Опубліковано

Пам’яті Валерія Шаленка

Данчишин Назар

Назар Данчишин

Відійшов у засвіти Валерій Шаленко, художник, вітражист, Майстер. Вранішня звістка про його смерть шокувала. Мене познайомили з паном Валерієм брати Тарас та Богдан Пастухи. Майже три роки тому ми гостювали в його оселі, слухали про його друзів – Грицька Чубая та Олега Лишегу. То були незабутні розмови. Потім час від часу я перетинався з паном Валерієм на культурно-мистецьких заходах, ми віталися. А сьогодні мені написався вірш. Спочивайте в мирі, пане Майстре. Дякую за Ваш труд. Продовжити читання “Пам’яті Валерія Шаленка”

Опубліковано

Майдан як Антиквартал

Данчишин Назар

Назар Данчишин

Ми досі живемо в Україні Українця і Хохла, Майдану та Антимайдану. І йдеться не про персоналії (Ющенка, Порошенка), а про ідентичності. Ще 2004 року на противагу естетиці й пасіонарности українського Майдану майбутні «ростовці» зліпили з несмаку та совка хохляцький Антимайдан. Коли Майдан здобув перемогу, Антимайдан нікуди не щез, і відразу (у 2005 році) знайшов своє маскультурне втілення у «Вечірньому кварталі». Як наслідок, тупий українофобський буцімто опозиційний буцімто гумор, який демонстрували буцімто актори, добряче приклався до реваншу Хохла. Продовжити читання “Майдан як Антиквартал”

Опубліковано

Чорна рада–2019

Данчишин Назар

Назар Данчишин

Рівень поверхової заполітизованости не знижується. Йду привокзальною, хлопи напідпитку сперечаються:

– То ліпше клоуна мати, чим пияка (sic!). Той хоч смішит, а не бухає.
– Ну то й шо, шо пияк? Зато людина він добра, а клоун – не знати.

Подумалося – комічна розмова п’яничок цілковито уособлює поєднання стереотипного сприйняття двох кандидатів. Продовжити читання “Чорна рада–2019”

Опубліковано

ГОЛОС ІЗ-ПОЗА СЦЕНИ: БОЖЕВІЛЬНІ ПОДОРОЖІ ВІЙНИ

Данчишин Назар

Назар Данчишин

Ігор Скрипник. Поза сценою українських революцій: Літературні есеї. — Львів: Видавництво «Астролябія», 2019. — 160 c.

(…) I темний ряд євангельських iсторiй
Звучить як низка тонких алегорiй
Про нашi пiдлi i скупi часи.

А за дверми, на цвинтарi, в притворi
Весна i дзвiн, дитячi голоси
I в вогкому повiтрi вогкі зорi.

(Микола Зеров, із вірша «Чистий четвер»)

В авторській передмові до своєї дебютної книжки «Поза сценою українських революцій» Ігор Скрипник, ніби пояснюючи читачеві її задум, зазначає, що «всі письменники світу цього пишуть переважно про Війну, про Божевілля або про Подорож». І додає: «Кожен письменник – так чи інакше – пише про себе, і тричі нещасний той письменник, який не має біографії». Ці три компоненти – Війна, Божевілля та Подорож, зрослі на пропахлому кров’ю ґрунті біографії, багатої на карколомні сюжети, власне, й утворюють собою мозаїку оповіді. Продовжити читання “ГОЛОС ІЗ-ПОЗА СЦЕНИ: БОЖЕВІЛЬНІ ПОДОРОЖІ ВІЙНИ”

Опубліковано

Одяг Шевченка

Данчишин Назар

Назар Данчишин

У що вдягаємо Тараса Шевченка сьогодні? У що він одягає нас?

 

Поза сумнівом, «Кобзар» Тараса Шевченка вивів українську літературу та українську літературну мову на небувалий раніше рівень, тож неминуче став уособлювати голос усієї бездержавної, подрібленої між імперіями нації – Шевченка читали, шанували і наслідували як на Галичині («Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа»[1]), Буковині («Спи ж ти, руський соловію, я за тебе тужу, а як тутки зазоріє, я тебе пробуджу»[2]), Лемківщині («Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,… що їх оспівував Шевченко»[3]), так і на Наддніпрянщині («… в пилу на шляху наша мова була, і мислива рука її з пилу взяла…»[4]), Слобожанщині («Його поезія приходить на зміну народній пісні. Вона спонукає визнати, що вироблене народною думою не зникне…»[5]) й Кубані («Часті споминки про … того, земля благословенної Вкраїни котрого приязно хранить кості, привели кубанців на мисль в день Тараса пом’януть і почтить того, хто вічно сохраняється в пам’яті йому рідних»[6]). Отже, саме Шевченко став основною об’єднавчою фіґурою для українців усіх етнографічних країв. Продовжити читання “Одяг Шевченка”

Опубліковано

В Інтернаті «нікого не шкода». Рецензія на роман Сергія Жадана

Данчишин Назар

 Назар ДАНЧИШИН 

 

 

«Ми ж тут усі, якщо подумати, як в інтернаті живемо.
Кинуті всіма, але нефарбовані. Кому що перепаде – те й носимо».

(С. Жадан, «Інтернат»)

 

Видавці презентували Жаданів «Інтернат» головним романом про теперішню війну на Сході України. Однак, це – радше твір про психологічну відірваність, по-кинутість (від-кинутість) від своєї країни як населення, так і окремо взятих індивідів, що опинилися в зоні військового протистояння. Тож великим символічним Інтернатом постає в романі ціла територія, де тривають бойові дії. Продовжити читання “В Інтернаті «нікого не шкода». Рецензія на роман Сергія Жадана”

Опубліковано

Антропологічне спостереження за «тюменськими прибульцями» у Львові, або Вата, на вихід!..

Данчишин Назар

Назар Данчишин

Після духового піднесення, яке відчув у шляхетному товаристві справжніх українських аристократів на зустрічі з неперевершеною мисткинею Зоєю Лісовською, а особливо після короткого спілкування з гостею про її потрясні картини та значення в моїй скромній долі постаті її батька Роберта Лісовського, автора герба ОУН, раптово занурився в реалії, що найкрасномовніше проявляються в салонах львівських маршрутівок. Продовжити читання “Антропологічне спостереження за «тюменськими прибульцями» у Львові, або Вата, на вихід!..”

Опубліковано

Стус: крик і кроки

Данчишин Назар

Назар Данчишин 

80 років від дня народження Василя Стуса виповнилося 6 січня 2018 року. Поплічники ж тих, хто закатував поета-політв’язня, коверзують над пам’яттю про нього вже впродовж десятків літ, і, що симптоматично, особливо активізувалися в рік ювілею. Скандал щодо вирізаної зі сценарію фільму про Василя Стуса сцени суду, унаслідок якого поет удруге опинився в совєцьких концтаборах, – це черговий доказ ницости його вбивць, які поки що, на жаль, непокарані ні історією, ні законом Української держави. «Адвокат», що посприяв засудженню «підзахисного», ніяк не вгамується і, вочевидь, не без указівок своїх кремлівських господарів, продовжує руйнівну діяльність проти української нації. Та це ніколи не стане приводом потурати перевертням і колаборантам, а навпаки – про прямостояння Василя Стуса в житті і творчості варто говорити значно більше і на повен голос. #медведчукМиНеЗабули      

… Та йди й крізь смерть. Не обривайся з крока.
Аж там спочин. Твій нездоланний жах.

(Василь Стус, із вірша для Ірини Стасів-Калинець) Продовжити читання “Стус: крик і кроки”