Категорія: Із перших вуст

                   Нашого цвіту – по всьому світу

Микола ГРИНЬ,  Член Національної спілки
журналістів України, лауреат міжнародної
літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша.

Моя ненько, Україно і джерело козацтва, якоже Фенікс, воскресне на добро людям, на вічну правду і волю. Поляки пекли нас живими, і тепер печуть їх москалі, небаром весь світ встане: згубити і великого,  і малого і  ім*я московське – варварів-людоморів – з лиця землі. З цею вірою я в останній раз закрию мої очі, і зіпну навіки…»

                  Так проникливо і відверто написав 1 березня 1894 року український священник Агапій Гончаренко у далекій від берегів його рідного Дніпра-Славути американській Каліфорнії, яка стала йому другою домівкою і в якій він упродовж десятиліть залишався вірним сином матері-України.

        Продовжити читання “МОЯ НЕНЬКО, УКРАЇНО”

Юрій Гнаткевич,
Голова Просвітницького центру ім. Є.Чикаленка, народний депутат України трьох скликань,

Георгій Лук’янчук, прес-секретар Центру

Зовсім недавно велика група відомих в Україні діячів національно-патріотичної орієнтації, насамперед літераторів і народних депутатів попередніх скликань, звернулася до прем’єр-міністра України з проханням перешкодити намаганням столичних забудовників спорудити у київському сквері ім.Чкалова чергову київську висотку.

У Просвітницькому Центрі національного відродження ім. Євгена Чикаленка сподіваються, що Київрада вистоїть перед тиском забудовників і не дасть дозволу на будівництво  ще однієї висотки у центрі древнього Києва. Однак у згаданому зверненні до прем’єра є позиція, з якою ми не можемо погодитися. Йдеться про пропозицію перейменувати згаданий сквер, назвавши його «Письменницьким парком». Мотивація підписантів така: недалеко від скверу стоїть будинок, відомий багатьом киянам як «будинок письменників», який ще у комуністичні часи був збудований виключно для письменників. Його фасад увішаний нині пам’ятними дошками на честь багатьох відомих українських «майстрів пера» радянського минулого. Не сумніваємося, що майже всі підписанти листа до прем’єра не знали нічого про те, що Комісія Київради з найменувань півроку тому на підставі звернення до Міського Голови від Інституту археографії і джерелознавства ім. М. Грушевського прийняла рішення рекомендувати Київраді перейменувати сквер, назвавши його «сквер ім. Євгена Чикаленка». Продовжити читання “Чи буде в столиці України увічнено пам’ять великого українця, громадського діяча та мецената Євгена Чикаленка?”

Олег ЖДАНОВИЧ

23 травня 1938 р. зійшлися ми, студенти, у Варшаві, у нашій вийнятково того року просторій домівці, на звичайні сходини. Точніше не пригадую теми їх, але пригадую, що, саме коли промовляв Василь Регей, при вході зчинився заколот; хтось вривався до домівки. На запит — хто це? — впала відповідь: поліція!

— Уважай на тего, ктури гада!»* — Один із агентів підійшов до Василька, взяв його під руку й відвів набік. Почався звичайний поліційний допит. Один із тих, в яких ясно, що сама поліція не знає, чого хоче, бо має наказ зробити ревізію ось так, для шикани. Усіх нас провели крізь столик допиту.

Вся «урочистість» тривала понад годину. Нікого не затримали. Побоюючись, що ми можемо складати скаргу за необосноване переведення ревізії, під піяніно підкинено якусь летючку ОУН, і ми дістали дозвіл розходитися. Коли ми вийшли на вулицю, почули крики хлопчаків, шо продавали надзвичайні видання вечірніх газет. У них було повідомлення, шо в Роттердамі від вибуху бомби загинув Євген Коновалець. Це повідомлення вияснювало причину ревізії в студентській домівці, але одночасно ставило питання: і хто ж теперзайме місце легендарного Вождя? Продовжити читання “ВЕЛИКИЙ І БЛИЗЬКИЙ”

Тарас ГОЛОВКО

Нинішні реалії виглядають так, що Росія, як державне утворення, як потенційна загроза на європейському континенті, як сусідня недружелюбна країна, що анексувала півострів Крим і частково контролює територію Донбасу через місцевих донецьких і луганських сепаратистів, на жаль, і далі продовжуватиме дестабілізувати ситуацію в Україні.

Частина української спільноти ще й досі вважає, що вся вина за розв’язання так званої гібридної війни проти України лежить лише на нинішньому правителі РФ Володимирі Путіну і його найближчому оточенні. Хоча, за великим рахунком, винен увесь російський народ, який у більшості своїй підтримує нинішню агресивну зовнішню політику Кремля, і досі знаходиться в полоні хибних ідеалів, нав’язаних ще за часів Сталіна, так і не переосмислив своє недалеке історичне минуле, позначене масовими репресіями і багатомільйонними жертвами, а головне, не усвідомив себе частиною європейської цивілізації. Продовжити читання “Зриваючи покрови з олжи”

Микола Сулятицький,
Голова  Івано-Франківської обласної ОУН

«Мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів»[1] – наголошував у часи радикальних суспільних перемін 1905 року Іван Франко в «Одвертому листі до галицької української молодежі». Тут же він закликає стати до «великої праці – здвиження нашої національної будови в усій її цілості» [2] – тобто, витворити тривкий становий хребет української нації з майбутнім простуванням до постання незалежної соборної держави на усіх її етнічних територіях. Погодьмось, що висловлювати такі відверті державницькі сентенції в тодішній затхлій атмосфері суспільно-політичного безпросвіття під’яремної Галичини було досить поступовою дією у формуванні нової східноєвропейської нації. Продовжити читання “ІДЕЇ КОНСТРУКТИВНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ ІВАНА ФРАНКА”

Микола Сулятицький,
Голова Івано-Франківської обласної ОУН,
член НСЖУ.

Cкелею українського духу постає нове понад півтисячі сторінкове видання (яке появилося на світ у Косівському видавництві «Писаний камінь») знаного в Україні письменника, гостроактуального журналіста, члена НСПУ і НСЖУ, лауреата Рівненської обласної літературної премії і лауреата Івано-Франківської обласної журналістської премії ім. Богдана Бойка, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ої категорії і повсякчас невтомного оборонця національної ідеї Миколи Симчича. Відрадно, що цьогоріч за цю книгу автор був удостоєний міської премії імені Івана Франка і він, небавом, у першій декаді вересня перевеслитиме свій сімдесятилітній життєвий ужинок… Продовжити читання “Зброяр духу єднання”