Мамо рідна! Поляки продають всі наші товари і насміхаються з того, що наші люди такі безпорадні !..

 

Леонід Осипчук

(Щоденник учасника експедиції «Українське море» («Ukrainian sea») директора кіностудії «Дана» Осипчука Леоніда Петровича 20.11.1992 – 19.01.1993
(продовження)

16 грудня 1992 року (середа). Іонічне море.

8.30 год. Сніданок (картопля в мундирах і рибні консерви з тунця). Порівняно тепло. Море майже спокійне, але хитавиця є. Землі поки що не видно, перебуваємо на половині шляху і йдемо на захід.

Вітерець ледь гойдає державний синьо-жовтий прапор. Швидкість невелика, бо працюємо на двигуні, вітру для вітрил бракує.

 На горизонті з’являються синюваті хмари, хоча б що-небудь не натягло.

В команді спокій і затишшя – художники відсутні.

О 17.15 год. на судно сіла пташка – мухоловка. Значить, близько земля. Екіпаж як до дитини поставився до пташки, пригадалося кожному щось домашнє.

Згадав свою армійську перукарську справу та підстриг Івана Ольховського  і Миколу Каратюка (кінооператор фільму «Море і Україна» − прим. Авт.) Отримав презенти.

Десь перед вечерею з’явилися вогні берегів Італії, отже ми вийшли на мис в районі Кротоне – Катандзаро. Приємно, що перетнули Іонічне море!

При штилі скидалася велика риба, чи скумбрія, чи тунець, розгледіти було важко. Повечеряли − і в сон.

 

17 грудня 1992 року (четвер). Месінська протока. Іонічне море.

8.20 год. Сніданок (рисова молочна каша).

Уночі хвилі трохи збільшилися (балів до трьох), збільшилася хитавиця.

О 6.30 год. сталася неприємна пригода. На «дисгуляторі» Миколу Каратюка неочікувано вдарило «гіком», і він на якусь мить «відключився» (Хоч би струсу мозку не було, другого кінооператора у нас немає).

Йдемо на південний захід до мису Спартівенто, далі до Мессінської протоки і в Тиренське море. Повернули за мис Спартівенто і вітер балів 5-6 задув у спину. Поставили усі вітрила і хід збільшився (навіть без двигуна) до 5-6 вузлів, ось так би усю дорогу.

В затоку міста Реджо-ді-Калабрія зайшли о 22.00 год. за київським часом.

 Місцевий час на годину пізніше. Узбережжя тут красиве, гори, а біля підніжжя поселення, між ними немає порожньої території. Зліва по борту видніється уся у вогнях Сицилія. Поки було ще трохи видно, то можна було бачити вулкан Етна.

Завтра роздивимося що і до чого, а також познайомимося з містом.

 

18 грудня 1992 року (п’ятниця). Реджо-ді-Калабрія.

Сьогодні чергую на камбузі, тому піднявся о 7.00 год. за київським часом. На судні поки що київський час.

Поснідали о 9.00 год. (рисова молочна каша). Помив посуд і зібралися в місто.

Магазини повні товарів, правда дорожчих, ніж у Греції. А от люди вже поважні, з почуттям гідності. Італійки маленькі. Із школи якраз вийшли школярі, як і наші, галасливі, заводні, але одна деталь – більшість роз’їжджаються додому маленькими машинами, мотоциклами і мопедами.

Подивилися на італійську поліцію. Мабуть, везли гроші. Поліцейський чомусь висунувся з автоматом із машини. Чи так потрібно. Чи тут дійсно грабіжники працюють сильно. Мафія!

На місцевому риночку зустріли поляків. Дивина! Продають товари, скуплені у наших туристів у Польщі. Ось так вчать наших! Напрошується висновок. Тут заробляють долари США, а купують у нас.

 

19 грудня 1992 року (субота). Реджо-ді-Калабрія.

День святого Миколая! Уночі спробували вийти, але на виході в Тірренське море шторм змусив повернутися в Реджо-ді-Калабрію.

З 4.00 до 6.00 стояв на вахті. Після поспав, поснідав, узяв сувеніри і пішов на польський ринок.

Мамо рідна! Поляки продають всі наші товари і насміхаються з того, що наші люди такі безпорадні.

Сувеніри продалися за ціну від 6-7 тис. лір італійських до 12 тис. лір. На великий подив, продав українські купони від 1 до 3 тис. лір а також радянські рублі. Хлопці продавали значки по 1 тис. лір. Зробив пару слайдів базару цього, покажу вдома.

На честь святого Миколая купив для своєї групи сухого вина по 2 тис. лір за літр і відзначили свято. Завтра знову на ринок, спробуємо ще продати сувеніри, особисті речі, залишки грошей, як сувеніри. По поверненні додому мабуть будемо вже валютою українською користуватися.

За інформацією по радіо у нас сніг розтає, а тут Льоня з Борисом купатися хочуть.

 

20 грудня 1992 року (неділя). Реджо-ді-Калабрія.

8.00 год. Підйом, сніданок (смажена картопля із сушеної).

Сьогодні ринковий день. Беру свої фігурки і − на польський ринок. Вчора вторгував 40 тис. лір, сьогодні, сподіваюся, буде більше. Витрати збільшуються. Кіногрупу потрібно утримувати. Зайняли гарне місце і пішло. Сьогодні, в основному, купують «Одарки» від 12 тис. лір до 16 тис. лір, «Ложкарі» − від 4 тис. до 6 тис. лір, «Сімейка» − 6 – 8 тис. лір. Люди цікавляться, розпитують про сувеніри, про символіку українську.

Ставляться до нас нормально, хоча мафія тут працює посилено, особливо в цигарковому бізнесі. Цигарок у магазинах немає, тільки у поляків і албанців з-під поли. Сьогодні вночі поляки від’їжджають, і ми будемо поза конкуренцією на завтрашній день.

Керівництво експедицією прийняло рішення про закінчення першого етапу походу в Неаполі, бо закінчується їжа, почав із перебоями працювати двигун, та і судно потребує ремонту.

 

(Далі буде…)