Ольга Веремійчик.
«Вся історія України – це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною.» О. Ольжич
Народився Олег Олександрович Кандиба (О. Ольжич) (21. 07. 1907 —10. 06. 1944) в Житомирі. Його батько, Олександр Кандиба — відомий український поет Олександр Олесь. Мати, Віра Кандиба — учителька. Скоро сім’я переїхала до Києва. У 1919 році Олександр Олесь був змушений емігрувати, поїхав до Чехословаччини. У 1923 році (100 років тому) до нього виїхали 15-літній Олег з матір’ю.
На чужині, особливо впродовж першого десятиліття, було важко, довелось 8 разів міняти житло та Прага залишалась головною адресою. Тут Олег здав іспити на атестат зрілості, потім ходив на лекції як студент відомого Карлового університету. Він вступив на філософський факультет, де вибрав історію та археологію, захопився історією української мальованої кераміки, яка була його головним науковим зацікавленням. Олег працював на розкопках як в Україні, так і в Чехії. У 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою “Неолітична розписна кераміка Галичини”. Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі (цей величний музей розташований у Празькому граді), брав участь в експедиціях. А його дослідження друкували у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі.
О. Ольжич, як усі генії, був талановитий в усьому: визначний поет, визнаний у світі археолог, самовідданий борець за незалежність України.
Ідеаліст – перше організаційне псевдо Олега Кандиби-Ольжича, який вступив до ОУН у 1929 р. Вступив для того, щоб реалізувати могутнє поривання до націоналістичного ідеалу – збудувати самостійну, вільну Україну. Це шлях жертовний. Ольжич писав:
«Захочеш – і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.»
О. Ольжич брав участь у Другій світовій війні з 1939 р. Зі зброєю в руках він боровся за волю Карпатської України із групою січовиків – «Карпатська Січ». А у 1941 р. з похідними групами прийшов до Києва.
«Київ, хоч і в руїнах, зустрів нас по-князівському – величчю віків» – писав він Катерині Білецькій. У Києві О. Ольжич налагодив видання газети «Українське Слово», літературного додатку «Літаври», створив Спілку письменників, яку очолила Олена Теліга.
О. Ольжич продовжував реалізувати політику ОУН – організував утворення українського парламенту – Української Національної Ради.
У лютому 1942 р. гітлерівці розстріляли Олену і Михайла Теліг, Івана Ірлявського та інших націоналістів.
«В роках 1941 – 44 ОУН втратила в Україні вбитими 40756 членів, у тому числі 5 членів Проводу ОУН, 6 крайових провідників і 197 членів вищого складу. З усіх міст України найбільше членів, бо аж 621, загинуло в Києві…» – писав О. Ольжич. У березні 1942 року О. Ольжич полишив Київ, переїхав до Львова. 2 червня 1943 року в церкві села Яблінка-Вижня (Бойківщина) О. Ольжич обвінчався з Катериною (Калинкою) Білецькою. Прожили вони недовго. 25 травня 1944 р. гітлерівці напали на його слід і заарештували. У концтаборі Заксенхаузен, де фашисти утримували майже весь провід ОУН, закатували чомусь тільки мужнього О. Ольжича. Помер О. Ольжич 10 червня 1944 р. А 31 липня 1944 р. народився син Ольжича Олег (на жаль, уже покійний).
У 1992 р. Микола Плав’юк, коли приїхав до Києва, створив Фундацію ім. О.Ольжича. Почала виходити спочатку у Львові, а потім у Києві газета «Українське Слово». Були засновані «Видавництво ім. Олени Теліги, а також журнали «Український Засів», «Смолоскипи», «Розбудова Держави» тощо.
У Видавництві імені Олени Теліги вийшло понад 400 найменувань книжок патріотичного спрямування, серед яких у 2007 р. до 110-річчя дня народження О. Ольжича тритомник:
1 том – «О. Ольжич. Поезія, проза»
2 том – «О. Ольжич. Археологія»
3 том – «О. Ольжич. In Memoriam»
О. Ольжич – один із небагатьох українських інтелектуалів, який заклав перший камінь в розвиток вивчення національної історії та культури, у формування ціннісних орієнтацій українців.
У розділі «Публікації» є два дослідження О. Ольжича під назвою «Дух Руїни». У одному з них автор написав:
«Це є той Дух Руїни, …який дав нам в історії Тетерю, Брюховецького, Сірка, Пушкаря, які бунтувалися проти власних гетьманів і змовлялися зі сусідами то з півночі, то з заходу, виступали з ними проти власного народу й гетьманів та видавали їх ворогам на палі або й самі їх убивали. Це є ті махни, григорієви та інші отамани, які не хотіли підпорядковуватися власному урядові. Це ті всі, які не признавали і не признають нікого поза собою і над собою, які самі собі панами були, «герць для герцю» виправляли і завжди находили опікунів, протекторів, покровителів, яких кликали на поміч, і яку вони завжди давали, бо це було в їхньому інтересі.
Міжусобиці й бунти бували й у інших народів. Але інші народи вспіли оформитися в держави й виховати, деколи жорстокими способами, своїх громадян на здисциплінованих і карних членів національної і державної спільноти.
Ми, українці, не вспіли цього зробити, бо нам перешкодили в цьому орди з півночі та зі сходу, які нападали на нашу державу, а згодом сусіди, які наш знесилений народ поконали, розбивши нашу державу і провадивши у відношенні до нашого народу політику внутрішнього порізнення, відомого під назвою «діли і пануй» або «пусць русина на русина»…
Мусимо пам’ятати про одне, а саме, що нам сьогодні так само, як упродовж цілих століть, залишається лише моральна сила й постава. Наша суспільність мусить викресати зі себе таку моральну силу й зайняти таку поставу, яка б знищила Дух Руїни, а руйнівників заставила б мовчати. На те потрібно ясного «або – або» нашого громадянства та вслід за тим рішучої його постави і практичних заходів».
Це звернення О. Ольжича до нас є актуальним на всі часи. Треба його пам’ятати.
Кожного року 10 червня ми збираємося біля меморіальної дошки, присвяченої пам’яті О. Ольжича, що розташована на будинку за адресою Толстого, 15, де під час війни жив О. Ольжич,– відзначаємо день загибелі О. Ольжича.
Згадую, у 2017 році (минуло 6 років) — біля меморіальної дошки дослідниця творчости Олени Теліги і О. Ольжича світлої пам’яті Катерина Криворучко продекламувала багато віршів О. Ольжича, Олени Теліги і Олекси Стефановича.
Вшануймо світлу пам’ять національного героя О. Ольжича. Він – ідейний будівничий Української держави, національний герой, який спалив своє життя задля того, щоб розпалити вогонь у душах і свідомості мільйонів українців.