Автор: Admin

Богдан Червак, Голова ОУН.

Нічого не бачили і не чули. Нічого не хотіли бачити і нічого не хотіли чути. Але українці рятували один одного як могли. Цю історію, яку я запам’ятав на все життя, мені розповідала бабуся Христина.

Село Тарноруда, де вона проживала, стоїть на річці Збруч. На одному березі «Польська Галичина», на другому – «радянська Тарноруда». Село розділене рікою, а насправді – кордоном, який проходив не рікою, а серцями людей.Коли на «радянській Тарноруді» розпочався Голод, українці по той бік Збруча вирішили врятувати односельчан. Селяни з «польської Галичини» приходили до річки і на саморобних плотах і човнах переправляли своїм рідним хліб, бараболі, буряк. Усе, що мали самі. Рятували рідних від Голоду. Це одразу ж побачили красноармєйци на своїх блокпостах, які розмістилися у здовж берега. Їх реакція була миттєвою. Виставили кулемети і почали гатити. Усе, що поназбирували люди, затонуло у річці. І так повторювалося декілька разів на день: люди переправляють хліб, а з другого берега гатять кулимети. Коли це не помогло, красноармєйци почали стріляти в людей. І тільки в такий спосіб домоглися припинення рятувальної операції. Бабуся Христина розповідала і плакала.

З того часу нічого не змінилося. Москва знову нас вбиває. На коліна не встанемо!

Богдан Червак, голова ОУН.

У листопаді 1941 Центральне керівництво ОУН під проводом О. Ольжича з метою мобілізації народу на побудову Української держави, вирішило звеличити пам’ять та подвиг героїв Базару. У 1946 році ОУН оприлюднила спогади учасників цих подій. Із зрозумілих причин авторство, місце та наклад видання не вказувалися. Натомість у брошурі зазначено: «Накладом ОУН на чужині». На жаль, цей історичний матеріал маловідомий в сучасній Україні, натомість він дозволяє глибше збагнути одну із найдраматичніших й водночас найгероїчніших сторінок нашої історії, яка має назву «Другий Базар».

Продовжити читання ““Другий Базар”.”

Інтерв’ю Тараса Головка з Ігорем Набитовичем.

В серії «Постаті культури» видавництво «Дух і літера» нинішнього року випустило у світ ґрунтовну розвідку «Сага мистецької родини: Алєксандер Фредро, Софія Шептицька, митрополит Андрей Шептицький» українського і польського літературознавця, перекладача, доктора філології, професора Дрогобицького державного університету імені Івана Франка й університету ім.Марії Кюрі-Склодовської у Люблені Ігоря Набитовича.

Саме цю книгу Організація Українських Націоналістів представила на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 в галузі “Літературознавство і мистецтвознавство”.

Продовжити читання “Князь Церкви або життєвий чин митрополита Андрея Шептицького.”

Ростислав Кос. (фото із сайту Донецької ОДА).

Топонім «Сандармох» (лісове урочище в Карелії) давно перестав бути поняттям виключно географічним для українців, а став трагічним символом масових розстрілів політичних в’язнів у 1937 році. Тоді, протягом кількох днів з 27 жовтня по 4 листопада, було розстріляно 1111 ув’язнених «першого соловецького етапу» і серед них найбільше було саме українців з усіх земель нашої Батьківщини – від Лемківщини до Кубані. Це була велика трагедія та втрата для нашої нації, її культури, освіти та майбутнього.

Однак, серед розстріляних в далекій Карелії українців була значна кількість зрадників, колаборантів, «слуг» більшовиків, які допомагали їм знищити незалежність Української держави, а згодом стали непотрібними власним господарям, які «пустили їх в розхід». Про це необхідно пам’ятати і кожному віддати належне виключно за їхні заслуги. І в жодному випадку не можна їх шкодувати і возвеличувати тільки за те, що вони стали жертвами політичних репресій.  Давайте згадаємо хоча б про основних антигероїв нашої нації, які отримали тут заслужене покарання, на жаль, не від рук виконавців українського правосуддя.

Продовжити читання “Сандармох – коли не шкода жертв комуністичних репресій.”

8 листопада 1887 року народився Дмитро Вітовський –  один з організаторів Листопадового чину та Української галицької армії, державний секретар військових справ ЗУНР.

Продовжити читання “День народження Дмитра Вітовського.”

Тарас Головко.

Кілька років тому пощастило познайомитися з Олександром Бондаренком, науковцем і публіцистом, якому належить авторство шести публіцистичних книг – трилогія «Повернення із забуття», «Протистояння» і «Роздоріжжя» про Таращанське повстання 1918 року та долю його учасників, а також розвідка «Під знаком Молоха» у трьох книгах, присвячена становленню терору та тероризму у більшовицькій Росії після державного перевороту у жовтні 1917 року, номінованої на Національну премію України імені Тараса Шевченка. Пригадується, цей вагомий творчий доробок Олександра Бондаренка в цілому викликав позитивне сприйняття широкого читацького загалу, особливого у тих, хто цікавиться історією минулого століття, ймовірно найкривавішого від початку виникнення людської цивілізації.

Продовжити читання “Правда і кривда: від Київської Руси до Гетьманщини.”

Богдан Червак, голова ОУН. (На фото могила А.Мельника у місті Люксембург).

1 листопада 1964 пішов із життя визначний державний і політичний діяч, другий Голова ОУН полковник Андрій Мельник. Останні роки свого життя А. Мельник важко хворів і лікувався у німецькому місті Кельн, де з ним постійно перебували дружина Софія та Ольга Коновалець – дружина Вождя. 27 вересня Полковнику стало зле і він закликав до себе уповноваженого ОУН Якова Маковецького: “Я свідомий , що стан мого здоров’я важкий, а тому перед Вашим від’їздом хочу передати кілька слів нашим друзям. Час потвердив, що ОУН була потрібна. Ця потреба освячена кров’ю незліченних воїнів, що віддали життя в боротьбі за волю України. Але ОУН не осягнула ще остаточної мети. Нещадна боротьба українського народу з окупантами України йде далі. Друзі, бережіть ОУН, працюйте жертовно, звернувшись лицем до рідного краю. Тоді будуть успіхи. Про них приходіть звітувати мені. Хай кріпить вас геройський чин полеглих”.

Продовжити читання “1 листопада – день пам’яті Голови ОУН Андрія Мельника.”

Тарас Головко.

Без будь-якого перебільшення Олександра Горобця можна зарахувати до когорти найталановитіших українських журналістів, публікації яких дуже часто збуджували громадську думку, привертали до себе увагу широких читацьких кіл.

Продовжити читання “Із закликом до кожного не проспати волю.”