Леонід Осипчук
1 грудня 1992 року (вівторок). Термісія. Порто Ідра. Півострів Пелопонес.
8.20 год. Шторм 6 балів. Уночі пережили 9 балів.
У порт Пірей так і не змогли зайти, а тому йдемо ховатися, щоб перечекати шторм. Після цього в Пірей.
Шторм зніс нас аж на 37 паралель до затоки Аргелікос. Зайшли в бухту затоки Ідрас між материком та островами. Виявляється, це курортна зона, яку орендують французи. Оце дійсно екзотика!
Вперше побачив (і скуштував!) як ростуть лимони, апельсини, мандарини, гранати! Лимони солодкі, з гранатів висипаються зернята, їх не потрібно виколупувати!
Відпочивальників уже немає. А як все обладнано у селищі! Походили вуличками селища, двоє залишених господарями котів супроводжували нас. Завтра обов’язково зроблю декілька слайдів, бо такої екзотики, мабуть, більше не побачу!
Поки чекаємо на вечерю, пишу щоденник. Льоня сьогодні допомагає на камбузі.
Сьогодні, 1 грудня 1992 року, — річниця Всеукраїнського референдуму щодо Незалежності України!
Хотіли бути в Піреї, але на жаль… А там Консульство України!
2 грудня 1992 року (середа). Термісія. Порто Ідра.
Звечора керівництво експедиції (Іван Савицький, Владислав Хижняк – прим. Авт.) планувало домовитися з місцевим населенням про тимчасову роботу для членів екіпажу. Сезон збору оливок! За день роботи платять щонайменше 3000 драхм (15 доларів США).
Піднялися о 6.00 год. (широти тут десь близько Ужгорода), поснідали і пішли в центр селища Тамніс, бо селом його назвати не можна. Прочекали до 9.00 год., замовник не з’явився, але знайшовся «добрий» італієць (живе поруч на яхті) пригостив нас десятьох грецьким коньяком, сухим вином, печивом, оливками, помідорами. Після такого плавання — такий прийом! А ми толком і віддячити не змогли, бо грошей так і не заробили.
Потім пішли з Борисом і Льонею по дорозі в гори і натрапили на плантацію мандаринів і апельсинів.
Наїлися досхочу! Подумалося, якби сюди наших дітей, Господи, як би вони наїлися! Далі пішли в гори. Яка краса кругом! Дуже цікаві дачні будиночки та й уся дачна місцевість. Але й бруду місцями теж не бракує.
3 грудня 1992 року (четвер). Термісія. Порт Ідро.
7.30 год. – Ранній під’йом, сніданок, бо кок зібрався в гори, а ще троє членів екіпажу — на роботу збирати оливки.
Ми з Льонею вирішили пройтися дорогою до сусіднього поселення. На дорозі біля нас зупинився грек на мотоциклі і запропонував роботу по збиранню оливок. Я поїхав з ним, а Льоня залишився чекати.
Розмова велася на якомусь німецько-англійському суржику, але з горем пополам порозумілися. Грек запропонував почати роботу наступного дня, тобто 4 грудня зранку, бо вони платять за день роботи і за вироблену норму. Я погодився, ще не знаючи, що о 17.50 год. ми відійдемо з бухти в порт Пірей.
Шкода, звичайно, можна було заробити по 15 доларів США, але увечері хлопці, що ходили «у найми», розповіли що греки погано платять, шукають різні причини і порушують домовленості, одним словом — скупердяї.
Розпрощавшись зі своїм греком, ми зайшли в оливковий гай, пообідали тушонкою із сухого пайка, спустилися до моря. Льоня скупався, а я був трохи застужений, тому лише ноги помив.
На цьому — до побачення «Porto Hidro», селище Тамніс!
Прямуємо в Пірей!
Місцева поліція своєю поведінкою викликає повагу! Ввічливість і терпіння.
4 грудня 1992 року (п’ятниця). Мікролиман. Порт Пірей.
6.30 год. Прибули в яхт-клуб порту Пірей.
Керівництво пішло на переговори з Консулом України Нікшичем.
Погода чудова, тепло. Хлопці пороздягалися, засмагають. 17 градусів тепла. Я щось почуваю себе недобре, мабуть таки застудився. Поміряв температуру – 38,2 градуса. Ого! Але ж потрібно попасти в порт, щоб передати судном на Одесу додому листа дружині і доці!
Пішли вдвох з Льонею. Друг в біді не залишить! Йшли дві години, бо на транспорт немає драхм.
Місто красиве, гористе, вулички не широкі, невеличкі магазинчики, багаті, але покупців мало.
Прийшли в порт, а суден до Одеси немає. Шкода, але дізналися що завтра повинні бути. Пішли назад у яхт-клуб.
Увечері мені зовсім погано, морозить. Льоня із свого НЗ налив спирту, приніс вечерю. Оце і є справжній друг (багато він мені вже допоміг, і я почуваюся досить впевнено).
Пізніше, майже стемніло, за порадою Консула, підійшли до російського корабля з Петербурга зробити заправку дизельним пальним, але росіяни відмовили, посилаючись на хвилю. Отже заправку відклали на ранок.
5 грудня 1992 року (субота). Мікролиман. Порт Пірей.
7.30 год. Розбудив двигун нашого корабля. Ідемо до іншого російського корабля, щоб заправитися. Зустріли братньо, дали соляри, води, риби. Корабель «Омський» — суховантаж, зафрахтований греками, прийшов із Сибіру, з Єнісею.
Дуже добре помилися, попарилися, наче на світ народилися.
Познайомився з 2-им механіком (Володя), випили після бані по склянці сухого вина. У нього теж донька Оксана. Попрощалися тепло!
Повернулися на стоянку, пообідали юшкою з риби. І знову прогулянка в місто і порт. Дорогою роздивлялися вітрини, прицінювалися, що до чого і дійшли висновку – в Туреччині все дешевше у два рази. Посиділи в парку, подивилися за молоддю, яка вдягається скромно, взуття всі (дівчата і хлопці) носять на товстій підошві, а замість «лосин» носять брюки спортивного типу.
Температура в місті 16 – 18 градусів. Почав підсилюватися вітер, буде зміна погоди.
(Далі буде…)