Автор: Аліна Акуленко

Журналіст
Опубліковано

Нестерпний сміх із присмаком вишні

Аліна Акуленко

Він починав як медик. Устиг дослужитися до офіцера медичної служби УНР. І саме як начальник усіх залізничних шпиталів, які надавали допомогу військовим армії УНР, потрапив у полон. Чекісти не приховували радості: схопити “петлюрівця” такого рангу було неабияким досягненням.
Але рано вони сміялися. Бо не знали, якої сили зброю він має.
Зброю, здатну не просто підірвати зсередини тюремні мури.
Зброю, здатну зруйнувати зсередини тюрму народів.
Продовжити читання “Нестерпний сміх із присмаком вишні”

Опубліковано

Про вчителів

Аліна Акуленко

Аліна Акуленко

 

1. Учитель може все. Навіть те, чого не може. Бо якщо він чогось не може, то який же він учитель?

2. Учителями не народжуються, ними стають. Але якщо стають, то вже на все життя. Колишніх учителів не буває. Продовжити читання “Про вчителів”

Опубліковано

Чому люди читають

Аліна Акуленко

Аліна Акуленко

Мені, щиро кажучи, не дуже віриться, що люди читають для розширення світоглядних обріїв, підвищення грамотності, самовдосконалення і таке інше. Бо особисто я в ім’я таких високих матерій хіба що конспектувала б, не читачи. І то – за грубі гроші. 
Як на мене, то читають люди з інших причин. Бо це:

1. Чудовий спосіб відволіктися від своїх проблем. Продовжити читання “Чому люди читають”

Опубліковано

Про кукурудзу та ейджизм

Аліна Акуленко

Аліна Акуленко

Найбільший злочин проти кукурудзи – почистити її звечора, щоб варити зранку. Так вважала наша бабуся.
Не знаю, у чім тут секрет, але наламані звечора качани завжди чистилися лише зранку, безпосередньо перед тим, як вирушити варитися у піч. А нам так хотілося чистити кукурудзу – обдирати з шурхотом з боків кукурудзиння й обережно витягати кукурудзяні коси – на ляльки. Продовжити читання “Про кукурудзу та ейджизм”

Опубліковано

Аліна Акуленко про Олену Пчілку

Аліна Акуленко

Аліна Акуленко

Програма “мама”

Хештег #яжемать і жарти навколо нього – винахід наших часів. 
Вона ж стояла біля витоків “яжемать” філософії. І не просто стояла, а тримала її обома руками, а що не вміщувалося в руках, закинула собі на плечі й спину.
Вона стала тією матір’ю, яка породила нову епоху. Хоча насправді не стільки переймалася епохою, скільки тим, щоб її діти виросли українцями. І досягла в цьому таких вершин, що найстарша дочка навіть псевдонім узяла собі – Українка. Леся Українка. Продовжити читання “Аліна Акуленко про Олену Пчілку”

Опубліковано

Прорости крізь асфальт

Аліна Акуленко
Аліна Акуленко

Він просто був хрущем. І жив на вишні. Тій самій вишні, що оспівував Шевченко.
Не мріяв про визнання й славу. А просто жив. Й прожив усього двадцять вісім літ.
Воно й на краще. Бо по смерті його цькували. Натхненно й люто. За те, що цитував не Леніна, оспівував не Сталіна, а Волта Вітмена, Омара Хайяма, а разом з ними язичницьку символіку і лемківські мотиви. Продовжити читання “Прорости крізь асфальт”

Опубліковано

Історія одного вчителя

Аліна Акуленко
Аліна Акуленко

Якщо до класу увійшли Василь Чайченко, Л. Яворенко, П.Вартовий, Б.Вільховий, а разом із ними Перекотиполе і Гречаник на додачу, – то скільки людей увійшло до класу?
Відповідь проста: один-єдиний учитель, іменем якого називається найвідоміший словник української мови. Словарь Бориса Грінченка. Той самий, у чотирьох томах. Який уславив Бориса Дмитровича на всі часи, на всі віки.
Продовжити читання “Історія одного вчителя”

Опубліковано

Про тлін і вічність

Аліна Акуленко
Аліна Акуленко

Він міг просто успадкувати сто гектарів батьківського поля. Чи стати заможним австрійським або польським лікарем. Натомість помер у злиднях. Бо обрав шлях депутата австрійського сейму. Й українського письменника.
Автор “Синьої книжечки” і вдівець із трьома дітьми Василь Стефаник прожив життя, як сам захотів. А не як хотів його батько. Хоча не рахуватися з батьковим хотінням Василеві було непросто.
Продовжити читання “Про тлін і вічність”

Опубліковано

Нездійсненний вибір вічного романтика

Аліна Акуленко
Аліна Акуленко
Усе було так гарно. А тоді гармонію його життя порушив анонімний лист. Писали не йому – його дружині. Якби це сталося у наші дні, Віра Дейша одразу б загуглила прізвище Олександри Аплаксіної і рядок за рядком, світлина за світлиною дослідила її акаунти в соціальних мережах. Але це був 1907 рік. Інтернету не було – лише плітки та анонімки. Продовжити читання “Нездійсненний вибір вічного романтика”

Опубліковано

Фатальна Галатея української літератури

Аліна Акуленко

Аліна Акуленко

Якби Опанас Маркевич знав, чим обернеться для нього Кирило-Мефодіївське товариство, то він би, як той Хома Брут, тричі перехрестився й окреслив себе колом, щоби жодна панночка не змогла занапастити його чисту етнографічну душу.
Кирило-Мефодіївське товариство обернулося для нього засланням до російського Орла. І там, у салоні «гаспажи Мардовіної» він зустрів її − випускницю харківського приватного пансіону для шляхетних дівчаток і прекрасну як сама любов шістнадцятирічну Машеньку. Продовжити читання “Фатальна Галатея української літератури”