Матвій Бондар, учень 10-го класу.
Українська освіта сьогодні – це суміш совєтської освітньої системи та ліберальних цінностей, які певною мірою вже вкорінились у навчальний процес. Що ж це по суті означає? Давайте розбиратись.
На сьогоднішній момент у нас паралельно існує 2 системи освіти, їх умовно можна розділити на «стару» і «нову». Почнімо зі «старої» школи. Навчальна програма старої школи, за якої вчусь і я, автор даної статті, це фактично “радянський союз”, проте у дещо послабленій формі. Чому це саме совок? Та тому, що будь-які ініціативи вчителів, спрямовані для підготовки до НМТ всупереч навчальній програмі доволі таки ризиковані.
На них частіше всього заплющує очі адміністрація, адже вони ведуть навчальний заклад до успіху, що додає йому престижу, до того ж дає можливість багатьом повноцінно реалізувати себе. Але, такі ініціативи жорстко караються, якщо, до прикладу, у закладі присутня державна освітня комісія, котра пильно стежить за тим, аби усі без винятку дотримувались чітко визначеної міністерством освіти програми. А будь-які прояви інакодумства щодо цієї програми записуються, і потім ретельно обговорюються, що далі викликає проблеми у адміністрації.
Це наглядно є одним із проявів тієї системи, котра існувала в нас ще з 1960х – 1980х років. Спитайте майже будь-якого педагога про те, що він думає про нашу навчальну програму, і він/вона вам відповість, що це “шизофренія” повна, адже вона не орієнтована нормально на дітей, вона не враховує ні обставини, ні національних цінностей достатньою мірою, ні психології учнів. До речі, те ж саме проявляється і у олімпіадах, що міських, що обласних, але там хоча б є можливість для креативності на відміну від навчального закладу.
Тепер розберімо «нову» школу, яка ще у нас називається «НУШ». На відміну від попередньої, тут менше совку, і це добре, проте це майже повністю нівелюється засиллям розбещеності і непередбачуваності. Що ж це значить? По факту у дітей приблизно до 5 класу продовження дитячого садочка. Їм не ставлять оцінок, не роблять зауважень аби «не зачепити їх ментальне здоров’я», а потім різко починають “навалювати” і оцінки, і велике домашнє завдання, паралельно проводячи всякі конкурси «толерантності» і тому подібного, до речі у попередній навчальній програмі подібні конкурси також є, проте вони не є настільки всеохоплюючими.
А починаючи з 5 і по 12 клас – відбувається щось схоже на постійну змінюваність електричного струму в розетці, з 170 до 220, з 220 до 250 вольт, потім вниз і так далі, тобто, десь програма різко послаблюється, десь різко посилюється. А тепер питання до тих, хто цю програму складав – вам такі дії точно не травмують дитину? Точно не викликають у неї страх «А що може бути далі?»? Ви – люди, далекі від освіти від слова зовсім, ви виховуєте молоде покоління нації в дусі заляканого зброду, який до того всього буде боротись між собою, як і впринципі всі попередні покоління. А що буде далі? Як ці люди мають відбудовувати нашу державу в майбутньому? Наша освітня програма не передбачає належного розуміння у дітей самого майбутнього. Просто є варіанти на кшталт «Або ПТУ, або коледж…» ну і тому подібне. Замість того, аби заохочувати творчість, роздуми і врешті-решт необхідне знання того що буде далі – освітня система формує у дітей «життя одним днем», безперспективно, себто «Як воно буде, так і буде, я тут ні до чого». Такими темпами ми докотимось до справжньої прірви, і найстрашніше – ми не зможемо з неї вилізти, адже увесь час було потрачено на реалізацію самогубної системи виховання й навчання.
Проаналізувавши усе це можна дійти висновку – нам конче потрібні освіті реформи у радикальному напрямку. Що ж можна зробити? Відповідь вимушена – тотальна українізація на всіх освітніх рівнях. І тут можуть виникнути купа питань на кшталт «Ми не хочемо нового тоталітаризму», «Ми хочемо свободи вибору людини!» – і ті, хто ці питання задають, будуть праві. Проте, а хто сказав, що тотальна українізація порушує права школярів? За нею учні повинні знати рідну мову, спілкуватись нею на людях, а не робити це «язиком», знати українське суспільство (на рівні соціальної комунікації) й на підсвідомому рівні знати, що ти представник благородності, честі й вірності, а тому маєш робити все що у твоїх силах, аби допомогти своїй нації та народу вижити попри обставини, цього буде предостатньо. Я не є експертом в області освіти, проте на мій суб’єктивний погляд нам потрібні кілька точкових змін, які може й не усунуть всіх проблем, але точно зменшать їх вплив:
1. Введення занять з фінансової грамотності. На сьогодні, розпоряджатись грошима – це один з найважливіших моментів нашого життя, і щоби всякі не тратили гроші в казино, на мутні «тємки» і тому подібне, а витрачали кошти на найнеобхідніше – їжу, одяг та житло, на податки і в деяких випадках на освіту та розваги. Нам потрібне введення уроків, котрі виховають людей у правильному дусі. Нашим дітям потрібна хоча б мінімальне розуміння функціонування грошей, де їх і скільки потрібно витрачати для того, аби самому забезпечити комфортне і достатнє життя, інакше ми знову підемо в 90-ті, де гроші могли пропасти або через бандитів, або через фінансові піраміди на кшталт «МММ».
2. Введення обов’язкового предмету українознавства. Українознавство у нашій освіті існувало ще у 90-х, і воно змогло певним чином повпливати на тодішнє суспільство, проте потім стало загрозою для нашого олігархату, та й суспільство тоді ще не повністю відійшло від совка, а тому його і відмінили. На сьогоднішній день це потрібно терміново виправляти. Зараз йде війна за саме існування українського народу і нації, і якщо молоде покоління не буде національно-свідомим в повній мірі, то нас знову чекають підлітки з московитською музикою в публічних місцях, мажори, яким на війну всерівно, і просто аполітичні люди, яким «какая разніца» і «я внє палітіки». Українознавство це фундаментальний предмет, через який діти почнуть розуміти і суспільство, і свою роль у ньому, і нарешті – розуміння глобальних політико-економічних процесів щодо України. Через це в суспільстві покращиться розуміння важливості усвідомлення себе українцем, а також у політиків зникне примарна надія на популістичні гасла, через які до прикладу янукович та Зеленський прийшли до влади.
3. Зміна навчальної програми на більш реалістичний і поступовий акцент. По факту – це означає поступове збільшення навантажень з настанням більшого віку, тобто, не так як у НУШ – спочатку ніби рай, а потім ніби концтабір, ні, усе має відбуватись поступово і зрозуміло, з поясненням. Також потрібна зміна навчальної програми, аби вона відповідала чомусь конкретному, а не «навалили купу непотрібної інформації, а звідти вже самі розгрібайте що вам треба, а що ні». Для цього до створення навчальних програм треба долучати реальних педагогів, скажімо вчителів-методистів, експертів, як наших так й іноземних, і так далі, аби діти хотіли вчитись, і вчилися добре. Ось те, що нам необхідно.
У висновку хочу сказати одне – без рішучих змін, направлених як на індивідуальні, так і на національні особливості наших людей – ми просто зникнемо.