Пам’яті Валерія Шаленка

Данчишин Назар

Назар Данчишин

Відійшов у засвіти Валерій Шаленко, художник, вітражист, Майстер. Вранішня звістка про його смерть шокувала. Мене познайомили з паном Валерієм брати Тарас та Богдан Пастухи. Майже три роки тому ми гостювали в його оселі, слухали про його друзів – Грицька Чубая та Олега Лишегу. То були незабутні розмови. Потім час від часу я перетинався з паном Валерієм на культурно-мистецьких заходах, ми віталися. А сьогодні мені написався вірш. Спочивайте в мирі, пане Майстре. Дякую за Ваш труд.

Друзі, зверніть увагу на вітражі храму святих Ольги та Єлизавети (на “Привокзальній”), церкви Святого Андрія Первозванного, церкви Матері Божої (на вулиці Новознесенській), а також Львівського автовокзалу, університету ветеринарної медицини, львівської філії Нацбанку – то все роботи пана Валерія.

Світлої Пам’яті Валерієві Шаленку

говорити шкло –
це розуміти всесвіт

у манюнькій оселі
сидимо й слухаємо канапу
яка читає з пам’яті
поему чубая
але трохи з полтавським акцентом

настає різдво літа –
у вертепі стоять пастушки
в українських вишиванках –
колядують

ось майстер колихає дитину
і в його очах полум’яняться вітражі
(теж його діти)
і на тих вітражах святі
а ті святі – поети
святі поети
лишегарні
– здорово

хлібиться усмішка майстра
насущна
якась аж вічна
пригорщами споживаємо
солодощі повітря –
причащаємось

вино розтікається
вуличними судинами
циркулює Львовом
вривається з личаківської на площу ринок
вдаряється об корпус ковчега
шалено розкручує дзиґу
а з вірменської здіймається лавою
на висоту високого замку

ніхто не спить
в очах вітражі
святі поети
лишаються навічно
в барвистих прозоростях церков
це кров їхніх о́бразів
на образа́х
і на шепотах молитов
кров життя

бо говорити шкло –
це розуміти всесвіт

– здорово