Автор: Admin

Владислав Свідовський

Після поразки Української революції 1917–1921 років українське суспільство пережило глибоке розчарування. Втрата державності та вимушена еміграція політичної й військової еліти призвели до формування за кордоном трьох головних центрів українського політичного життя.

У Варшаві діяв Державний центр Української Народної Республіки в екзилі на чолі із Симоном Петлюрою, у Львові колишні старшини Української Галицької Армії створили Українську військову організацію (УВО) під проводом Євгена Коновальця, а навколо Павла Скоропадського сформувався гетьманський монархічний рух.

Продовжити читання “Гетьманці та ОУН. Від ідеологічного протистояння до спільного фронту.”

Микита Боженко

“ОУН була аномалією, це не норма” — саме такими словами Мирослав Шкандрій намагається дискридитувати український рух у своїй книзі «Український націоналізм: політика, ідеологія та література, 1920–1956».
Показово, що автор — не стільки історик, скільки публіцист Єльського університету — одного з головних бастіонів лівої академічної гегемонії. Не дивно, що його погляд на український націоналізм сформований саме цією інтелектуальною атмосферою. Навіть Buckley Institute при самому Єлі неодноразово вказував на системну кадрову політику, за якої перевагу отримують викладачі лівих поглядів, тоді як консерваторів витісняють із університетського середовища через їхні переконання. 

Продовжити читання “«ОУН була аномалією»? Ні. Аномалією є спроба переписати українську історію під лівототалітарні догми.”

Оксана Зварич

ЛІТО 

Топчуть ноги радісно і струнко

Сонні трави на вузькій межі.

В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим надхненням жить!
П’яним сонцем тіло налилося,

Тане й гнеться в ньому, мов свіча, —

І тремтить схвильоване колосся,

Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим

Мед думок розтоплених лежить.

А душа вклоняється просторамІ землі за світлу радість — жить!
І за те, що стільки уст палилоІ тягло мене вогнем спокус,

І за те, що замінить не сила —

Ні на що — твоїх єдиних уст!

Цим віршем Олена Теліга передає радісні і спраглі бажання до життя, в якому беззаперечно можна знайти позитив: натхнення, кохання і навіть захоплення красою природи. 

Продовжити читання “ПОЕТКА ВОГНЯНИХ МЕЖ: ОЛЕНА ТЕЛІГА.”

Всеукраїнський літературний конкурс імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!» уже став важливою творчою платформою для авторів з усієї України і поза її межами. Його головна мета — збереження історичної пам’яті, зміцнення національної свідомості, вшанування борців за незалежність України та підтримка сучасної української патріотичної літератури.

Продовжити читання “Всеукраїнський літературний конкурс імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!»”

Олександр Скрипник (із сайту СЗР України)

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад. Тим, хто заважав цьому і не вписувався в затверджену на найвищому рівні в москві концепцію, оголошували війну.

Продовжити читання “Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації.”

Юрій Марцінів

Я не належу до людей, які реагують на кожну резонансну подію миттєвими емоційними дописами. Майже завжди намагаюся дати собі час, аби відділити емоції від фактів, проаналізувати контекст і лише тоді сформулювати власну позицію. Саме тому цей текст не є реакцією “на гарячу голову”, це результат тривалих роздумів над процесами, які я досліджую із студентських років. Вважаю, що маю моральне право висловитися не лише тому, що в моєму родоводі є польські корені, а й тому, що з 2019 року одним із напрямів моїх історичних досліджень є польсько-українські відносини. Безумовно, мій науковий доробок не можна порівнювати з працями провідних українських чи польських істориків, однак я також вклав свою працю у вивчення цієї складної теми. Саме тому мені важко дивитися на нинішню ситуацію лише крізь призму емоцій або політичної кон’юнктури.

Продовжити читання “У полоні минулого: роздуми про загострення польсько-українських відносин.”

Матвій Бондар

Сьогодні, 5 липня 2026 року, 40-ва річниця з дня смерті Ярослава Стецька – нездоланного прикладу українського націоналізму для всього світу. Він народився 19 січня 1912 року в Тернополі в родині греко-католицького священника. Ім’я отримав на честь князя Ярослава Мудрого. Навчався у Тернопільській українській гімназії, згодом вивчав право й філософію у Львівському та Краківському університетах. Вже у 1930 році він став членом ОУН, ставши окружним провідником Тернополя. У цей час він редагував підпільні газети «Бюлетень» та «Юнацтво». Був учасником таємних зборів націоналістичної молоді, на яких обговорювались ідеологічні, філософські та практичні питання стосовно українського націоналізму. Стецько так писав про одного з ідеологів націоналізму – Дмитра Донцова: «Дмитра Донцова ми радо читали, не все ми схоплювали, тому що деякі його твори були — не для мене, але для інших — затяжкі. Але нас захоплювала його віра, фанатизм, його безоглядна афірмація національної ідеї та апотеоза Батьківщини. Бо нам йшлося головно про те, щоб утвердити в собі і народі віру в абсолютну правду України. А Донцов те найрадніше унаявнював у своїх творах. Донцов тим захоплював, цією своєю експресією».

Продовжити читання “Ярослав Стецько – нездоланний символ націоналізму.”

Матвій Бондар

На сьогодні незаслужено маловідомим залишається ідеолог, літературо-, театро- та шевченкознавець Юрій Гаврилович Бойко – Блохін. Людина, яка написала чималу кількість праць, присвячених дослідженню українського націоналізму, досі залишається майже не почутою. Настав же час це виправити. У цій статті буде детальний опис того, що саме ввів Бойко-Блохін та як це можна порівняти із сучасними націоналістами.

Продовжити читання “Вклад Юрія Бойко-Блохіна у розвиток ідеї українського націоналізму та переосмислення більшовизму як продукту московитської психології.”

Оксана Зварич

Шевченко боровся за душу українського народу, а Євген Коновалець — за душу нації, за те, щоб здійснити Заповіт Кобзаря, розбивши віковічні кайдани неволі, але насправді йому судилася чи не доля Мойсея Франка? Вести народ до свободи довгі роки, але самому не ступити в край, що здобуде омріяну незалежність? Він знав про це, але твердо йшов до мети.

Продовжити читання “ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ В БОРОТЬБІ ЗА ДУШУ НАЦІЇ.”

Олександр Скрипник (із сайту Служби Зовнішньої Розвідки)

У різні періоди свого життя Ярослав Гайвас був заступником Романа Шухевича в Комітеті самооборони, в роки німецько-радянської війни очолив одну з похідних груп ОУН-м на окупованих територіях радянської України, згодом – Провід Центрального Сходу України, а упродовж 1944–1945 років навіть виконував обов’язки провідника ОУН. Після війни керував розвідкою ОУН, потім редагував газети «Свобода» і «Шлях перемоги», написав низку книг про участь у визвольних змаганнях. За його активністю постійно стежили органи нквс / кдб, що знайшло відображення у тритомній справі, яка зберігається в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України.

На чолі «Одинки» – розвідки ОУН-м

Продовжити читання “Ярослав Гайвас. Провідний діяч ОУН, розвідник, журналіст.”