Олександр Вакуленко, фото автора.
19 квітня 2024 року в Києві у Національному заповіднику ,,Софія Київська’’ відбулася подія, про яку напевно й не мріяли жителі сотенного міста Конотопа періоду Гетьманщини та наступних часів, коли дух козацький продовжував жити у серцях конотопців. Адже пам’ять про козацьку старшину, духовенство, рядових козаків, їхніх дружин та дітей, які жили в козацькому Конотопі опинилися у центрі уваги в українській столиці.
Це стало можливим завдяки Благодійному фонду ,,Спадок Гетьманщини’’ (Конотоп), Центральному державному історичному архіву України (Київ), Національному історико-культурному заповіднику ,,Гетьманська столиця’’ (Батурин), Видавництву ,,Кліо’’ (Київ) та Музею Шереметьєвих (Київ), які презентували унікальне видання ,,Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765-1769 років’’. Цю об’ємну працю здійснювали у часи Катерини 2-ої під керівництвом графа Петра Рум’янцева, коли в Україні запанували московити, які намагалися довідатися про потенціал українців, щоб тримати їх у ярмі. Та не врахували московські можновладці, що волелюбний український народ здобуде омріяну волю й відновить незалежність своєї держави. І тепер сучасні конотопці ознайомлюючись із офіційними документами, а їх понад дев’ятсот у двох унікальних збірниках із завмиранням серця знаходять прізвища своїх далеких предків. А для істориків, краєзнавців видання взагалі безцінні, адже сприяють проведенню різносторонніх досліджень, здійсненню екскурсів у минулі часи. Адже тут можна знайти абсолютно усю інформацію про тогочасний устрій Конотопа. Назви вулиць і номери дворів із переліком їх мешканців. Їхній вік та стан здоров’я, вид заняття та наявне майно. Безліч купчих записів про продаж нерухомості. Наведені й автентичні назви хуторів, річок, озер, урочищ, боліт. І всі ці архівні документи опрацював чернігівський історик Олександр Тригуб.
Наприклад читаємо: ,,Соборну церкву Різдва Пресвятої Богородиці збудували протягом 1739-1745 рр. Гордій Ніжинський та Іван Вакуленко на місці попередньої дерев’яної церкви, яка, за свідченнями Ф. Гумілевського, згоріла під час пожежі у 1725 р.’’
Символічно, що захід розпочався саме із виступу хору відродженого у 2009 році Собору Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ міста Конотопа у Софії Київській, під час якого пролунали твори геніального українського композитора Дмитра Бортнянського. Фантастичні голоси учасників хору вразили вдячних глядачів.
Урочистості продовжилися в Будинку митрополита, де модератор заходу ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості отець Георгій Коваленко зазначив, що Конотоп відомий завдяки конотопській відьмі та Конотопській битві. Але про битву під Конотопом дізнався уже в дорослому віці. Це й не дивно. Адже історію України писали по московським лекалам. Повертаймося ж до українських джерел.
Почесний голова Благодійного фонду ,,Спадок Гетьманщини’’, меценат Євген Сур під дружні оплески вручив книги Генеральній директорці Національного заповідника ,,Софія Київська’’ Нелі Куковальській, яка висловила за це щиру вдячність.
До гостей заходу звернулися також директор Центрального державного історичного архіву України Ярослав Файзулін, директорка видавництва ,,Кліо’’ Віра Соловйова, співробітник Державної служби України з етнополітики В’ячеслав Горшков, історик Музею Шеремєтьєвих Олег Однороженко, військовий із Конотопа Іван Карпенко.
Колосальну роботу здійснили люди віддані рідній землі своїх предків, щоб побачив світ цей фоліант в рамках проєкту ,,Спадок Гетьманщини. Конотопщина козацька’’ заради збереження історичної пам’яті України.
Недаремно конотопська волонтерка Тетяна Радько підкреслила: – ,,Щаслива, оскільки мала честь бути дотичною до підготовки та проведення цієї події, працювати в потужній команді професіоналів, сподвижників, однодумців. Вдячна Благодійному фонду ,,Спадок Гетьманщини’’ за історичний проєкт, який повертає нам справжню, донедавна замовчувану історію України. Повертає нас до джерел і дає усвідомлення, яких ми дідів-прадідів нащадки. Ми – нащадки непереможного козацького роду, ми – спадкоємці святої Гетьманщини. І саме це є міцним підґрунтям для нинішньої відсічі одвічному ворогу. І мій рідний Конотоп – це не прикордоння з московією, не окраїна, а, навпаки – частина ,,хартленду’’ – території, де сформувалась українська державність, де була збережена спадкоємність української еліти’’.
