6 липня минуло 117 років з Дня народження видатного діяча та ідеолога ОУН, автора Декалогу ОУН Степана Ленкавського.
«Він жив ідеєю, цілковито відданий Організації Українських Націоналістів -революціонерів. Не мав нічого – ні родини, ні рідні, ані хати. Всім для нього була ОУН і він для неї жив. Найкраще його можна охарактеризувати, назвавши монахом ОУН» – так писав про Степана Ленкавського його соратник Микола Климишин.
Народився Степан Ленкавський в селі Угорники, біля Івано-Франківська у родині греко-католицького священника. Навчався у Станіславівській гімназії та на філософському факультет Львівського університету. Уже тоді за потужний інтелект і глибину мислення однокурсники шанобливо звали його професором, і це почесне прізвисько супроводжувало Степана все життя.
Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні та один із 28 співзасновників ОУН.
У 25 років написав славнозвісний “Декалог” (“Десять заповідей українського націоналіста”, 1929), і все життя сповідував його морально-етичні засади.
Був оптимістом, з хорошим почуттям гумору, який ніколи не втрачав людської гідності, хоч доля давала підстави для цього. Мабуть, усвідомлено не створював сім’ю, аби не наражати її на небезпеку й не обмежувати себе в діях; ніколи не мав власного дому, жив, де прийдеться. 29 липня 1941 р. — як один із ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув’язнений у львівській тюрмі на Лонцького, краківській “Монтелюпіх” і у концтаборі Аушвіц (Освєнцім).
Написав чимало посібників із конспірації. У повоєнні роки став заступником Степана Бандери з внутрішньопартійної роботи, був куратором військового сектору та спецслужби ОУН — розвідки, контррозвідки, референтури крайових зв’язків, створив і очолював аналітичну референтуру підсовєтських справ.
Після загибелі С. Бандери одностайно обраний Головою проводу ОУН(р), він належав до тієї категорії провідників ОУН, які не любили влади і за владу ніколи не змагалися, був людиною скромною, але дуже великого і багатого таланту, сумлінням ОУН.
В останні роки займався філософією (китайською, індійською, спадщиною Сковороди, Канта, Шопенгауера).
Помер 30 жовтня 1977 року в Мюнхені. Його було поховано на українській частині цвинтаря Вальдфрідгоф.