Геннадій Махорін. (З Ч. 33 журналу “СВІТЛО СПІЛКУВАННЯ”)
Біля Спасо-Преображенського собору в Житомирі поряд із похованими Миколою Сціборським і Омеляном Сеником знайшов свій вічний спочинок славетний організатор захисту нашого міста, осадний комендант Житомира і Житомирського повіту часів Української національної революції 1917-1921 рр. Кость Возний. Встановити це допомагає старе фото, яке можна датувати 1941 роком. Похований був Кость Гнатович Возний біля згаданих членів проводу ОУН (м). (На фото ліворуч від могили Сеника та Сціборського, яка була підписана).
Ще у період Української Центральної Ради, коли більшовицька московія розпочала війну проти УНР, Костя Возного призначили у січні 1918 року осадним комендантом Житомира і Житомирського повіту. У його віданні було дуже багато питань і проблем, які потребували свого вирішення. Наведені фотокопії наказів, опублікованих у першій україномовній газеті «Громадянин», свідчать про це з усією достовірністю. Це й організація оборони Житомира для відбиття наступу більшовицьких військ, роздача зброї населенню у момент необхідного захисту, а потім нелегка справа повернення її на зберігання, перейменування вулиць, контроль над цінами та навіть боротьба з пияцтвом і грою в карти. Окрім того, він заснував у Житомирі 11 лютого 1919 року Українське національне товариство, на засіданні якого 13 лютого 1919 було озвучено текст Акту злуки. У ситуації, коли більшовицькі війська наступали, Кость Возний не міг залишатися на посаді коменданта Житомира і Житомирського повіту, він вважав, що потрібніший у регулярному війську. Тому в квітні 1919 року очолив 50-й Звягельський полк Дієвої Армії УНР. Так трапилося, що наприкінці квітня він захворів на тиф і його поклали в лікарню м. Рівного. Тут його і застали більшовицькі війська. Арештували і вивезли до губернського міста Житомира, де діяла ЧК («Чрезвычайная комиссия» або чека – головний каральний орган червоної нечисті).
Більшовики лютували, адже їхній ешелон невідомі герої пустили під укіс. Зазнавали вони й інших прикрощів від незадоволеного їхнім приходом місцевого населення. Тому арешти чекісти проводили щодня. Нещадно катували затриманих людей.
Костя Возного після жорстоких тортур закололи багнетами. Разом з іншими жертвами ЧК його вивезли в сад барона де Шодуара, де поховали у спільній могилі з кількома іншими закатованими. Це трапилося 5 червня 1919 року. Тільки після вигнання більшовицьких військ із Житомира стало можливим гідно поховати жертв радянського терору. З особливими почестями поховали Костя Возного. У метричній книзі Спасо-Преображенського собору окремо зауважено, що здійснював чин поховання архімандрит Леонтій з усім причетом собору. Похований 2 вересня 1919 року на погості Житомирського кафедрального собору – найпочеснішому місці. Чому саме там? По-перше, Кость Возний мав великий авторитет у Житомирі, довгий час (із січня 1918 по квітень 1919 року) забезпечував спокій і нормальне життя в місті, а по-друге, неподалік, на території соборного саду були поховані кілька десятків воїнів Армії УНР.
Наше завдання – увічнити місце поховання Костя Гнатовича Возного пам’ятником або хрестом. Усім своїм героїчним життям він заслужив того, щоб нащадки його пам’ятали.