Під знаком державного чину стоїть будучність Української Нації, і тільки через нього вона зможе виявити свою духову й фізичну дозрілість у мірі, вимаганій потребами повного політичного визволення.
Продовжити читання “Вибране із доповіді Юліяна Вассияна “ІДЕОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ””
Ім’я полковника Андрія Мельника було для нас, молодших членів Української Військової Організації, досить відоме. Ми знали його з оповідань колишніх вояків, як теж із сторінок визвольницьких анналів. Але в той час, коли я дозрівав, між нами колувала нелегальна книжка «Дурні діти» Крук-Мазепинця, що знову пригадала нам це ім’я, зарисоване в повній величі, тоді вже як політичного в’язня львівських тюрем.
Продовжити читання “Розповідь Михайла Бажанського “Птах рівного льоту”, з книги “Андрій Мельник. Спогади. Документи. Листування.””
«Українське Слово», ч. 1057, 11 лютого 1962
На сторінках «Українського Слова», у двадцяті роковини гекатомби, жертв Організації Українських Націоналістів у Києві, було надруковано чимало матеріялу. Але він не повний. І повним, певно, не буде ніколи, бо ж більшість дійових осіб цього героїчного періоду – пішла в могилу, живі не залишили писаної історії, тож вона ніколи не буде повна. Жили бо ми тоді й працювали та боролись справді на фронті. А хіба вояк у наступі може робити нотатки чи навіть запам’ятовувати прізвища? Ми ж намагалися часом забувати прізвища, щоб не пошкодити найкращим. І саме ті найкращі й забулися.
До Києва ОУН вислала свою найкращу екіпу. Поїхали туди члени ПУН-у ген. М. Капустянський та інж. О. Бойдуник. Керманичем всієї роботи на Центральних і Східніх Землях був призначений О. Ольжич, заступник Голови Проводу Українських Націоналістів. З ним- їхали до Києва О. Сеник-Грибівський та М. Сціборський, але вони загинули на підступах до столиці, у Житомирі. Продовжити читання “ТРАГІЧНІ ДНІ В КИЄВІ”
(У 25-.ліття жертв похідних груп ОУН. Промова Голови ПУН-у
О. Штуля-Ждановича на відзначенні у Торонто й Монреалі)
Важко і боляче говорити про втрату найближчих, найкращих, тих, що вмираючи, відривали нам кусники серця й душі та забирали їх навіки в могилу. Але серед життя на чужині, серед туги за високим і прекрасним, що може бути для нас світліше, як спогад про ті дні, коли ми були молоді й знаходили в собі силу та відвагу «життя на опашку носить» і тією силою упокорювали смерть, заставляли її приходити, за словами О. Ольжича,- «ЯК служка, бентежно, несміло» … Продовжити читання “ТВОРЦІ НОВОГО ЕТАПУ”
Микола Плав’юк,
Голова ОУН (1979-2012)
В історії українського народу XX століття знаменне тим, шо в ньому було нав’язано до державних традицій княжої і козацько-гетьманської доби і золотими літерами в історичний календар закарбовано 22 січня 1918 і 1919 рр.
(Незалежність і Соборність УНР), 19 жовтня і 1 листопада 1918 року (Західноукраїнська Народна Республіка), 15 березня 1939 року (Карпато-Українська Держава), 24 серпня і 1 грудня 1991 року (Українська Держава).
Ці дати об’єднані одною спільною ідеєю — Державна Незалежність! Але вони також пов’язані з діями провідних постатей, які успішно кристалізували цю ідею в конкретні вияви дії і боротьби за її реалізацію і довели до успішного завершення нашого державотворення.
Одним чи з не найбільш відповідальних етапів того процесу, на мою думку, був період Директорії УНР, зокрема 1919 рік. З огляду на небезпеку боротьби з червоною і білою російськими арміями, без допомоги зовнішнього світу, зокрема переможців Першої світової війни, деякі тогочасні українські політики втратили віру в перемогу і відійшли від державного керівництва. Продовжити читання “АНДРІЙ МЕЛЬНИК – НА ТЛІ ІСТОРИЧНОЇ ДОБИ XX СТОЛІТТЯ”
О. Штуль-Жданович,
(«Українське Слово», ч. 408, 1948р)
(У восьму річницю смерти О. Сеника-Грибівського)
Певно кожен з нас знає ті дивні сни, в яких сонна з’ява мішається з відчуттям дійсности: вам щось сниться, і рівночасно ви здаєте собі справу з того, що це тільки сниться, а в дійсності це не правда. Сонна з’ява приємна, а дійсність болюча:і ви намагаєтесь переконати себе, що сон – це дійсність. Ви мучитеся цією боротьбою з самим собою і прокидаєтесь, вкриті потом, та проводите тверезу оцінку сну і дійсности.
Ось бачу я Канцлера з його привітною усмішкою на устах, як він виряджає мене в дорогу на схід і наказує бути обережним, щоб не попасти на совєтських недобитків і на німецькі пости над Бугом. Дружньо тисне руку й повторює доручення. У мене таке приємне почуття – Канцлер, один з найвищих провідників ОУН, тратить стільки часу на розмову зі мною, таким невідомим, що ще не має за собою ніяких виконаних поважних доручень. І тут же починає мучити думка: та ж Буг давно за мною. Я вже у Львові, а Канцлер не живе. Адже мені оповідали, як відбувся похорон, як називається вбивник. А Канцлер посміхається й каже: Друже Ольже! То неправда, що мене вбили. Я живий, і ми з вами ще не одну штуку втнемо німакам у Києві». Продовжити читання “НЕЗАБУТНІЙ КАНЦЛЕР”
Публікація Олега Штуля- Ждановича
Олег Кандиба-Ольжич, як людина та і революціонер
(Фрагменти)
Мов полум’яний метеор, промайнув крізь обрії життя О.Кандиба-Ольжич. Але коли в одній з камер бункеру з КЗ Саксенгавзені під ударами німецьких посіпак згасло його життя, метеорне світло Ольжичевої постаті ще зміцніло й перетворилося на вогненний стовп дороговказу. Постать цього пророка революції настільки величезна, що хоч ми всі її бачимо й чуємо між собою, не в силі охопити і назвати своїми словами. Бож він – це не лише поет О.Ольжич, а й Кардаш – революціонер. Не лише вчений археолог др. О.Кандиба, автор наукових праць різними мовами, а й член Проводу Українських Націоналістів. Не лише теоретик і практик розбудови української культури, а й той, що повністю і безпосередньо керував вирішальними етапами Української Революції, як – Карпатської України 1938-39 рр., Києва 1941-42 рр., так і останнім етапом найжорстокішої боротьби з німецьким варваром 1943-44 рр. Цим разом вже як Заступник Голови Проводу Українських Націоналістів. За все це й наклав головою . Продовжити читання “СУВОРИЙ І ВЕЛИКИЙ”
Ярослав Оршан
Париж, 1938
В усіх великих революціях новітнього часу повторюється два її типи: творчий і розкладовий. Наразі треба відповісти на питання: коли можна говорити взагалі про революцію, саму по собі, без огляду на її будуючу або розкладову силу?
В бурях кожної справжньої революції зударяються з собою історичні сили, тенденції двох епох, непримиримі життєві постуляти поколінь у вирішальному бою. Завжди йде тут про «або-або», завжди стоїть за розгорнутою боротьбою, що тривала може вже десятиліття у виді певних терть – доля, переконання про «грань двох епох». Отже коли десь в Андорі громадяни горлають на вулиці, або в південній чи середущій Америці відбувається один із безчисленних путчів, повалення якогось пануючого клану, зміна державної форми, стрілянина між військом і масами, барикади й т. п. – то все це може, щоправда, бути супровідним явищем революції, але само по собі це ще не справжня революція. Продовжити читання “Творчість націоналістичних революцій”
Передмова
Пам’ятаймо землю своїх предків
Краєзнавець із Конотопа, автор книг ,,Козацькому роду нема переводу’’, ,,Липовецьк’’ та ,,Фортеця над Єзучем’’ Галина Гайдук залишила цікаві історичні дослідження про свій рідний край – Кандибину. Це край, овіяний легендами, адже він пов’язаний із родом Кандиб. Після того, як цей рід розрісся, його гілки з’явилися у Глухові, Кролевці, Ромнах, а також Білопіллі, де народився батько Олега Кандиби (Ольжича) – Олександр Кандиба, відомий як поет Олександр Олесь. Усе вказує на те, що вони були нащадками конотопських сотників Кандиб. В інтерв’ю кореспонденту газети ,,Сільські горизонти’’ Марині Крютченко вчитель із села Курилівки Анатолій Бабін розповів, що один із синів Андрія Кандиби – Федір, який був позбавлений батьком спадщини, − возив товар на продаж до Астрахані і по дорозі помер. Олександр Олесь також писав, що його прадід, займаючись промислом, помер по дорозі до Астрахані. Якщо це лише збіг, то дуже дивовижний.
Отож, ознайомимося із розповіддю Галини Гайдук. Продовжити читання “Кандибина − погляд через століття”
Юрій ЛИПА,1938 р.
На вступі не можу мислею не привітати і мою матір, і матерей моїх батьків, і довгий ряд їх попередниць, тих жіночих істот, що губляться в темряві віків. Тих жіночих істот, що без них кожен з нас не був би тим, ким він є і, може, буде.
Жінка – це щось як сонце і повітря довкола нас, що ми не привикли окреслювати. Правда, є лірики і є письменники, що так натхненно і гаряче пишуть про жінок. Однак ми не здобудемо від них знання про жінку. У всіх їх описах є потаємне бажання віддати лишень одну прикмету: безсилість вислову чоловічого почуття перед образом жінки.
Жінка – одна з найбільших потужностей світа, предивно тривала у своїй владі. Дивно, тисячі разів описуємо Україну як місцевість, як теорію-заміри, як облічення чисел, а однак так рідко описуємо її, як жіночність, як силу жіночости. Яка ж то багата сила! Продовжити читання “Українська жінка”
