Нестерпний сміх із присмаком вишні

Аліна Акуленко

Він починав як медик. Устиг дослужитися до офіцера медичної служби УНР. І саме як начальник усіх залізничних шпиталів, які надавали допомогу військовим армії УНР, потрапив у полон. Чекісти не приховували радості: схопити “петлюрівця” такого рангу було неабияким досягненням.
Але рано вони сміялися. Бо не знали, якої сили зброю він має.
Зброю, здатну не просто підірвати зсередини тюремні мури.
Зброю, здатну зруйнувати зсередини тюрму народів.

Невідомо, чим би скінчилася історія із чекістами, якби не Микола Скрипник. Той самий, що був нібито за українізацію, але так само був нібито за радянізацію. Подейкують, що Скрипникові дуже припали до душі написані ув’язненим петлюрівцем їдкі памфлети про недолугість державницької політики Директорії. І він наказав випустити гостроязикого медика.

Утім, воля була недовгою. Бо доля послала йому Олексія Полторацького – українського письменника, редактора Одеської кіностудії та головного редактора журналу іноземної літератури “Всесвіт”. У Полторацького був особливий хист. Щоправда, не зовсім літературний. Він філігранно писав доноси. Тож на замовлення російських спецслужб майстерно і зі смаком звинуватив безталанного талановитого гумориста у ста гріхах буржуазного націоналізму. Після такого важко було не опинитися у сталінських таборах. Звісно, він там і опинився.
Але замість плакати – сміявся. Кпинив, кепкував, блазнював, реготав, під’юджував. Розхитував своїм нестерпно гірким від правди сміхом мури ГУЛАГу. 
За такий сміх мали розстріляти. І до того йшлося.
Якби не Сталін. Який насправді добре тямив у політичних технологіях. Тож вирішив, що знищити – занадто просто. А чому б не помилувати “затятого петлюрівця” – улюбленця усіх націоналістів? І в такий спосіб спростувати міф про “закатованого Москвою українського гумориста”. Ну, а заразом змусити його сміх служити радянській ідеології. Хай сміється собі досхочу. А щоб сміявся правильно, треба пальці вкласти у двері, а біля скроні тримати зброю.
Ну, і квартиру йому дати, і роботу у журналі “Перець”. Щоб усе було, як у людей.

13 листопада 1889 народився Павло Михайлович Губенко.
Звався він Остапом Вишнею. 
Його усмішки – це сміх крізь сльози. 
Переможний сміх дуже сильної людини.
Згадуйте про це щоразу, як сміятиметеся разом із ним.

 

Нестерпний сміх із присмаком вишніВін починав як медик. Устиг дослужитися до офіцера медичної служби УНР. І саме як…

Опубліковано Alina Akulenko Вівторок, 13 листопад 2018 р.

 

Залишити відповідь