Фашизм починається з диктатури : Муссоліні, Гітлер, Сталін, Путін. Мадлен Олбрайт у своїй книзі чітко розставляє акценти.

Тарас ГОЛОВКО

Американська дипломатка про те, чим і як здолати потвору з диктаторським обличчям.

Російська розвідка рано раділа, встановивши «жучка» в нью-йоркському готельному номері, де розмістилася одна з високопосадовців офіційної американської делегації на сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй. Кадебешних підслуховувачів не зупинило навіть те, що їхнім об’єктом мала стати жінка, що додавало певної пікантності у заплановану шпигунську операцію. Але яким було їхнє розчарування, коли наступного дня на лацкані піджака дипломатки з Білого дому кремлівським агентам довелося побачити дбайливо прикріплену прикрасу ‑ брошку у вигляді золотого жучка… Американка демонстративно й тонко познущалась над російськими спецслужбами, які переоцінили свої професійні здібності, пошивши в дурні своє московське начальство.

Ця жінка впродовж чотирьох років була держсекретарем в адміністрації американського президента Білла Клінтона, а до цього як постійний представник США при ООН запам’яталась багатьом однозначним ставленням до проведення своєю країною жорсткого курсу у міжнародних відносинах. Вона постійно виступала за поглиблення тісної співпраці з країнами ‑ членами НАТО та застосування військової сили проти будь-кого, хто не спиняється перед винищенням цивільного населення за етнічною ознакою чи віросповіданням.

Мадлен Олбрайт ‑ «титанова леді», як прозвали її колеги-політики, мала в своєму характері чимало спільних рис з характером Маргарет Тетчер – британського прем’єр-міністра, за якою закріпилась слава «залізної леді» оскільки рішуче і непоступливо розв’язувала складні економічні та соціальні проблеми, безстрашно проводила військову кампанію.

Такі паралелі небезпідставні, адже на долю Мадлен Олбрайт випали випробування, з якими вона впоралась завдяки наполегливості, вродженому інтелекту, набутому досвіду на дуже важливих державних посадах. Прагнення поділитися враженнями, що виникли за час каденції на чолі відомства, відповідального за зовнішню політику в адміністрації президента Клінтона, пригадати значущі події в Європі, Латинській Америці, Азії, Близькосхідних країнах, які відвідувала з офіційними візитами, а також дати власне бачення політичних процесів минулого століття у різних частинах світу, змусило Мадлен Олбрайт взятися за перо. За підтримки літературного редактора Білла Вудворта з’явилася книга-бестселер «Фашизм: засторога», наповнена сенсаційними фактами. Український переклад, здійснений Олександром Дем’янчуком, побачив світ у столичному видавництві «Форс Україна» практично одразу після виходу автентичного видання в Америці.

У декого з читачів цієї книги може виникнути питання: чому через призму фашизму як явища і людиноненависницької ідеології автор розглядає події, учасником яких безпосередньо була сама? Мабуть, тому, що пам’ять Мадлен Олбрайт і досі зберігає сумні образи рідної бабусі, тіток і дядьків, які загинули у роки Голокосту, опинившись у пастці після окупації нацистами в 1939 році її першої батьківщини – Чехословаччини. Ще одним поясненням може слугувати те, що фашизм, на думку авторки, так і не викоренився з повсякденного життя, а його жорстокі осколки і досі присутні у політиці найбільш одіозних керівників держав, з якими Мадлен Олбрайт довелось спілкуватися віч-на-віч, вирішуючи непрості міжнародні проблеми.

У розділах книги «Доктрина гніву й страху», «Найвеличніше шоу на землі», «Ми хочемо бути варварами», «Закрийте свої серця від жалю», «Перемога цезарів» і «Падіння» охоплюється найдраматичніший період в історії людства, коли в Італії та Іспанії до влади прийшли фашисти, в Німеччині – нацисти, а в Росії – більшовики. І, як вважає Олбрайт, ця «гримуча суміш» створила передумови для розв’язання найжорстокішої війни з моменту зародження людської цивілізації, жертвами якої стали близько 60 мільйонів людей.

Зі сторінок книги дипломата-документаліста постає ґрунтовне розкриття феномену харизми Муссоліні й Гітлера, які у різний спосіб узурпували владу в Італії та Німеччині. Найбільше Олбрайт цікавить те, чому дві високоінтелектуальні європейські нації – італійці й німці, які збагатили світову культуру геніальними мистецькими творами, повірили політикам-авантюристам, один з яких мало що розумів в економіці, не визнавав авторитетів, переоцінював можливості національної промисловості і боєздатності власного війська, а інший страждав на параною, що виявилась у ставленні до представників інших народів, виношуванні божевільних планів поневолення багатьох країн світу і розбудови задуманої надімперії.

Даючи ретроспективний аналіз політики Беніто Муссоліні, Мадлен Олбрайт вказує на його фатальне рішення стати союзником Адольфа Гітлера і приєднатися до так званого Об’єднання Осі, що призвело до поразок Італії в ході війни, спочатку в Італії, а потім в Північній Африці. В результаті цього майже чотириста тисяч італійських військових і понад сто тисяч мирних жителів загинуло з 1940 по 1943 рік, а самого Муссоліні було розстріляно разом з коханкою за кілька місяців до капітуляції Італії. Що ж стосується Адольфа Гітлера, то авторка ставить йому на карб елементарне незнання географічного розташування тодішнього Радянського Союзу, бо кинуті на схід війська вермахту загубилися в неосяжних просторах цієї країни. А наблизив до загибелі мільйони німецьких солдатів на Східному фронті, як вважає Олбрайт, незвичайний клімат у Росії, проігнорований фюрером та його генералітетом. Адже відправляти армію воювати в сорокаградусний мороз у літній уніформі міг наважитися лише невіглас, маніяк, не здатний прорахувати катастрофічні наслідки для підлеглих. Основною ж причиною краху гітлерівських планів, на які наголошує авторка, була збройна боротьба фашистської Німеччини та її сателітів на два фронти – проти СРСР і країн Антигітлерівської коаліції, що перекреслило для Третього рейху будь-яку перспективу перемоги у Другій світовій війні.

Мадлен Олбрайт виявила у книзі глибоке розуміння і знання політичних процесів, що відбувались у провідних країнах Західної Європи і Сполучених Штатах Америки на межі 20-30-х років минулого століття. Чомусь потроху почали забувати історичний період, коли фашизм як політична течія поширився не лише в Італії, Іспанії, Німеччині, а й, як не дивно, і в США, Великобританії, Чехословаччині, Угорщині, Норвегії, Ісландії, Румунії, Португалії, Індії та деяких інших країнах. Маючи такі характерні ознаки, як культ особи, войовничий мілітаризм, авторитарні форми правління, примат прав титульної нації стосовно національних меншин, цей новий фанатизм приваблював широкі маси населення, яке вбачало в ньому передумови для швидкого подолання соціально-економічних проблем, посталих в умовах тогочасної великої депресії. Мадлен Олбрайт ніби дістає з припалих пилюкою архівних документів, важливі свідчення про Освальда Мослі – засновника Британського союзу фашистів, який відкрито підтримав Гітлера в його прагненні встановити новий світовий порядок; Вільяма Пеллі – засновника Срібного легіону Америки, завданням якого було обмежити демократію в країні і запровадити диктаторський режим; Ференца Салаші – лідера і засновника угорської праворадикальної, а, по суті, фашистської партії «Схрещені стріли» чи «Стрілохрест», що ставила за мету повернути втрачені Угорщиною території, подолати безробіття, обмежити права представників національних меншин, зокрема, євреїв; Конрада Генляйна – ініціатора створення Судето-німецької партії Чехословаччини, котрий уособлював «п’яту колону» в країні, а після її окупації нацистами отримав звання обергрупенфюрера СС і посаду рейхскомісара Судетської області… Всі ці та інші особи, взявши на озброєння фашистську ідеологію, творили химерний і, водночас, привабливий світ для своїх прихильників, але в якому дуже швидко, на переконання Олбрайт, визирнуло сатанинське, нелюдське обличчя, старанно приховуване, до пори до часу, проповідниками новоявлених світоглядних доктрин.

Одним з перших дзвіночків, що пролунав пересторогою в Європі стало запровадження нацистами так званої євгенічної програми, за якою держава узаконювала умертвіння осіб з психічними відхиленнями, брала на себе примусове стерилізування расово неповноцінних людей… Мадлен Олбрайт у книжці наважується не лише полемізувати, а й критикувати визнаних у світі впродовж минулих століть відомих англійських вчених Томаса Мальтуса, Герберта Спенсера, Чарльза Дарвіна і Френсіса Гальтона, які теоретично обґрунтували расову теорію з її селективним методом відбору фізично досконалих людей і бажанням контролювати народонаселення на земній кулі. У книзі нагадується те, що навіть ведення війн, існування голоду ними віталося, оскільки в цьому вони вбачали ефективні еволюційні механізми. Сприйняті буквально, висловлені сто років тому концепції, були втілені на практиці нацистами у збочених формах і небачених досі масштабах, жертвами якої стали сотні тисяч дітей, мільйони різних за віком чоловіків і жінок, людей похилого віку обох статей, вивезених гітлерівцями з окупованих країн і розміщених у концтаборах смерті.

Як тонкий психолог і досвідчений аналітик, Мадлен Олбрайт прагне ввести читача у внутрішній світ Сталіна і Гітлера, намагаючись встановити мотиви вчинків цих безжальних диктаторів. Повз її увагу не проходить жоден суттєвий нюанс в їхніх уподобаннях, схильностях та інтересах. Автор чітко виявляє, в чому вони схожі, а де кардинально відрізняються один від одного. Олбрайт приходить до висновку, що їх ріднило намагання побудувати державну машину убивств, а різнила лише методика, застосована при цьому. Авторка подає докладну класифікацію, за якою винищували людей у більшовицькій Росії, фашистській Італії, нацистській Німеччині. На совісті трьох тоталітарних режимів мільйони безневинних жертв. На Нюрнберзькому процесі військові злочини і злочини проти людства розглядалися в якості обвинувачення вищих політичних і військових чинів Третього рейху. Сталіністів же досі показово не засуджено і не покарано, ніби не було ГУЛАГу, Голодомору, політичних репресій 20-х-30-х років, примусової колективізації…

Сторінки книги переповнені твердженнями про те, що фашизм, у тому числі й більшовицький, починався з диктаторства: в Італії – Муссоліні, в Німеччині – Гітлера, в Росії – Сталіна. Зі смертю цих тиранів потвора з диктаторським обличчям не перестала існувати. Тому авторка на підставі аналізу конкретних дій окреслює нинішнє світове «стадо, що рухається в напрямку до фашизму», називаючи при цьому «постаті типу Мадуро, Ердогана, Путіна, Орбана, Дутерте й одного серед них усіх справжнього фашиста Кім Чен Ина».

Мадлен Олбрайт, обіймаючи посаду держсекретаря, безперечно, мала допуск до вищих державних таємниць Сполучених Штатів Америки. Таким топ-секретом можна вважати особисте досьє на нинішнього російського диктатора Володимира Путіна. Авторка книги, очевидно, тримала ці документ у власних руках, знайомлячись з фактами, які за три десятиліття «накопали» агенти ЦРУ на кремлівського правителя. Показовими при цьому є згадки про матір, батька й діда Путіна, котрий, як виявляється, був особистим куховаром у Сталіна під кінець війни та у повоєнні роки, а батько виконував чекістські завдання у складі диверсійного загону, поки не отримав поранення. Авторка нічого не сповіщає про те, як дід Путіна опинився на кухні у Сталіна, але робить прозорий натяк: саме там для його внука стелився шлях до спецслужби, в якій той дослужився до підполковника.

Присвятивши цілий розділ книги «Людина з КДБ» Володимиру Путіну, Мадлен Олбрайт демонструє добре знання давньої історії Росії. Приміром, сміливо порівнює нинішнього очільника Кремля з одним із фаворитів цариці Катерини ІІ Григорієм Потьомкіним, висловлюючи впевненість у тому, що Путін, як колись Потьомкін, будує в сучасній Росії «потьомкінські дєрєвні», і в такий спосіб вводить в оману мільйони росіян своїми псевдореформами. Насправді ж, на переконання Мадлен Олбрайт, диктатора цікавить власне матеріальне збагачення, а не благополуччя російського народу, в якому він вбачає запоруку фізичного виживання на найвищій державній посаді. Інший фактор, який впливає на утриманні його при владі ‑ це штучне розпалювання шовіністично-мілітаристських настроїв у російському суспільстві, насаджуючи своїми діями неосталінізм у найгірших його проявах.

Торкаючись зовнішньої політики Кремля, авторка пригадує перебіг драматичних подій в Україні в 2014 році. На переконання Мадлен Олбрайт, Путін підступно скористався вкрай несприятливою для України внутрішньою і міжнародною ситуацією, коли США та найближчі союзники переключили увагу на військову кампанію в Сирії та Іраку, на території яких в цей час розгорнулися жорстокі бої між силами коаліції і бойовиками Ісламської Держави. Оцінки, дані авторкою книги «Фашизм: засторога» подіям семилітньої давності на сході і півдні України, повністю викривають агресивний характер і віроломство путінського режиму щодо незаконної анексії Криму та окупації російськими збройними силами частини Донбасу. Вона ратує за притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб Росії, винних у злочинному наказі збити в липні 2014 року літак Малайзійських авіаліній у повітряному просторі України, в результаті чого загинуло 298 осіб, серед яких 80 дітей.

Як відомо, колишній Державний секретар США народилась 15 травня 1937 року у Празі в сім’ї чехословацького дипломата Йозефа Корбаля. Буквально перед вторгненням нацистських військ у Чехословаччину Корбаль разом з дружиною і дворічною Мадленою зумів виїхати до Лондона. Там сім’я перебувала всі роки війни, відчувши на собі жах бомбардувань столиці Великобританії, голод і холод у зруйнованому місті. У повоєнні роки батьки Олбрайт повернулися на батьківщину, але з приходом комуністів до влади й відставки Йозефа Корбаля з посади посла Чехословаччини в Югославії (через незгоду з антидемократичною і антинародною політикою Йосипа Броз Тіто) сім’я Мадлен змушена була емігрувати до Сполучених Штатів Америки.

Хто б міг подумати, що через чотири десятиліття Олбрайт, як колись її батько, стане учасником подій, які розгорнулися навколо Югославії на початку 90-х. Будучи на посаді постійного представника США при ООН, бачила, як розігрувалася драма на Балканах, детально описана у книзі. З ризиком для власного життя Мадлен на початку 90-х прилетіла до міста Вуковар, щоб зупинити криваву бійню, розв’язану православними сербами проти хорватського католицького населення. Останньою краплею терпіння у цій масакричній вакханалії, приходить до висновку автор, став розстріл військами під командуванням сербського генерала Ратко Младіча 7800 мусульманських чоловіків і хлопчиків у боснійському місті Сребрениця та вбивство цивільних на продовольчому ринку у місті Сараєво. Таких репресій стосовно мирного населення, по суті, геноциду, Європа не бачила ще з часів німецької, італійської, болгарської й угорської інвазії в Югославію навесні 41-го.

Мадлен Олбрайт була серед тих іноземних дипломатів, які не вагаючись, підтримали рішення завдати бомбового удару авіацією НАТО по місцях дислокації сербських військових формувань, об’єктах системи протиповітряної оборони, аеродромів, морських баз. Через два дні після описуваних жахливих подій, згадуваних у книзі, шістдесят літаків НАТО атакували позиції сербів поблизу Сараєво, добившись ефективного результату. Авторка дуже позитивно оцінює дії альянсу, завдяки яким Сербія, як правонаступниця Югославії, змушена була капітулювати, а, головне, припинити вчиняти військові злочини проти населення Хорватії, Боснії і Герцеговини.

Основним підсумком військового конфлікту на Балканах Мадлен Олбрайт вбачає у досягненні консолідації, єдності, спільній відповідальності країн-членів НАТО, які своєю участю у військовій операції «Союзна сила» зробили все від них залежне, щоб відновити мир на європейському континенті. Можливо це стане ще й уроком для майбутніх керівників держав, які мають пам’ятати, що порушення двох основоположних документів – Загальної декларації прав людини і Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, затверджених резолюцією ООН у 1948 році, є тією червоною лінією, переступивши яку, на порушника їхніх принципів чекає міжнародний трибунал і невідворотність покарання.

Викладаючи тривалий час у Джорджтаунському університеті, Мадлен Олбрайт свої лекції присвячувала політичним рухам у колишньому СРСР і країнах Східної Європи. Звертаючись до студентів – майбутньої правлячої еліти країни, авторитетний дипломат-державник не втомлювалась постійно наголошувати, що демократичні цінності, якими так пишаються США та багато країн Європи, не є вічними. Їх потрібно захищати, викриваючи підступність і віроломство, фашистські спроби тих, хто підриває віру в них. Нагадуваннями і засторогою робить це Мадлен Олбрайт у книжці, написаній від щирого серця і з глибоким розумінням предмету дослідження.