Єдиний козак у вітчизняній науці. (Олена Апанович).

Ольга Веремійчик

«Козацтво є для мене не тільки пріоритетним об’єктом історичного дослідження. За півстоліття воно стало суттю мого єства, пройшло через мій розум, душу й серце, зробило мене патріотом України. Неможливо займатися вивченням історії козацтва і не бути патріотом України, тому що козацтво є ментальністю українського народу.»

У лютому цього року виповнилося 23 роки від дня смерті видатної історикині Олени Михайлівни Апанович (1919 – 2000). 

Свою наукову діяльність Олена Апанович розпочала в Центральному державному історичному архіві УРСР (далі ЦДІА). У період 1944– 1950 років вона обіймала посади наукового співробітника, старшого наукового співробітника ЦДІА. З червня 1946 року Олена Апанович — начальник відділу давніх актів ЦДІА. У січні 1950 року захистила кандидатську  дисертацію на тему «Запорозьке військо, його устрій та бойові дії у складі російської армії під час російсько-турецької війни 1768—1774 років». Того самого 1950 року вона почала працювати в Інституті історії АН УССР.

У 1951 році взяла участь напередодні будівництва  Каховської ГЕС в археологічних експедиціях по місцях колишніх Запорозьких Січей, які були затоплені рукотворним Каховським водосховищем . О. М. Апанович була одним з останніх істориків, що застали Великий Луг у його первісній красі, і змогла дослідити місця Базавлуцької, Чортомлицької і  Підпільненської Січей.

Коли в Інституті історії почав працювати Михайло Брайчевський, він знайшов там однодумців Олену Апанович, Олену Компан і Ярославу Дзиру. Їх здружила на довгі роки плідна співпраця у вивченні маловідомих сторінок української історії, зокрема періоду козаччини. Активну участь брали вони також у діяльності знаменитого Клубу творчої молоді. Залучила їх до участі в роботі клубу Алла Горська.

А в Інституті історії на цю групу навішали ярлик «націоналістів», намагалися їх затиснути в лещата офіційної історіографії. І 1972  року одразу чотирьох провідних наукових співробітників звільнили за політичні погляди. Формально «за скороченням штатів», а фактично за дисиденство в науці. 

У 1972—1986 роках Олена Апанович працювала у Центральній науковій бібліотеці АН України старшим науковим співробітником відділу рукописів. Впродовж цих років займалася вивченням української рукописної історичної книги XV—XVIII століть. Оскільки в Україні її праці не друкували, публікувала їх у Москві, Ленінграді, Вільнюсі, Талліні. Виявивши у фондах бібліотеки матеріали першого президента  академіка ВУАН Володимира Вернадського,    на їх основі написала й опублікувала 20 статей і монографію.

У 1987—1991 роках Олена Апанович була заступником ученого секретаря Комісії АН УРСР з розробки наукової спадщини Вернадського. У 1988 році була нагороджена срібною медаллю ВДНГ за підготовку ювілейних експозицій виставок Володимира Вернадського.

1994 року Олена Апанович була поновлена на роботі як така, що звільнена «за політичними мотивами». Працювала старшим науковим співробітником відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України. Досліджувала історію України ХVІ – ХVIII ст., зокрема історію козацтва, Запорізької Січі, життя і творчість В. І. Вернадського, питання книгознавства, історії рукописної книги ХVІ – ХVIII ст.

З 1991 року Олена Апанович – член Спілки письменників України.

Серед великої кількості її публікацій були такі книжки, як «Запорозька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії. 50  — 70-ті рр. ХVІІ ст.» (1961), «Збройні сили України першої половини ХVІІІ ст.» (1968), «В.И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине» (1984, співавтор), «Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі» (1993), «Українсько-російський договір 1654 р.: Міфи і реальність» (1994), «Культура козацтва. Деякі аспекти розвитку культури Запорозької Січі» (1991).

Її книжка «Українсько-російський договір 1654 року. Міфи й реальність» мала такий шалений успіх, що до редакції стояла черга студентів і читачів, аби «купити зайвий примірник». 

За книжку «Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі» Олена Апанович у 1994 році була нагороджена Шевченківською премією.

У 1995 році Олена Апанович – лауреат премії Антоновичів (США).

У 1999 році до відзначення 80-річчя від дня народження і 55-річчя наукової діяльности у Видавництві імені Олени Теліги Олена Апанович видала книжки «Чортомлицька Запорозька Січ» і «Біобібліографічний покажчик». Я, як головний редактор видавництва, підготувала верстки до друкування.

У 2019 році до відзначення 100-річчя відомої вченої Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського видала збірник «Архів українського історика Олени Апанович в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського». Видання репрезентує архівну спадщину української історикині та громадської діячки, яскравої представниці наукової та культурної еліти України другої половини ХХ ст. Олени Михайлівни Апанович.

Також у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського було відкрито експозицію творів дослідниці «Олена Апанович – український історик, архівіст, письменниця». А в Інституті рукопису бібліотеки діє виставка – презентація документів з її особового фонду.

Олена Апанович була почесною членкинею Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги і членкинею президії товариства.  Ми у товаристві влаштовували вечір на її пошану.