Публікуємо твори переможців конкурсу Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!».
Авторка – Анастасія Клекоцюк, вихованка Тойкутського ліцею Ковельської міської ради Волинської області.
Дитячий малюнок
Присвята: тату-воїну (посмертно)
Продовжити читання “Дитячий малюнок.”
Публікуємо нарис учасниці конкурсу Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!» Семенець Світлани Іванівни, учительки української мови та літератури КЗ «Мажарський ліцей» Кегичівської селищної ради Харківської області.
Пролог
Чорні крила війни
Я – проста українська жіночка, яка любить рідну землю, хоча вона і чорна, але так гарно розмальована ланами, лісами, бистрими та ясними річками… Вона мене споїла солодкими голосами своїх пісень любих. Хочу у своєму писанні казати гірку правду про до і після …
Продовжити читання “Водій на позивний «Дід».”
Журі Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!», заснованого Організацією Українських Націоналістів та Жіночим товариством імені Ольги Басараб та Олени Теліги, визначило переможців 2024 року.
Як і в минулі роки, цьогорічний Всеукраїнський літературний конкурс імені Олени Теліги та Олега Ольжича засвідчив високе громадянське сумління й творчу зрілість його учасників.
Конкурс-2024 проводився у номінації «Художні твори». Свої роботи надіслали 64 учасники, серед них – найбільше старшокласників, студентів, викладачів. Традиційно цього року до конкурсу приєдналися члени творчих спілок.
Переможцями Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!» 2024 року стали:
І місце Сорока Олександра. «Червона кнопка»
ІІ місце Міщенко Лідія. «Діброва»
ІІІ місце Клекоцюк Анастасія. «Дитячий малюнок»
Продовжити читання “Визначено переможців Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича.”
Спілкувався Тарас Головко.
28 листопада ц.р. у приміщенні столичного літературного клубу YARBOOKLOVERS відбудеться зустріч із режисеркою документального фільму «Ульяненко. Без цензури» Юлією Шашковою. Одним з тих, хто безпосередньо причетний до створення документальної кінострічки про контроверсійного українського прозаїка є відомий кінорежисер Мирослав Слабошпицький, який люб’язно погодився відповісти на питання інтерв’юера напередодні проведення мистецького заходу.
Продовжити читання “Мирослав Слабошпицький: «Олеся Ульяненка називали enfant terrible української літератури…»”
Олександр Вакуленко, фото автора.
21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. В цей день думки линуть у незабутні дні та ночі Помаранчевої революції та Революції Гідності.
Двадцять років тому, восени 2004 року Помаранчева революція вивела Україну в число найвідоміших країн світу. Найвпливовіші світові інформаційні агенції та часописи максимум уваги приділяли подіям в Україні, захоплюючись неймовірною енергією та силою волі наших співвітчизників. За столичним Майданом спостерігали, як за островом Свободи, що нагадував козацьку Січ.
Продовжити читання “День Гідності та Свободи в Україні.”
Владислав Петришин
«До всіх же тих, що сьогодні готові продовжувати бій супроти окупанта, наш заклик: дійте з найбільшої обережності, але дійте невпинно»
(Голова ОУН – полк. А. Мельник)
Рівно 134 років тому в селі Воля Якубова під Дрогобичем народився Андрій Мельник. Про нього ходили легенди через свою хоробрість: мовляв, його навіть ніяка ворожа куля не брала. Він був високий та мужній, вів завжди за собою своїх стрільців. Цьому чоловіку випала доля стати одним із найбільш видатних діячів історії України ХХ ст. – як періоду Перших визвольних змагань, так і Другої світової війни та післявоєнного часу. Український державний, військовий і політичний муж, ветеран національно-визвольних змагань від початку Української революції й до останніх днів свого життя. У цій боротьбі, як ми побачимо, йому належить особлива роль.
Продовжити читання “Андрій Мельник і Січові стрільці.”
Тарас Головко.
Не випадково у п’ятикнижжі Олександра Бондаренка «Україна під знаком кремлівського Молоха» це страхіття постає в образі сталінського терору як божество по імені Молох, що стало символом жорстокої, кровожерливої сили з вимогою людських жертв, розпалювання воєн, так і кремлівська потвора, що віками висне над Україною, висмоктує з неї кров, шле і шле свої орди на її волелюбність, непокірність, потугу.
Продовжити читання “Терор і страждання в образі кремлівського Молоха. (Про що свідчать деспотичні сліди «червоної чуми»).”
Олександр Вакуленко, фото автора.
1 листопада 2024 року в Києві на Аскольдовій могилі вшановано видатного українського військового і державного діяча, полковника армії УНР, Голову ОУН Андрія Мельника. Саме в цей день, шістдесят років тому перестало битися серце Андрія Мельника, який присвятив своє життя боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу.
Продовжити читання “Вшанування голови ОУН Андрія Мельника на Аскольдовій могилі.”
Богдан Червак, із сайту “Історична правда”.
Берлін ставав дедалі небезпечним місцем для перебування тут голови ОУН полковника Андрія Мельника. І хоча Андрій Мельник із дружиною Софію знайшли собі доволі пристойне помешкання в зоні окупації союзників, це не гарантувало його безпеки, оскільки у місті активно діяла мережа більшовицьких спецслужб і агентури, а московські агітатори практично безперешкодно проводили серед місцевого населення агітацію за повернення в СССР усіх, хто опинився на еміграції, а отже могли випадково знайти його та видати місце перебування подружжя Мельників.
Продовжити читання “Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника.”
Тарас Головко
‑ Пане Ігоре, інтерв’ю з Вами хотілось розпочати з тривіального питання: що спонукало взятися за написання монографії «Gloria et sacrum. Історична проза української еміґрації» і чому ця літературна розвідка українською мовою побачила світ не в Україні, а в Польщі – у видавництві Університету Марії Кюрі-Склодовської?
Продовжити читання “Професор Ігор Набитович: «Історична проза була для української еміґрації засобом збереження національної ідентичности…»”