пережила Україна у 20 столітті. У 1921-1922 роках, коли земля горіла під ногами більшовиків стався перший Голодомор. У цей повоєнний період голод охопив і Росію. Й це явище активно висвітлювалося, у тому числі в кінохроніках, щоб отримати допомогу Заходу. В Україні натомість, де продзагони до останнього вигрібали зерно у селян й відправляли його на Поволжжя та Приуралля голод старанно приховувався. Внаслідок цього в Україні розпочався такий страшний голод, що почали вимирати цілі села. Й голодом фактично було зупинено розгортання масового антикомуністичного повстанського руху.
Продовжити читання “День пам’яті жертв Голодоморів.”
Богдан Червак, Голова ОУН.
Нічого не бачили і не чули. Нічого не хотіли бачити і нічого не хотіли чути. Але українці рятували один одного як могли. Цю історію, яку я запам’ятав на все життя, мені розповідала бабуся Христина.
Село Тарноруда, де вона проживала, стоїть на річці Збруч. На одному березі «Польська Галичина», на другому – «радянська Тарноруда». Село розділене рікою, а насправді – кордоном, який проходив не рікою, а серцями людей.Коли на «радянській Тарноруді» розпочався Голод, українці по той бік Збруча вирішили врятувати односельчан. Селяни з «польської Галичини» приходили до річки і на саморобних плотах і човнах переправляли своїм рідним хліб, бараболі, буряк. Усе, що мали самі. Рятували рідних від Голоду. Це одразу ж побачили красноармєйци на своїх блокпостах, які розмістилися у здовж берега. Їх реакція була миттєвою. Виставили кулемети і почали гатити. Усе, що поназбирували люди, затонуло у річці. І так повторювалося декілька разів на день: люди переправляють хліб, а з другого берега гатять кулимети. Коли це не помогло, красноармєйци почали стріляти в людей. І тільки в такий спосіб домоглися припинення рятувальної операції. Бабуся Христина розповідала і плакала.
З того часу нічого не змінилося. Москва знову нас вбиває. На коліна не встанемо!
Богдан Червак, голова ОУН.
У листопаді 1941 Центральне керівництво ОУН під проводом О. Ольжича з метою мобілізації народу на побудову Української держави, вирішило звеличити пам’ять та подвиг героїв Базару. У 1946 році ОУН оприлюднила спогади учасників цих подій. Із зрозумілих причин авторство, місце та наклад видання не вказувалися. Натомість у брошурі зазначено: «Накладом ОУН на чужині». На жаль, цей історичний матеріал маловідомий в сучасній Україні, натомість він дозволяє глибше збагнути одну із найдраматичніших й водночас найгероїчніших сторінок нашої історії, яка має назву «Другий Базар».
Продовжити читання ““Другий Базар”.”
Інтерв’ю Тараса Головка з Ігорем Набитовичем.
В серії «Постаті культури» видавництво «Дух і літера» нинішнього року випустило у світ ґрунтовну розвідку «Сага мистецької родини: Алєксандер Фредро, Софія Шептицька, митрополит Андрей Шептицький» українського і польського літературознавця, перекладача, доктора філології, професора Дрогобицького державного університету імені Івана Франка й університету ім.Марії Кюрі-Склодовської у Люблені Ігоря Набитовича.
Саме цю книгу Організація Українських Націоналістів представила на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 в галузі “Літературознавство і мистецтвознавство”.
Продовжити читання “Князь Церкви або життєвий чин митрополита Андрея Шептицького.”
Ростислав Кос. (фото із сайту Донецької ОДА).
Топонім «Сандармох» (лісове урочище в Карелії) давно перестав бути поняттям виключно географічним для українців, а став трагічним символом масових розстрілів політичних в’язнів у 1937 році. Тоді, протягом кількох днів з 27 жовтня по 4 листопада, було розстріляно 1111 ув’язнених «першого соловецького етапу» і серед них найбільше було саме українців з усіх земель нашої Батьківщини – від Лемківщини до Кубані. Це була велика трагедія та втрата для нашої нації, її культури, освіти та майбутнього.
Однак, серед розстріляних в далекій Карелії українців була значна кількість зрадників, колаборантів, «слуг» більшовиків, які допомагали їм знищити незалежність Української держави, а згодом стали непотрібними власним господарям, які «пустили їх в розхід». Про це необхідно пам’ятати і кожному віддати належне виключно за їхні заслуги. І в жодному випадку не можна їх шкодувати і возвеличувати тільки за те, що вони стали жертвами політичних репресій. Давайте згадаємо хоча б про основних антигероїв нашої нації, які отримали тут заслужене покарання, на жаль, не від рук виконавців українського правосуддя.
Продовжити читання “Сандармох – коли не шкода жертв комуністичних репресій.”