Олександр Гава, Голова Харківської обласної організації ОУН.
«Нація народжує традицію – традиція оберігає націю»
Як зберегти українську, національну ідентичність в умовах глобалізації? Як адекватно протистояти, російському великодержавному шовінізмові.
Однією з національних небезпек для України є нав’язування ідеї концепції політичної нації й цілковите заперечування етнічної моделі нації . Українців, упродовж віків, заганяли в теорію політичної нації, яка нібито ефективно працює в багатьох країнах світу, а надто поліетнічних. Теорія української політичної нації є утривалювання «радянського проєкту» – «Нова об’єднина людей – радянський нарід». Така ідея пропонує шлях «утягування» різних етносів, які мешкають в Україні й у інших радянських республіках, в орбіту «спільного проєкту». Спільна мова – російська, культура – космополітична, усі народи братні, одна політична нація.
Етнічний підхід передбачає пояснювання нації як кровно-духової спільноти, в основі якого – спільне походження, спільна історія, сформовані нею спільні пережиття перемог і поразок, витворена віками спільна культура та однакове потрактування навколишнього світу.
Чинна нині виознака політичної нації цілковито суперечлива щодо етнічного потрактування і спрямована на поступове розмивання, а в кінцевому підсумку – і на зліквідування її субстанції. Cуть її зведено до невизнання кровно-духової основи нації та зарахування до її складу всіх формальних громадян, що мешкають на території національної держави.
І коли йдеться про наукове осмислення власної ідентичности – «Ким ми були?»; «Ким ми є?» і «Ким ми прагнемо стати?» – у сучасному глобалізованому світі, то українцям не допоможе досвід инших народів. Питання ці рано чи пізно виникають перед кожним народом у період національного самовизначення, що й знаходить своє відображення у працях науковців. Так, за словами англійського дослідника Гью Сетона-Вотсона, проблема національної ідентичности актуалізується тоді, коли «значна кількість людей із певної спільноти вважає себе нацією або ж поводиться так, нібито ця нація існує». Знаний німецький соціолог Макс Вебер зазначає, що в цей історичний час кожна нація діє як «співтовариство почуттів, яке знаходить своє адекватне втілення лише у власній державі, і природно прагне створити її». Французький філософ Етьєн Балібар навіть наголошує, що «будь-якій національній спільноті судилося того чи того моменту являти себе в іпостасі “обраного народу”.
Але для української нації, теоретична основа українського націоналізму, є життєдайною, перспективною та сучасною. Етнічне потрактування нації, знайшло свій найточніший змістовий вияв у Шевченковому вислові: «Нація – це кровно-духовий зв’язок поколінь мертвих, живих і ненарожденних».
Належність до нації визначають не за кількістю крови в жилах, чи пращурів у роду, а ким людина сама себе усвідомлює. Яка мова їй рідніша, яка віра, які духові цінності вона сповідує, яка пісня миліша, які свята, яка традиція.
Суть етнічної нації полягає в захисті інтересів саме етнічних українців на їхній одвічній землі та у виборюванні держави саме для них, а не для тих етнічних меншин, що були в т. ч. й представниками панівних метропольних націй і тримали українців у поневоленні: росіян і жидів на сході та півдні України чи поляків, жидів, мадярів і румунів – на заході України.
Ми бачимо, як ліберальне европейське суспільство швидко глобалізується і втрачає свою національну ідентичність. Міґраційні процеси нейтралізують національну ідентичність і спричиняють просте засимілювання міґрантів до умов проживання. Саме такі процеси в суспільстві призводять до знівелювання етнічно – культурових умов розвитку різних національно-культурових меншин. Навіщо розвивати багато різних культур у суспільстві, адже легше створити умови для асиміляції, змусити вивчати й розмовляти однією мовою, святкувати одні свята, популяризувати одну культуру тощо…
Нація може існувати й розвиватися не маючи навіть своєї території. Адже перебування декілька сторіч під чужою владою, не маючи своєї державности, із забороною послуговуватися рідною мовою, релігії, освіти, культури українська нація не лише збереглася, а й розвивала свої духові цінності та традицію. Сила й міць нації в її мові, культурі, і традиціях. Нація народжує традицію – традиція оберігає націю. Причина повномасштабної російсько-української війни, є нищення самоідентифікації українців. Так відбувалося впродовж 400 років. Заборона та знищення української культури, літератури, мови, церкви. Якщо не вдавалося репресивними методами, то переходили до фізичного знищення українців – війни, голодомори, ґулаґи.
Об’єктивний бік глобалізації полягає в тому, що сучасний розвиток комунікаційних систем, економіки, політики й культури направду дає змогу, та иноді вимагає, подолання кордонів національних держав (інтернет, транснаціональні корпорації, розвиток міжнародного розподілу праці й політичної взаємодії, культурова експансія та обмін). Екологічну кризу, тероризм не може бути розв’язано на рівні окремих національних держав і це потребує широкої міжнародної взаємодії.
Суб’єктивний бік глобалізації полягає в тому, що цю світову тенденцію активно використовують і підсилюють різні зацікавлені суб’єкти світової економіки й політики у власних інтересах. Ернст Ульріх фон Вайцсеккер, німецький професор і політик зазначав, що про глобалізацію твердять позитивно лише ті, хто має вплив на неї та отримує із глобалізації певні вигоди.
Глобалізація пов’язана з руйнуванням національної держави. Натомісць основним суб’єктом соціально-політичного життя стає реґіон. Активне пропаґандування міту про окремішність Донбасу і Криму від инших частин України, задіювала «п’ята колона», щоб відізолювати місцевих мешканців від української нації та їхнього психологійного впокорення.
Глобалізація відкриває національні кордони та сприяє поширенню впливу нетрадиційних релігій, сект, рухів. Більшість сектантів в Україні – молодь із високим освітнім рівнем ті, хто завтра становитиме основу нації, братиме активну участь у політичному, культуровому та економічному житті України.
Ми спостерігаємо, яких форм набирають ліберальні цінності й поширюються у глобальному світі, порушуючи моральні норми инших народів і націй. Під приводом реформування в країнах, для вступу до ЄС, пропонують законодавчо злеґалізувати одностатеві шлюби, дозволити одностатевим парам засиновлювати дітей, батькам дати назви він і вона, або просто – один, два. Цими діями порушують усі морально християнські норми суспільства. Зникають духові цінності й знівельовують увесь процес виховання людини. Адже Україна унітарна держава зі своєю, традиційною християнською релігією та мораллю.
Саме на знищення головних цінностей українського народу – совісти й «Інституції сім’ї» спрямовано такі ліберальні “цінності”.
У Верховній Раді вже зареєстровано законопроєкта № 22/183060-еп , про цивільні партнерства, який уможливлює реєструвати одностатеві шлюби.
Сила духової ідентичности й моральних цінностей українців, є об’єднавчим чинником для нації. Лише вона дає змогу протистояти аґресорам і глобалізаторам у всі часи. Це мотивувальна сила на звершення і подвиги, захист територійної цілісности. Сила національної свідомости викликає здивування, захоплення у світі, а національно свідомі та вмотивовані люди, здатні не лише захистити, а й скерувати шляхи розвитку України. Як приклад – Юрій Сиротюк, автор словосполуки «Революція гідности», народний депутат України, батько трьох дітей, директор недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» який уже 9 місяців боронить найгарячіший Бахмутський фронт. Не випускаючи з рук гранатомета – стає модератором десятих Бандерівських читань, щорічна науково-практична конференція з метою закласти основи новітнього українського націоналізму й напрацювати стратегії реаґування української держави на виклики глобалізму, які ширяться світом.
Десяті Бандерівські читання на тему «Філософія української перемоги. Візія Великої України». Як облаштувати Україну після перемоги, які геополітичні завданки постають перед нами, як зруйнувати російську імперію та сприяти творенню вільних національних держав на її руїнах?
Цитата: «Навіть під час Голодомору, умираючи, але без штанів ніхто не ходив», свідчить про високу духовість українців. Совість – єдина цінність нації, що може зупинити корупцію.
Лише совість і національна нетерпимість до іґнорування законів, суддівського та прокурорського свавілля, корупції у вищих ешелонах влади здатні спинити це ганебне явище.
А вся трудова діяльність українців спрямована на збереження та розвивання «Інституції сім’ї». Кожна родина дбає про збереження і продовження роду. Тому батьки оберігають і захищають свою землю, щоб передати її нащадкам, які продовжать традицію пращурів. Виростивши дітей, піклуються, щоб кожен знайшов свою пару, створив нову родину, забезпечив житлом і достатком та утривалив свій рід. А весілля стає найурочистішим дійством, як свідчення чистоти помислів і високого обов’язку перед суспільством. І все це пересипане фольклором й обрядодією, піснею і танком, байками та прислів’ями.
Увесь цей культуровий спадок української нації збережено й усистиматизовано в навчальних програмах, довідниках, збірниках, словниках і красному письменстві.
Саме популяризація культурових традицій, їхнє збереження і розвиток є запорукою розвитку української нації. Це і є самоідентифікація нації.
Українська нація, яка зчаста не мала своєї державности, збереглася, лише, завдяки своїй культурі, мові, вірі та християнських цінностей. Українською Конституцією і збіркою законів став народний фольклор. Кожен день річного календаря позначено народним календарем, у якому відбивається вся життєдіяльність українця. Коли орати й сіяти, коли збирати й молотити, як доглядати за худобою, птицею, бджолами. Як зустрічати пори року, пташок, гусей, чорногузів. Як провадити вечорниці, гуляння. Коли сватати і справляти весілля. Коли хрестити дитину та як обирати хрестильників. І на кожен день народного календаря, українці створили безліч пісень і обрядодій.
«Нація народжує традицію – традиція оберігає націю» таку назву має народний календар, який я уклав на основі матеріалів книги Василя Скуратівського «Святвечір» для інтернет-радіо Голос Свободи.
Ось, декілька фраґментів із цього календаря.
Сьогодні 2 січня – На Гната. «Гнат покваплює дівчат»
Щойно відсвяткували Новий рік, а вже на підході одне з найбільших свят – Різдво. Хлопці розподіляли між собою ролі для вертепних дійств, ладнали звізду та строї, готували цікаві різдвяні вистави.
Для дівчат також не бракувало клопотів. Опріч підготовки меланкових гуртів, потрібно було запастись домашніми прикрасами – Дідухом, «Павуками» та «Їжачками». Переважно це робили на Гната – 2 січня. Дівчата нарізали різних розмірів соломинки з житніх стебел. Нанизуючи на нитку, формували з них квадратики й кубики. До найбільшої фіґури долучали з боків маленькі фігурки – «Павучки». Їх чіпляли до стелі на волосинці з кінського хвоста. Завдяки циркуляції повітря, від гарячої печі, «Павучки» поверталися в різні боки, ніби живі. Особливе захоплення такі прикраси викликали в дітвори.
Сьогодні 3 січня, продовження свята на честь Гната.
«Гнат покваплює дівчат»
Новорічні ромбові іграшки з житньої соломи подібні до павука, що застиг із розчепіреними ніжками чекаючи на здобич. Давні симболи й вірування зафіксували народні уявини про довколишній світ. Павуків віддавна вважали бажаними в людській оселі, бо «вони заснували світ». За повір’ям, той, хто вб’є павука – накличе на себе лихо. До обіду не можна навіть викидати цих комах із хати; жінка, яка вчинила таку наругу, неодмінно втратить смакові відчутки, що вкрай небажано для господині. Коли поруч із вами спуститься павучок, то це віщує якусь новину. Завдяки своїм мереживам із павутини він стає домашнім санітаром, убезпечує примістище від різноманітних шкідників – мух, комарів, мурах тощо.
Сьогодні 4 січня – день Анастасії
«По Насті – точи снасті»
Усе налаштовують на святковий лад. Вправні жіночі руки завершують чепурити оселю. Ще б пак: до Анастасії, яка припадає на 4 січня, оселя, господарські будівлі й обійстя має бути ретельно причепурено.
Чоловіки робили припаси сухих дрів, удосталь харчів для домашніх тварин, адже за два дні загостять троє найбільших зимових свят. Святе Різдво, Василя Святого, Святе Водохреща. Саме ці три свята і складали різдвяно-новорічну обрядовість із численними дійствами й розвагами, щедрими гостинами. Оскільки на празники заборонено працювати – у хату вселявся святковий настрій. Отже, клопотів не бракувало, тому часто можна почути прислів’я: «Хату білити, ковбаси чинити, а завтра Різдво», бо «Різдво без ковбаси не буває», «Різдво без ковбас, як Великдень без крашанок».
Сьогодні 5 січня – другий день Анастасії
По всьому терені України на різдвяні святки доконечно мали бути тушковане або смажене м’ясо, сальтисон і холодець. Але найпоширенішим святочним їдлом були ковбаси. Цього дня смалили свиней і вважали його найкращим для обробляння свинини тому й жартома називали «свинячим Різдвом».
«Свиняче щастя – забирає Настя». «Ось прийде до тебе Настя – то візьме тебе трясця». Чимало праці лягало на жіночі руки під час виготовлення ковбас. В Україні найпопулярніші були кров’янки, із гречаною або пшоняною крупою; їх відповідно й називали – «гречаними» та «пшоняними».
«До Насті точи снасті, а після Насті поскладай в одвірок снасті»
Сьогодні 6 січня – «Христос рождається!» – «Славімо Його!»
Свято української Коляди, свято народження Сонця.
Із прийняттям християнства Руссю, розпочався інтенсивний наступ на свято народження Сонця і Коляду, заступивши його народинами Христа. Нарід не бажав зрікатися од своїх давніх поетичних обрядів. Довелося піти на певні поступки. Свято народження Сонця християнська релігія змушена була пов’язати з народинами Ісуса Христа. Залишивши при цьому колядки й щедрівки, цей високо поетичний жанр, у якому оспівано щедрість ниви, урожаю, та вшанування природи і людини.
Отже, вечір напередодні Різдва називали Святвечір, Багатвечір, Багата кутя. Серед дванадцяти пісних страв доконечно має бути кутя. Як тільки на небі з’явилася підвечірня різдвяна зірка – усією родиною сідали за стіл, який називали багатим. Після вечері діти мали за обов’язок віднести вечерю своїм рідним і хрестильникам. Добрий вечір! Мама й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю.
І кожен день має десятки, а то й сотні обрядових пісень, кожне свято має свою обрядодію.
Можна знищити матеріяльні пам’ятки, зліквідувати театр, спопелити книгозбірні, закрити школи з національною мовою викладання, угноїти кістками сибірські табори чи зорганізувати небачений у світовій практиці штучний голодомор; але коли в побуті залишалися звичаї, свята, обряди, пісні, то національний етнокод невдовзі відроджував нових повпредів і речників самосвідомости – народознавців, поетів, філософів як непримиренних борців, котрі вертали народові його ж непересічні істини, і знову народжувалися нові герої нової доби. Доти, доки в етносі збережено закодовано традиційність, а цю роль якнайповніше виконують свята та обряди, нарід житиме, його не знищити інквізиторськими методами. Це потверджує багатовікова історія України. У святах та обрядах закодовано всі етнопсихічні, психологійні й етнічні геноформи.
Ось, чому з паспорта громадянина України було прибрано графу національність. Ось чому, партія реґіонів, прийшовши до влади 2011 р. першочергово в Харкові, зліквідувала український культуровий центр «Юність» і обласний центр народної творчости.
Кожне свято має свою духову основу, свій сценарій фольклор і обрядодію. Усе це складає основу національної ідентичности й вигідно вирізняє українців, у глобальному світі, від инших народів.
Православна церква України, увібрала до своєї богослужби глибину народної культури й обрядодії. Християнські свята в Україні, мають цікаві традиції та вигідно відрізняються від таких же свят в инших країнах.
Українська вишиванка завжди викликала у світі зацікавленість і інтерес, але й часто ставала об’єктом висміювань і принижень. Сьогодні це найсучасніший і модний одяг у світах. Вишиванки одягають президенти й міністри в усьому світі. Вишиванка стала модним атрибутом та прославляє українську націю.
Та мало хто знає сьогодні, що орнамент вишиванки, це не лише уява майстра, а глибоко закодована інформація.
Текстова вишивка, або Бродівське письмо дає змогу прочитати зашифровану інформацію на вишиванці. Буквове розшифрування символіки та давній календар наведено в книгах «Бродівська писанка» й «Текстова вишивка» Володимира Підгірняка. У цих книгах досліджено давні прийоми письма на писанці, розкрито суть симболів, подано абетку букв, а також числа, що використовували українці ще в давні часи. Досліджено календар, яким користувалися, розписуючи писанки та наведено прийоми його використання. Усім відомо, що слово «писанка» походить від слова «писати». Тому писанку не розмальовують, а пишуть. Автор подає абетки симболів і візерунків, фаз місяця і сузір’я, пори року та дні тижня, розміщення букв українського букваря на схемі вишиванок, рушників, хустинок.
Бажано б зорганізувати хоча б одного класу або гуртока на Слобожанщині, для ознайомлювання дітей із букварем письма бродівської писанки та вишивки. Ці знання розкриють можливості прочитати й по-новому зрозуміти задум, яким керувався народний майстер. Адже на вишиванці вказували рік і місце народження козака, прізвище та ім’я, побажанки, молитви й инші відомості.
Застосовуючи бродівське письмо, можна розшифровувати китайські ієрогліфи й давньоєгипетське письмо.
Пріоритетом нації мусить бути популяризація проваджування різноманітних народних свят, виставок народних майстрів, фольклорних фестивалів і конкурсів, підготовка спеціалістів і видання спеціальної літератури.
Помітним явищем Слобожанської культури став фестиваль обрядового й сучасного весільного дійства «Весілля в Малинівці». Його провадили в смт. Малинівка, Чугуївського району. Розпочинали фестиваль, як веселе дійство на основі сюжету й героїв однойменного фільму. Згодом фестиваль став демонстрацією відродження весільних обрядів Слобожанщини.
Ідея фестивалю – збереження і розвиток обрядового й сучасного
Весільного дійства, народних традицій слобожанського села, за допомогою яких нарід самоочищається, звеличується, ідентифікується та налаштовується
на оптимістичну хвилю.
Популяризація і розвиток народного фольклорного жанру, як унікального явища української культури. Розвиток народної та фольклорної обрядовости, впроваджування її в повсякдення. Виявляння та заохочування кращих творчих колективів і виконавців народного й фольклорного жанрів.
Створювання умов для творчого спілкування та обміну досвідом аматорських колективів та виконавців Слобожанщини й України.
Підвищення культури й духового рівня сільських, селищних трудівників, що зберігають етнічне коріння нації, від якого відростають нові пагони самооновлення, а отже, і самозбереження.
Кожен творчий колектив Харківської області мав змогу взяти участь у фестивалі. Було представлено сотні весільних обрядів у яких, щоразу залучено до 500 учасників. Десятий фестиваль (2018 р.) вирував на десяти гектарах, мав п’ять обладнаних сцен для виступів народних колективів
і прийняв за один день до 70 тисяч відвідувачів.
Творча команда фестивалю втілила повний сюжет весілля, який описав наш земляк Гнат Хоткевич у книзі «Катрине весілля».
Різними аматорськими колективами Валківського, Чугуївського, Зміївського, Дергачівського, Харківського, Золочівського й инших районів, було відтворено обрядодії «Сватання», «П’ятниця – день молодиць, день короваю», «Заклик гостей на весілля», «Дівич-вечір», «Розплітання коси», «Поїзд молодого», «Пришивання квітки» тощо. Щоб відтворити такі обрядодії, потрібна чимала кількість учасників, які володіють словом, мають вокальні й танцювальні здібності, забезпечені костюмами, реквізитом і вправно виконують велику кількість фольклорно-обрядових пісень. Це свідчить про великі можливості, художній рівень і глибину пізнання етнічної культури своєї нації.
Цей фестиваль засвідчує, яке місце займає жінка в українському суспільстві. Це культ жінки в Україні. Такого шанобливого ставлення до жінки, годі шукати в цілому світі. Українська дівчина завжди мала можливість відвідувати вечорниці й досвітки, закохуватися та ходити на побачення, але й берегти честь і цноту. А традиція «Понеділкувань» свідчить про захист прав української жінки в умовах відсутности своєї державности. До нині дійшло лише прислів’я: « Понеділок – день тяжкий». Замінивши глибокий моральний зміст, простим ставленням до похмільного синдрому після вихідного дня. Українська традиція відтворює обряд сватання, де наречена брала дозвіл у молодого на понеділкування. І за згоди, молода дружина мала право, щопонеділка, іти з дому, без дозволу свекрухи, до своїх заміжніх подруг. Ураховуючи молодий вік жінки й великі фізичні та психологійні навантаги в новій сім’ї, це давало змогу психологійного розвантажування. А для чоловіка, такий понеділок був занадто тяжким, бо вся робота лягала на нього.
Підпідсовуючи можна стверджувати, щоб зберегти українську, національну ідентичність в умовах глобалізації, потрібно зберігати, досліджувати й розвивати народну творчість, мову, культуру, традиції…
Маючи такі глибокі національно культурові коріння, українська нація самоідентифікується і захищається від глобалізаційних процесів і також подає приклад сучасної, модернової та перспективної нації.
Розквіт української пісенної та музичної творчости від часів анексії Криму й частини Донбасу та повномасштабного вторгнення російського війська в Україну. Славень Січових стрільців «Ой, у лузі червона калина…», який був не бажаний для виконання в сучасній Україні, сьогодні став класикою жанру, який упізнають в усьому світі. Славень ОУН «Зродились ми…» став Славнем ЗСУ. А тисячі пісень створених на ідеї боротьби з рашистською ордою, заполонили музичний простір і підіймають українців на боротьбу й захист.
Тож, Україна мусить бути не проти глобалізаційних процесів, за умови збереження і розвивавння національної етнічної культури, рідної мови, народної творчости та християнських цінностей.
Для захисту та збереження нації, як етнічної спільноти, потрібен закон про національні меншини в Україні, де чітко б окреслили права й обов’язки представників національних меншин. Перспективи їхнього розвитку, збереження і розвивання мови й культури, релігії та звичаїв.
І тоді на квітнику української національної культури, замайорять різні кольори инших культур національних меншин, що мешкають в Україні.
«Нація народжує традицію – традиція оберігає націю»
Харків 2023 р