ЗИНОВІЙ КНИШ “СТАНОВЛЕННЯ ОУН”.

ЧАСТИНА 10. ВІД КОНФЕРЕНЦІЙ ДО КОНГРЕСУ.

Перша Конференція Українських Націоналістів. У історії українського націоналістичного руху прикметна вона тим, що ствердила однозгідність поглядів різних існуючих націоналістичних груп та організацій на основні підстави та мету націоналістичного руху і покликала до життя Провід Українських Націоналістів, що мав керувати дальшими працями ідеологічної та організаційної інтеграції націоналістичного руху.

За характеристикою Володимира Мартинця, у першому році Провід Українських Націоналістів керувався такими засадами:” – послідовно йти до створення єдиної організації українських націоналістів на всіх українських землях та в усіх еміграційних осередках;-маючи всеукраїнський і національно-революційний характер, організований націоналізм мусить відмежувати себе від існуючих політичних угрупувань, як теж не може приймати партійних форм; з уваги на те члени єдиної організації націоналістів не можуть бyти членами існуючих партій;- організований націоналізм мусить, з уваги на творчу ролю, яку він має відограти в суспільному житті: а) відкинути руйнуючу боротьбу негідними засобами проти інших груп і партій, б) здобувати вплив шляхом творчої праці, в) не виключати можливостей співпраці з окремими особами, прихильниками націоналізму, навіть коли вони є членами інших політичних груп”.

Головними перешкодами, що на них натрапляв ПУН у своїй праці, були особисті амбіції деяких людей, відокремленість поодиноких націоналістичних організацій, організаційний егоїзм і місцевий патріотизм. Однак доосередня об’єднуюча сила націоналістичної ідеї, авторитет Проводу Українських Націоналістів у широких кадрах її визнавців і послідовна праця членів ПУН кінець кінцем перемогли всі перепони. З того часу ще кілька разів визначувано реченець Конгресу Українських Націоналістів, що мав дати завершення кількалітній праці. Найперше на весну 1928 року, потім на 1 вересня того ж року, опісля на грудень 1928 і, нарешті, на січень 1929 року, в десяту річницю проголошення соборности України. Все нові якісь перешкоди виринали. Чи то потреба ближчого узгіднення поглядів між проводами націоналістичних організацій, чи згладження різниць між крайовими та еміграційними націоналістами про поняття, діяння й завдання майбутньої націоналістичної організації, чи репресії ворожої влади, що після листопадових подій у Львові 1928 року перевела масові арешти серед націоналістичного активу і запроторила в тюрму деяких намічених учасників Конгресу та ще й повела дипломатичні демарші перед урядами країн, де діяли націоналістичні українські осередки.

Коли ж нарешті визначено остаточний реченець (кінець січня- початок лютого 1929 року), то підготовка до нього мала вже за собою кілька років солідної та наполегливої праці. Нічого тут не діялося прихапцем, нічого не сталося в поспіху, кожна проблема вдесяте була передумана і перемолочена в дискусіях, нарадах та обмінах думками. Нова націоналістична організація наростала органічно, через перетоплення і злиття, а не механічне поєднання її компонентів. Вже в першому повідомленні новоствореного Проводу Українських Націоналістів сказано було, що створено:”…ідеологічно-статутарну референтуру, що централізує всю працю підготовки Конгресу, а то через вироблення пляну відповідних рефератів, через формулювання ідеологічної тези і розроблення конструкції майбутньої організації українських націоналістів.

При референтурі створено окрему ідеологічну комісію з правом кооптації потрібних людей”.Ідеологічна комісія не мусіла своєї праці починати спочатку. Ідеології націоналізму не треба було ловити з повітря, вона досить яскраво рисувалася вже як витвір збірної праці націоналістичних організацій та їхньої преси. На противагу до, наприклад. гетьманського руху, що базувався на теорії головного свого теоретика-ідеолога Липинського, український націоналізм не залежав від ідеологічних настанов якоїсь однієї особи. Були в ньому визначні теоретики, серед котрих на першому місці слід поставити Миколу Міхновського з початку ХХ сторіччя і д-ра Дмитра Донцова після першої світової війни, але ні вони, ані хто інший не створили замкненої філософсько-ідеологічної системи, з котрої український націоналізм черпав би свої соки і виводив з неї своє коріння. Націоналістична ідеологія творилася як вираз і потреба життя, а не як догма, що мала натягати те життя на свій копил. Тому праця ідеологічної комісії полягала на кодифікації уже витворених ідеологічних цінностей і тих, що тільки кільчилися, були ще в зародку і вимагали допрацювання. З того всього треба було скласти суцільну націоналістичну ідеологічну систему, що, з одного боку, мала давати ясні філософсько-світоглядові дороговкази націоналістичному рухові, а з другого – сперти на них політично-програмові настанови для практичного діяння твореної організації. Пророблено велетенську працю, що хоч кипіла й ішла шаленим темпом, але без галасу і крику, без пропагандивного биття в барабани та калатання у великі дзвони. Якось мало і не всі здають собі справу з великого значення піонерської роботи націоналістів, що підготовляли і здійснили Перший Конгрес Українських Націоналістів, хоч наслідками тієї праці живе вже майже півстоліття цілий роз’єднаний сьогодні націоналістичний рух.

У червні 1928 року Провід Українських Націоналістів затвердив і подав до відома націоналістичного загалу десять головних тем, що будуть предметом праці Конгресу:”Подається до загального відома, що остаточно затверджено такі теми рефератів на Конгрес Українських Націоналістів: 1.Сучасне положення українського народу. 2. Засади українського націоналізму. 3. Український націоналізм та інші політичні ідеології. 4. Зовнішня політика України. 5. Справа державного устрою і державної влади України. 6. Соціяльне питання в Україні. 7. Питання культури й релігії. 8. Економіка України. 9. Військова справа. 10. Організація Українських Націоналістів. Доклядні пляни рефератів розсилаються всім організаціям. Зацікавлені можуть ці пляни одержувати через редакцію “Розбудови Нації”. У відповідності з запропонованою тематикою до оркомітету надійшло 39 рефератів: 1. Д. Андрієвський: Український націоналізм. 2. Д. Андрієвський: Державний устрій України. З. Д. Андрієвський: Дві концепції. 4. О. Бабій: Українська література. 5. В. Богуш: Економічні взаємовідносини між Україною і Росією в СССР. 6. О. Бойдуник: Уваги до економічної політики України. 7. О. Бойдуник: Уваги до Статуту Організації Українських Націоналістів. 8. М. Вікул: Релігійне питання в Україні. 9. Я. Герасимович: До морської політики України. 10. Д. Демчук: Основи українського націоналізму. 11. Б. Дніпрянський: Революція національна і пролетарська. 12. Б. Дніпрянський: Проблема сталого миру на сході Європи і Україна. 13. М. Загривний: Шкільна політика. 14. П. Кожевників: Організація Українських Націоналістів. 15. П. Кожевників: Проект устрою ОУН. 16. Л. Костарів: Національна революція на Західніх Землях України. 17. Л. Костарів: Проблема морської оборони України. 18. Л. Костарів: Промислова політика України. 19. Л. Костарів: Уваги до Статуту ОУН. 20. Є. Коновалець: Сучасне положення на українських землях. 21. Є. Коновалець: Військова справа. 22. В. Мартинець: Соціяльна політика України. 23. Я. Моралевич: Фінансова політика України. 24. С. Нижанківський: Проблеми майбутнього устрою України. 25. С. Нижанківський: Фашистівська Італія. 26. П. Низала: Військова політика України. 27. З. Пеленський: Міжнародня політика України. 28. М. Сціборський: Аграрна політика України. 29. М. Сціборський: Торговельна політика України. 30. С. Чучман: Політичне положення на Західній Україні. 31. Р. Ярий: Закарпаття. 32. П. Штепа: Уваги до ідеології та політичної платформи ОУН. 33. *** (Степан Охримович): Причини невдачі наших визвольних змагань. 34. *** Військова справа в Україні. 35. *** Справа інтервенції. 36. *** Політичне положення на Буковині. 37. *** Бесарабія. 38. *** Література й мистецтво. 39. ***(Степан Ленкавський): Суверенна Україна та національна революція.

Впадає в вічі, що доповідачі – самі тільки націоналісти з-поза меж України, нема серед них крайових діячів націоналістичного руху. Дехто з конспіративних причин мусів ховатися за псевдонімом (П. Низала – ген. М. Капустянський) чи криптонімом (Степан Охримович та Степан Ленкавський). Але рефератів не зголошували вони, правдоподібно, тому що – за дуже малими вийнятками – це були люди ще дуже молоді, переважно студенти, які не мали ще часу набратися ерудиції та начитання, а при тому були вони скромні, далекі від тієї чванькуватості і самохвальства, що вибуяло пізніше в 30-тих роках. І через те з’єднали собі симпатії та пошану своїх товаришів з еміграції.Зголошення реферату і засадниче прийняття його в ідеологічній комісії не означало ще, що автоматично призначений він для відчитання в ході праць майбутнього Конгресу. Перед тим він мусів ще перейти досить довгу дорогу через лябораторію Секретаріяту ПУН, що розсилав його для завважень, зголошень корефератів, узгіднень з самим доповідачем та іншими націоналістами, що могли в тій матерії щось сказати. Якщо були сумніви – рефератів не відкидали, відкладали це до самого Конгресу. Безсумнівні речі ішли до теки прийнятих рефератів, а деякі, що про них можна було говорити відкрито, друкувалися ще перед Конгресом у “Розбудові Нації”.

Усі реферати були зачитані й продискутовані чи то на пленумі, чи на фахових комісіях Конгресу. Додатково ще прийшла доповідь Юліяна Вассияна “До головних засад націоналізму”.Провід Українських Націоналістів випрацював регулямін скликання й проведення Конгресу, що його головною основою були такі моменти:1. Учасники Конгресу, без уваги на приналежність до тієї чи іншої організації, запрошуються персонально, а не як делегати чи представники своїх організацій.2. Учасники діляться на повноправних членів Конгресу, що мають право обирати й бути обраними до різних функцій самого Конгресу чи пізнішої Організації Українських Націоналістів, і гостей, що можуть брати участь в дискусіях, тільки без права голосу у виборах.З. Конгресом керуватиме обрана на ньому Президія з дуже широкими повноваженнями.4. Конгрес схвалює свої рішення за згодою всіх повноправних членів. Спірні справи вважатимуться проектами. Вони будуть передані на вирішення керівним органам новоствореної організації.

Далі буде